| Назва: | Українська Вороніжчина |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 61,42 KB |
| Автор: | ykrainaforever |
| Надіслав(ла): | ykrainaforever |
| Опис: | Українська Вороніжчина в культурному житті України . ПОДОНЬ |
| Скачувань: | 333 |
Старий Костомар і Тетяна Петренківна побралися, їм завдячує український народ за Миколу. А що найбільш їй, Тетяні, славній матері славного сина, їй, цій простій жінці, що влила до серця сина непохитну любов до українського люду на ціле його життя. Головна заслуга М. Костомарова лежить в науці, а то найбільше на полі історії України. Але не менша заслуга і як політичного діяча, члена Кирило-Методіївського Братства, публіциста і журналіста. Досить тут згадати хоч би його близьку участь в «Основі» (1861/62.) та його праці на її сторінках. Та чи не найперше місце в цій галузі його діяльности й думок займає його лист до видавця часопису «Колокол» (Лондон) О. Герцена, опублікований у січні 1860. року під наголовком «Украина». Виразно стоючи на федеративному становищі, дивився він на федеративний устрій, як на союз, в якому «Україна мусить творити окрему державну цілість на всім просторі, де народ говорить українською мовою». Тут же виразно він застерігав, щоб ні росіяни, ні поляки не рахували своїми земель заселених українським народом. той бисть во главу угла». Зрештою, був це той, хто поставив на сторожі українських змагань своє слово непохитне у «Книгах битія Українського Народу» акордом яких прозвучало:
«Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місце, де на карті буде намальована Україна: «От камень, егоже не брегоша зиждущиї Був це голос визначного представника українських змагань, міцно звязаного з рідною батьківщиною, доля якої йому боліла й відбивалася в праці та його думках. Рідна батьківщина була йому настільки милою й дорогою, наскільки він був для слобожан Юрасівки незабутнім, що залишив по собі глибоку, добру й світлу пам'ять. Висловом цієї пам'яти може бути згадка, що її записав Ф. Щербина з вуст старого слобожанина в Юрасівці: «Подивишся бувало на Миколу Івановича — розповідав він, — з вигляду справжній старий Костомар, цілком, як дві краплі води вдався в нього, такий суворий з обличчя, а був такої щирої душі, що я не бачив подібних людей. З кожним міг балакати й до кожного ставився зичливо; з панами він пан, з духовними — приятель, а з селянами все одно, що наш брат селянин. Дивно нам видавалося, що панич, а так по «панібратські» поводився з нами. Нема чого таїти гріха, всі ми думали, що він — «трохи дурненький був»... А все таки зачне він бувало говорити про щонебудь, кожний з нас бачив, що багато-багато в голові у нашого панича було». Пригадую. Було це десь в роках 1909-10. Довелося мені поперше почути про М. Костомарова з вуст мого батька. їхали ми тоді недалеко Юрасівки. Розмовляючи, звернув він мою увагу на слободу й розповів про її славного слобожанина, зазначивши, що і в цей час жила пам'ять про нього серед Юрасівців, пам'ять і гордість на нього, як на свого земляка. Довелося чути про нього й ще раз з вуст одного з діяльних селян цих часів на Острогожчині Ф. Білоуса, який чимало знав цікавого про свою околицю.
В тих же роках, а то саме року 1911. припадав ювілей. Минало 25 років з дня його смерти. У Вороніжі відбулися Костомарівські свята. Відкрито було в залі Дворянського Зібрання (27. березня) історично-археологічну й художню виставку. Зібрано було тут — недруковані праці, портрети, малюнки олівцем кабінету М. Костомарова, дипломи, краєвиди батьківщини — слободи Юрасівки Острогозького повіту 24), портрети осіб, що мали близькі стосунки з ним, тощо. 28. березня відбулося урочисте засідання Архівної Комісії. Тоді ж відбувся етнографічний вечір з участю спеціяльно запрошених виконавців з сл. Юрасівки та ін. місць Острогожчини. Виконано було ними українські пісні, розповідалися казки, тощо, так само виконано було українські думи в супроводі кобзи. Так було згадано Подоням найбільшого свого сина, що залишив по собі не тільки велику спадщину в українській науці, але й своїми думками та чином виховав не одного зі своїх земляків, першим з яких треба згадати Митрофана Дикарева.
«Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місце, де на карті буде намальована Україна: «От камень, егоже не брегоша зиждущиї Був це голос визначного представника українських змагань, міцно звязаного з рідною батьківщиною, доля якої йому боліла й відбивалася в праці та його думках. Рідна батьківщина була йому настільки милою й дорогою, наскільки він був для слобожан Юрасівки незабутнім, що залишив по собі глибоку, добру й світлу пам'ять. Висловом цієї пам'яти може бути згадка, що її записав Ф. Щербина з вуст старого слобожанина в Юрасівці: «Подивишся бувало на Миколу Івановича — розповідав він, — з вигляду справжній старий Костомар, цілком, як дві краплі води вдався в нього, такий суворий з обличчя, а був такої щирої душі, що я не бачив подібних людей. З кожним міг балакати й до кожного ставився зичливо; з панами він пан, з духовними — приятель, а з селянами все одно, що наш брат селянин. Дивно нам видавалося, що панич, а так по «панібратські» поводився з нами. Нема чого таїти гріха, всі ми думали, що він — «трохи дурненький був»... А все таки зачне він бувало говорити про щонебудь, кожний з нас бачив, що багато-багато в голові у нашого панича було». Пригадую. Було це десь в роках 1909-10. Довелося мені поперше почути про М. Костомарова з вуст мого батька. їхали ми тоді недалеко Юрасівки. Розмовляючи, звернув він мою увагу на слободу й розповів про її славного слобожанина, зазначивши, що і в цей час жила пам'ять про нього серед Юрасівців, пам'ять і гордість на нього, як на свого земляка. Довелося чути про нього й ще раз з вуст одного з діяльних селян цих часів на Острогожчині Ф. Білоуса, який чимало знав цікавого про свою околицю.
В тих же роках, а то саме року 1911. припадав ювілей. Минало 25 років з дня його смерти. У Вороніжі відбулися Костомарівські свята. Відкрито було в залі Дворянського Зібрання (27. березня) історично-археологічну й художню виставку. Зібрано було тут — недруковані праці, портрети, малюнки олівцем кабінету М. Костомарова, дипломи, краєвиди батьківщини — слободи Юрасівки Острогозького повіту 24), портрети осіб, що мали близькі стосунки з ним, тощо. 28. березня відбулося урочисте засідання Архівної Комісії. Тоді ж відбувся етнографічний вечір з участю спеціяльно запрошених виконавців з сл. Юрасівки та ін. місць Острогожчини. Виконано було ними українські пісні, розповідалися казки, тощо, так само виконано було українські думи в супроводі кобзи. Так було згадано Подоням найбільшого свого сина, що залишив по собі не тільки велику спадщину в українській науці, але й своїми думками та чином виховав не одного зі своїх земляків, першим з яких треба згадати Митрофана Дикарева.