1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

М. Дикарів, Г. Вашкевич. Родом Дяконенко, М. Д и к а р і в народився 31. травня ст. ст. 1854. у слободі Борщівці Валуйського повіту Воронізької губ., що лежить на пограничній етнографічній смузі Подоня з російською територією. В родині М. Дикарева і в його самого змалку був значний вроджений національний інстинкт, який пізніш у нього розвинувся у глибоку національну свідомість, відданість ідеї українського відродження, любов до свого народу і до свого краю, який зв'язував з цілою Україною. Учився у Воронізькій Духовній Семінарії, але скінчити її йому не довелося. У свойому листуванні з О. Кониським так він про це розповідає: ...«у квітні 1876. року, коли мені йшов 23. рік, мене вигнали з третьої кляси, яко «державного злочинця», і в атестаті написали, що вигнали «за крайнюю неблагонадежность»... Тоді ж таки мене віддали під догляд поліції, а в жовтні того ж року через волосне «правление» мене повідомили, що «по всеподданейшему докладу управляющаго министерством внутренних дел Его И. В. Государь Император повелеть соизволил: дело о бывшем ученике Воронежской Духовной Семинарии Дикареве дальнейшим производством прекратить, сделав ему, Дикареву, строгое внушение за противозаконное имение у себя книг и брошур преступного содержания». Такий був «державний злочин» М. Дикарева. Після цього пішов він на поденщину до селян. З осени до січня 1877. р. жив у Вороніжі з приватніх лекцій, «краще сказати: «старцював» — за його виразом. Рік з чимсь був за домашнього вчителя в Острогозькому повіті. Дальший його шлях був такий: помішник волосного писаря, посада якої позбавився в порядку адміністративно-поліційному, конторщик, аґент Асекураційного Товариства. Року 1879. пішов до праці Статистичного Комітету у Вороніжі, де був поверх десяти років помішником секретаря. Працюючи в Статистичному Комітеті, зустрівся М. Дикарев з відомим статистиком Ф. Щербиною 25), який у 80-x роках минулого століття працював на Вороніжчині. Згадуючи вже пізніше про цей період своєї праці, Ф. Щербина, цей ветеран-статистик, із замилуванням згадував також тих, хто вийшов з народу і з рідкою енерґіею, самовідреченням, під адміністративними репресіями, будучи об'єднаними одною спільною думкою вивчення основних рис народнього життя, працював протягом довгих років. Серед них не останнє місце займає в тій згадці і М. Дикарев. 26) Глибоко цінячи віддану працю М. Дикарева в галузі статистичній, Ф. Щербина настоював на обранні його членом Статистичного Комітету. Але тому спротивився губернатор, який не міг погодитися сидіти в Комітеті поруч з писарем, як рівноправним членом. Щойно по відході цього губернатора (Круковського) М. Дикарева було таки обрано членом Комітету. Але він в цей час був уже в Катеринодарі на Кубані. Перебуваючи у Вороніжі, був М. Дикарів також у тіснішому зв`язку з Г. Вашкевичем, земляком з Подоня, свого часу співробітником «Основи», а пізніш «Кієв. Старини». Працював Г. Вашкевич цього часу в «Казенній Палаті». М. Дикарів просив взяти його до себе на працю до «Палати». Г. Вашкевич радо пішов назустріч, але коли було вже все зроблено, дістав М. Дикарів заклик до Катеринодару, як звідти писали — орудувати військовою друкарнею. В дійсности опинився він в «Областном Правлении» в редакції «Областных Ведомостей».

Г. Вашкевич радів було з закликання М. Дикарева до Катеринодару, сподіваючись, що, зрештою, йому там пощастить. Випроваджуючи, казав йому: «Тепер ви почнете жити повним горожанським життям і перестанете бути попихачем». — «Добрий дідусь помилився» — згадує в одному з своїх листів М. Дикарів. Переїхавши на Кубань, незабаром він там захворів, за його виразом, на чорноморські «корчі», а фактично на туберкульозу й 14. листопаду 1899. року на 45. році життя покинув цей світ. Незадовго перед тим, а саме року 1895. звернувся М. Дикарів до О. Кониського, з яким провадив живе листування, за порадою в справі своєї літературної спадщини. «Не знаю, чи цього року, чи, мабуть, певніш 96. буде 20 літ моєї — хоч і не дуже показної літературної діяльности — писав він. Недолюблюючи всяких «обрядів», з якими обходять всякі ювілеї, я хотів би зазначити ці роковини, відписавши свою літературну спадщину, яка є і буде, і всі зібрані наукові матеріяли Науковому Товариству імени Шевченка. До цього мене спонукає сумна доля Мовиної літературної спадщини (Василь Мова — прим, автора), що гине в К . .чих скринях, як під цуциком сіно. Мені не хотілося б, щоб і моя спадщина зазнала такої лихої долі. Порадьте мені, будьте ласкаві, що мені чинити?» О. Кониський порадив зв'язатися в цій справі з проф. М. Грушевським, що М. Дикарів і зробив, а за якийсь місяць уже повідомляв О. Кониського: «Прохав я М. С. Грушевського бути моїм душеприказчиком у справі літературної спадщини. Він погодився»... А ще за якийсь час додавав: «Свою бібліотеку я теж залишу Товариству, тільки, розуміється, не тепер, бо ні по чому буде робити»...

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16