| Назва: | Українська Вороніжчина |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 61,42 KB |
| Автор: | ykrainaforever |
| Надіслав(ла): | ykrainaforever |
| Опис: | Українська Вороніжчина в культурному житті України . ПОДОНЬ |
| Скачувань: | 333 |
Ця спадщина М. Дикарева варта була уваги. Досить хоч коротенько переглянути його працю, щоб пересвідчитися, який вклад він робив нею до скарбниці української науки. Були це його, як публіковані праці так і велика сила зібраного ним матеріялу з етнографії та лексики. Свою літературну працю розпочав М. Дикарів фактично ще за молодих літ, коли був у Семінарії. Опублікував він тоді у «Вороніжському Телеграфі» свій твір п. н. «Мандугат»(?). Пізніш розвинулася його праця на полі етнографії та лінгвістики а, головним чином, навколо складення українського словника. З найголовніших його праць треба згадати хоч би такі: «Великий бог Микола» (опубл. НТШ.), «Різдвяні святки в ст. Павловській на Чорноморці», опубліковані так само в Етнограф. Збірнику НТШ. 1895. під псевдонімом, що його М. Дикарев іноді вживав — М. Крамаренко, «Народний Календар Валуйського пов.» (Матер, до укр. етнограф.) опубліков. НТШ. 1905.), далі — «Статистика наголосів (accentus) у Воронізькому і Прилуцькому повіті», «Очерки Воронежскаго мещанскаго говора, сравнительно с украинско-русским наречіем», «Малорусское слово паляниця и греческое neXavoQ (проба паралелів, у «К. Ст. 1899.), «Статистика в области діалектологіи» (у «Воронеж. Етнограф. Сб.). Зрештою — Програми про вечерниці, складки — матеріяли, які було пізніш опубліковано НТШ. в «Матер, укр. етнол.» п. заг. «Збірки сільської молоді на Україні», куди ввійшли матеріяли про вулиці, вечорниці, тощо з Богучарського й Валуйського повітів. Крім того, багато ін. праць і матеріялів (див. додаток — Матеріяли й література). Праці М. Дикарева мали відгук на сторінках низки журналів з вуст поважних представників науки. Зауважено їх і в закордонних наукових колах, зокрема на сторінках таких наукових журналів, як напр. «Antropologie» (1894.), «Rev. des tradit. populaires» (1894.) та ін. Зрештою, відгукнулася на його праці й українська преса, зокрема «Кіевская Старина», на сторінках якої, в ґрунтовному огляді-рецензії на працю — «Статистика в области діалектологіи», К. Михальчук виступив на боці автора проти поглядів Будде, висловлених ним щодо методи висунутої М. Дикаревим. Збирання етнографічного матеріялу та праця коло словника були чи не найулюбленішими в життю М. Дикарева. Для цієї праці жертвував він своїм здоров'ям і коштами. «З самого Великодня й до червня сидів я — писав він О. Кониському у 1893. році — у темній кімнаті з зав'язаним оком;тепер хоч і ходжу на службу, але око моє ще не ввійшло в норму. Лікарь мій дивується, що воно вигоїлося і не довелося виймати його. Хороба сталася з того, що мені усю зиму довелося багато працювати. Спочатку я записував етнографічні відомости від матері (я їх маю тепер може на 40 аркушів друкованих), після того лаштував збірку українських народніх пісень задля «Посредника», а нарешті, працював над увагами і додатками до перших чотирьох аркушів Уманцова словаря». Поруч з цією працею мав М. Дикарів й інші турботи. Головно — справа поширення української книжки. Думки про ширення української книжки постійно його турбували.