1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

До Подоня ввійшли в цілости згадані повіти: Острогозький, Богучарський, Бирюченський і Валуйський та частина Коротоякського (Вороніжчина), крім того — Новооскольський і частина Корочанського (Курщина) і частина Старобільського повіту з Харківщини. Межі цієї землі визначено було Центральною Радою так, що вони майже покриваються з українською етнографічною границею, що проходить вздовж російської території. Починаючи від слободи Ліски Острогозького повіту, що лежить на березі горішнього Дону, межа ця йде на захід через сл. Уриви Коротоякського повіту, далі — Репіївку, Орлик, повертає на південний захід і йде через Скородне, Холодне, Плотавець, досягає Шляхова на Донцю; підходить до Білгороду, повертає далі на південний схід, підходить до Вовчанська, де повертає на схід і межує з землею, означеною Центральною Радою, як Донеччина, йде далі через Грушівку - Борисовку, Волоконівку, повертає на південний схід і йде через Принцівку, Валуйки, Вейделевку, Білий Колодізь, далі межує, за означенням Центральної Ради, з землею Половецькою, йде через Ровеньки, Кривоносівку, Бугаєво на Осиковку, де знову підходить до російської території, повертає на схід, загинає коло Сухого Логу і підходить знову до Дону та йде по ньому вгору через Богучар, Журавку, Нижній Мамонь, Н. Калитву, Павловське й далі по Дону до слободи Ліски.

Осередком національно-культурного життя цього краю аж до останнього адміністративного поділу, переведеного совітською владою, була Острогожчина й м. Острогозьк. Виникло це місто, а потім і цілий Острогозький край десь року 1653., як — осередок Острогозького Слободсько-Українського полку українських козаків («черкасів»), що прийшли сюди р. 1652. в кількости 1067 душ під проводом полковника Івана Дзінковського. Був це перший з полків Слобідської України, що розвинувся й охопив собою територію пізніших повітів, як самого Острогозького, так Бирюченського, Богучарського, частинно Коротоякського, Павловського та ін., сягаючи на північ аж до меж Орловщини.5)

У місцевості, що лежить на р. Богучарі, яка падає в Дін, уперше появилися українські козаки десь у половині XVII. століття. М. Грушевський, подаючи про це згадку, вказує, що десь в роках 1641—46. на усті р. Богучар (недалеко від теперішнього м. Богучара) почали появлятися козаки — «черкаси». Року 1646. — «уже з ранньої весни — зазначує він — «Черкаси» з'являються там же на Дону, в околицях Богучара... громлять на Дону Воронізьців торгових людей»... З огляду на цю небезпеку від черкас воронізький воєвода підняв восени того року питання про те, щоб поставити город на Дону — на Богучарі або «на козацькім перевозі», «аби загородити дорогу черкасам у поволзькі сторони», бо дійсно запорожці того часу почали проторити стежку за Дін.

Так виник Богучар, до якого пізніш переведено було дві сотні козаків Острогозького полку, а р. 1717. переселено було сюди ще кілька сотень козаків, що зайшли були до Лівен, Землянська, Яндовищого. Року 1765. Богучар увійшов до складу Острогозької провінції в Слободсько-Українській губернії. Повітовим містом Богучар став р. 1779., а в році 1802. Богучарський повіт приєднано було до Воронізької губернії. Тоді ж появилися українські козаки і в місцевостях Бирюча на Тихій Сосні. Самий Бирюч має свій початок десь від р. 1705. По заселенні та організації названо було цю місцевість Бирюченським Комісарством, що належало до Острогозького полку. Після р. 1765. Бирюч увійшов до складу Острогозької провінції. Року 1796. був він приділений до Слоб. Української губ., а 1802. р. до Воронізької губ.

Ще раніш до Воронізької губ. приділено було Валуйщину. Заснування м. Валуєк датується р. 1593. Напочатку належали Валуйки до Азовської губ. Року 1719. увійшли до складу Білгородської провінції, а року 1779. приділено до Воронізької губернії. Рух українського козацтва до цього краю пробив шлях для дальшої його колонізації, що заповнила його українським народом.

Як було згадано — за проектом Центральної Ради цілий цей край мав творити окрему землю Подонь. За переписом 1897. р. національний склад цього краю охоплював пересічно (чотири повіти) 73,4% українського населення. Решта припадала на островки росіян, німців 6) та поодиноко розпорошених болгар, білорусів та євреїв.

При новому розмежуванні, що його було переведено сов. владою, відсоток цей упав до 66%. Було це наслідком одного з методів національної політики в напрямі денаціоналізації й обрусіння українського краю. Зокрема пильну увагу звернено на Острогожчину, де українську компактність з 90,3% було зменшено майже на половину, а саме — звівши відсоток українського населення до 50,9%. За Острогожчиною йде Богучарський повіт, відсоток українського населення якого впав з 81,8% на 72,7%. Бирюченський повіт, що нараховував 70,2%, зовсім зник, або вірніш, було його поділено й розпорошено. Натомісць було виділено новий — Росошанський.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16