1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Вказане зменшення відсотку українського населення сталося в наслідок прилучення до цих повітів частин сусідніх з чисто російським чи з переважаючою більшістю російського населення, як також переселення українського народу і надсилкою чужонаціонального елементу. Так, напр., до Острогожчини прилучено такі волості, як Давидовська, що має 98,1% російського населення, Коротоякська з 92,6% російського населення та ін. До Богучарського повіту — Верхнє-Мамонська волость з 99,7% російського населення.

Поодинокі місцевости з чисто українських перетворено в мішані. Так, напр., Ліскинську волость Острогозького повіту, де російське населення ледве доходило до 1 — I.5% перетворено у волость з 43,4% російського населення, при чому слобода Ліски перетворилася в слободу, % українців в якій упав до 9,9%.

Останніми часами висунуто новий проект адміністративного поділу українських земель. Автором його є проф. Л. Шрамченко. За цим проектом суцільно заселена українським народом територія межує з російською по лінії: Скородне — Городище — Ліски — Мечетка на Таловую — Новохоперськ. Цілу країну виділено в окрему одиницю, яку названо: Край Росошанський. Тим Росош висунуто на центральне місто краю, а весь край поділено на такі повіти з волостями: 1. Богучарський повіт (волости — Богучарська, Кантемирівська, Манастирщенська, Петропавловська, Щуринівська, Таловська); 2. Бутурлинівський повіт (волости — Бутурлинівська, Тальська, Вороб'ївська, Вел. Архангельська); 3. Калачівський повіт (волости — Калачівська, Манинська, Ново-Миловатська, Старо-Криушанська, Старо-Миловатська); 4. Новохоперський повіт (волости — Новохоперська, Пихівська, Слань-Калинівська); 5. Олексіївський повіт (волости — Олексіївська, Бирюцька, Луценківська, Каменська); 6. Острогозький повіт (волости — Острогозька, Ліскинська); 7. Павловський повіт (волости — Павловська, Білогорська, Верхнє-Мамонська, Лосевська, Воронцовська, Липівська); 8. Росошанський повіт (волости — Росошанська, Михайлівська, Ольховатська, Ново-Калитвинська, Подгоренська, Ровенківська). Порівнюючи проект проф. Л. Шрамченка з проектом Центральної Ради, можемо помітити в основі їх погодження щодо цілої території, яка обіймає собою суцільно-українську частину теперішньої (і попередньої) Воронізької губернії. Відміна полягає поперше у включенню до цього краю частини Бобровсь-кого повіту, виділену у Бутурлинівський повіт та частини Новохоперського повіту, а подруге у перенесенні Валуйського повіту до Харківщини та залишенні частини Старобільського повіту за Харківщиною. В цілому, за проектом проф. Л. Шрамченка, край цей набирає характеру найгустіше заселеної українським народом території, що доходить до 90%. На теперішній час, за обчисленням його ж, нараховується коло 1.200.000 люду (точніше — 1.198.000).8)

Культурно-побутове становище краю перед 1917 р . Побіч історично-географічних даних заселення, як також статистичних даних населення краю, виступають виразні ознаки його національно-культурної єдности з українським народом в цілому, що заховалися протягом 300 років. Полягають вони в побуті, мові та суспільних проявах національної індивідуальности.

Вже при першому погляді на Подонь при переході етнографічної межі української Вороніжчини з російською етнографічною територією, вражає різка зміна краєвиду, де замісць російського села розляглися слободи, що тонуть у зелені садків. Та й не тільки слободи. Досить поглянути на те чи інше місто. Виглядають вони мов більші сади, в яких розкидано будинки, і тільки центри їх мають дійсно міський характер.

У слободах Подоня, звичайно, обістя коло хати ширше. Складається в першу чергу з по-двірря, навколо котрого розміщено повітки, стайні, комори, далі город із клунею. Хати, звичайно, стоять на віддалі одна від другої. Коло хати позаду — садок, а перед хатою часто — квітник. Все це свого часу було причиною того, що асекураційні товариства на Вороніжчині й Курщині брали менші премії на обезпечення від пожеж, як у російських селах. Зовнішній вигляд хат так само різко відмінний від властивих московських, хоч останніми часами, десь кінцем минулого століття й початком теперішнього, можна вже помічати вплив української хати на будови сусідніх московських сел. Здається, не можна зустріти жадної хати на Подоню, яка не була б оздоблена в середині уквітчаними образами, покритими рушниками, як також оздобленими рушниками вікна тощо.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16