1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Українська Вороніжчина в культурному житті України

ПОДОНЬ

Історично-географічне становище Подаючи границі, котрими обмежена суцільна територія, населена українським народом, визначний український учений-географ Степан Рудницький, проводить українську етнографічну границю в частині, що межує з російською територією, через Курщину, Вороніжчину й Донщину. У Курщині йде вона повітами: Рильським, Суджанським, Обоянським, Корочанським та Старооскольським, охоплюючи частини їх суцільно населені українським народом. На Вороніжчині цю границю провадить через Городище, Шаталівку, Росош, Репіївку до устя Потудоня в Дін коло м. Коротояка, потім вздовж Дону на Ліски, Маслівку, Мечетку, Нижній Кисляй, Козлівку, Василівку, Бурлаївку, Красне, Пихівку, Банну. В Донщині — починається від Банної вздовж західньої межі Хоперського повіту на Гарячій і далі, охоплюючи третину земель Донщини.

Подавши ці границі, він зазначує трудність точного їх визначення: “Границі поміж українською та московською етнографічною територією теж дуже трудні для докладного визначення — каже він. Не тому, щоб тут були переходові діялекти, як, наприклад, на білоруській границі. Навпаки — їх тут немає ніде. Українські й московські села, навіть части сел, дуже виразно від себе відділені, й немає ніякого сумніву, куди причислити їх населення. Трудність лежить у чімсь іншім. Гранична смуга між українським та московським живлом... почала густіше заселюватися щойно в XVII. і XVIII. віках. Колонізаційні струї українців, що плили з заходу на схід, перехрещувалися з московськими колонізаційними струями, що плили з півночі на південь. В результаті повстала довжелезна й широка мішана смуга, в якій зустрічаємо величезну кількість обусторонніх етнографічних півостровів і островів”.1)

На Курщині такі острови можна бачити коло Фатежа, цілим рядом ідуть вони від Дмитрієва по Обоянь і при джерелах Сейма. На Вороніжчині — кілька островів коло Землянська та Борисоглібська. Кілька колоній підходить під Єлець та Тамбов і, нарешті, в теперішній Орловщині... Це дало підставу, між іншим, Ґабріелю де Кастельно твердити в 1820. році (в праці про Новоросію), що «Чисельна нація оця простягається, починаючи від кордонів Орловщини до меж Угорщини». Першими українськими мешканцями, що появилися в цих краях були українські козаки — “черкаси”.2) Через однозвучність старо-московського слова — «украйна», зміненого пізніш на «окраина» й українського імени народу й території — «Україна», слів різного походження й різних понять та означень, росіяне уникали вживати цих слів, замінюючи слово «Україна» — Черкасією, а українських козаків називаючи «черкасами». Не лише у щоденній практиці ця назва вживалася, але знаходила вона своє місце і в російській історичній літературі, так як «Малоросія», як також увійшла вона свого часу й до сторінок збірників законів та указів Російськ. Імперії. «Из Черкас сформировать Украинскіе полки» — читаємо, напр., в указі 9. вересня 1775. p., або — «Кіев и другіе черкасскіе города», «Черкасскіе замки»3), а р. 1775.: «В Слободской Украинской губ. живут Черкассы».4)

Належала до Слободсько-Української губ. того часу, крім Харківщини також територія суцільно заселена українським народом, що пізніш була адміністративно виділена й приєднана до губерній Курської й Воронізької. Обіймала ця територія повіти: Путивельський, Грайворонський, Новооскольський, Білгородський, південну частину Суджанського, південні частини Рильського і Корочанського — на Курщині, цілі повіти — Острогозький, Богучарський, Бирюченський, Валуйський та половину Павловського й південні частини Бобровського та Коротоякського — на Вороніжчині. За проектом Центральної Ради (січень 1918.) адміністративного поділу України на землі, цю територію поділено було на кілька земель: Слобідщина, Донеччина, Половецька земля, Харків і околиця та П о д о н ь.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16