1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

На Заході до кінця 11 ст. цілий ряд причин створив настрій і обстановку, сприятливі для заклику на боротьбу з невірними, з чим і звернувся туди імператор Олексій: надзвичайно підсилилося релігійне почуття й розвився аскетичний настрій, що знаходив собі вираження у всякого роду духовних подвигах, між іншим і в численних паломництвах. Особливо багато прочан здавна направлялося в Палестину, до Труни Господньої. Араби не перешкоджали таким паломництвам, але християнське почуття іноді сильно ображалося проявами мусульманського фанатизму. Уже тоді, під враженням цієї події, папа Сергій IV проповідував священну війну, але безуспішно. Ствердження в Палестині турків зробило паломництва християн набагато більше важким, дорогим і небезпечними: пілігримам набагато частіше доводилося ставати жертвами мусульманського фанатизму. Розповіді пілігримів, що поверталися, розвивали в релігійно настроєних масах західного християнства почуття болю про сумну долю св. місць і сильне обурення проти невірних. Крім релігійного одушевлення, були й інші мотиви, що могутньо діяли в тім же напрямку. В 11 ст. ще не зовсім стихла пристрасть до пересувань, що становила як би останні відгомони великого переселення народів (нормани, їх пересування). Ствердження феодального ладу створювало в лицарському класі значний контингент осіб, що не знаходили на батьківщині доповнення своїм силам (напр., молодші члени баронських родин) і готових йти туди, де була надія знайти що-небудь краще. Тяжкі соціально-економічні умови захоплювали в Х. п. велику кількість людей з нижчих шарів суспільства. У деяких країнах Заходу (напр., у Франції, що давала найбільший контингент хрестоносців) в 11 ст. положення народних мас стало ще більш нестерпним внаслідок цілого ряду стихійних лих: повеней, неврожаїв, повальних хвороб. Багаті торговельні міста Італії готові були підтримувати хрестоносні походи в надії на значні торговельні вигоди від ствердження християн на Сході. Папство, що тільки що підсилило аскетичною реформою свій моральний авторитет на всьому Заході й засвоїло собі ідею єдиного царства Божия на землі, не могло не відгукнутися на заклик, звернений до нього з Константинополя, у надії стати на чолі руху й, може бути, одержати духовну владу на Сході. Нарешті, західні християни давно були підняті проти мусульман боротьбою з ними в Іспанії, Італії й Сицилії: для всієї південної Європи мусульмани були добре знайомим, спадкоємним ворогом. Все це сприяло успіху звернення Олексія Комніна, що уже з близько 1089 перебував у відносинах з папою Урбаном II і готовий був, очевидно, покласти кінець церковному розбрату, щоб одержати допомогу від латинського Заходу. Зайшла мова про собор у Константинополі для цієї мети; папа звільнив Олексія від відлучення, що доти лежало на ньому як на схизматику. Коли в 1091 папа перебував у Кампанії, при ньому були посли Олексія. У березні 1095 папа ще раз вислухав послів Олексія (на соборі в П’ячинці), а восени того ж року був скликаний собор у Клермоні (у Франції, в Оверні). У розумі папи Урбана II думка про допомогу Візантії прийняла ту форму, що особливо повинна була бути по душі масам. У словах, що він вимовив у Клермоні, політичний елемент був відсунутий на задній план перед елементом релігійним: Урбан II проповідував похід для звільнення від невірних Святої Землі й Труни Господньої. Виступ папи в Клермоні (24 листопада 1095) мав величезний успіх: багато хто відразу дав обітницю йти проти невірних і нашили собі на плече хрести, від чого й одержали назву «хрестоносці», а походи – «хрестові». Так був даний поштовх руху, якому призначено було зупинитися лише через два сторіччя.

Поки на Заході зріла думка про Х. п., імператор Олексій звільнився від небезпеки, що змусила його шукати допомоги на Заході. В 1091 він винищив печенегську орду за допомогою половецьких ханів Тугоркана й Боняка; морська кампанія Чахи також скінчилося невдало (Чаха незабаром був убитий по наказу нікейського султана). Нарешті, Олексію вдалося в 1094-95 звільнитися й від небезпеки, що погрожувала йому з боку його недавніх союзників – половців. Безпосередня небезпека для Візантії пройшла саме в той час, як із Заходу стали прибувати маси перших хрестоносців, на які Олексій дивився тепер із тривогою. Допомога Заходу приймала занадто широкі розміри; вона могла грозити самої Візантії через ворожнечу між латинським Заходом і грецьким Сходом.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10