1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Проповідь Х. п. мала на Заході незвичайний успіх. На чолі руху встала церква: папа призначив своїм легатом при хрестоносному війську єпископа Адемара де Пюі, що одним з перших прийняв у Клермоні хрест. Люди, що прийняли хрест, як пілігрими, приймалися церквою під її заступництво. Кредитори не могли вимагати з них боргів під час їхньої подорожі; люди, що захватили їхнє майно відлучалися від церкви; всім хрестоносцям, які йшли у Св. Землю, спонукували до того благочестям, а не прагненням до придбання почестей або багатства, відпускалися гріхи. Уже взимку з 1095 на 1096 зібралися великі маси погано або майже зовсім незбройних хрестоносців з найбідніших класів. На чолі їх встали Петро Пустельник і Вальтер Шарпак. Частина цієї юрби досягла Константинополя, але багато хто загинули раніше. Греки переправили хрестоносців в Азію, де вони майже всі були винищені сельджуками.

1й Хрестовий похід

Трохи пізніше почався дійсний 1й хрестовий похід. На чолі численного й добре озброєного ополчення перебували Раймунд, граф Тулузський (він вів війська з південної Франції й до нього примкнув папський легат), Гуго Вермандуа (брат французького короля Пилипа I), граф Стефан Блуаський і Шартрський, герцог Роберт Нормандський, граф Роберт II Фландрський, Готфрид Бульонський, герцог Нижньої Лотарингії, із братами Євстахієм і Балдуїном і племінником Балдуїном Молодшим, нарешті Боемунд Тарентський (син Роберта Гвискара) із племінником Танкредом. Число хрестоносців, тих, що зібралися різними шляхами в Константинополі, доходило, імовірно, тисяч до 300. У Константинополі більша частина хрестоносних вождів визнали свої майбутні завоювання як частини східної імперії в полонній залежності від Олексія й дали йому відповідну присягу. Олексію було нелегко домогтися цього: він був змушений навіть вдатися до збройної сили (так він примусив до присяги Готфрида Бульонського).

У квітні 1097 хрестоносці перейшли Босфор. Незабаром візантійці побачили Нікею, а 1 липня хрестоносці розбили при Дорилії султана Килидж-Арслана й цим проклали собі шлях через Малу Азію. Рухаючись далі, хрестоносці знайшли собі дорогоцінних союзників проти турків у князях Малої Вірменії, яких вони стали всіляко підтримувати. Балдуїн, відокремившись від головного війська, затвердився в Едесі. Для хрестоносців це було дуже важливо через розташування міста, що становило з тих пір їх крайній східний форпост. У жовтні 1097 хрестоносці осадили Антіохію, яку їм удалося взяти лише в червні наступного року. В Антіохії хрестоносці у свою чергу були обложені еміром мосульским Кербугой і, терплячи голод, піддавалися великій небезпеці; їм удалося, однак, вийти з міста й розбити Кербугу. Після тривалої звади з Раймундом Антіохією заволодів Боемунд, якому вдалося ще до її падіння змусити інших хрестоносних вождів згодитись на передачу йому цього важливого міста. Поки йшли суперечки через Антіохію, у війську, незадоволеному зволіканням, відбулося хвилювання, що змусило князів, припинивши звади, рушити далі. Те ж повторювалося й потім: у той час, як військо рвалося до Єрусалима, вожді сперечалися через кожне взяте місто. 7 червня 1099 перед очами хрестоносців відкрилося, нарешті, святе місто, а 15 липня вони взяли його, зробивши страшну різанину серед мусульман. Владу в Єрусалимі одержав Готфрид Бульонський. Розбивши під Аска-лоном єгипетське військо, він забезпечив на якийсь час із цієї сторони завоювання хрестоносців. Після смерті Готфрида королем ієрусалимським став Балдуїн Старший, що передав Едесу Балдуїну Молодшому.

В 1101 у Малій Азії з'явилося друге велике хрестоносне військо з Ломбардії, Німеччині й Франції, на чолі якого йшло багато знатних і багатих лицарів; але більша частина цього війська була винищена з'єднаними силами декількох емірів. Тим часом хрестоносці, що затвердилися в Сирії (число їх збільшувалося новими пілігримами, що прибували майже безупинно), повинні були вести важку боротьбу із сусідніми мусульманськими володарями. Боемунд був узятий одним з них у полон і викуплений вірменами. Крім того, хрестоносці вже з весни 1099 вели війну із греками через приморські міста. У Малій Азії візантійцям вдалося повернути собі значну територію: їхні успіхи могли бути тут ще значніше, якби вони не витрачали своїх сил у боротьбі із хрестоносцями за віддалені сірійські й киликийські області. Нарешті, із самого початку йшла боротьба й між самими хрестоносцями через володіння різними містами. Значну підтримку ієрусалимському королівству зробили духовно-лицарські ордена тамплієрів і госпіталитів (іоаннітів), що виникли незабаром. Серйозна небезпека стала хрестоносцям, коли владу в Мосулі одержав (1127) Імад ед-дин Зенки. Він з'єднав під своєю владою кілька мусульманських володінь, що лежали біля володінь хрестоносців, і утворив велику й сильну державу, що обіймала майже всю Месопотамію й значну частину Сирії. В 1144 він взяв Едесу, незважаючи на геройський опір.

Звістка про це нещастя знову викликала велике хвилювання на Заході, що виразилась в 2му хрестовому поході.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10