1 2 3 4 5 6 7

Лондонський денді, цинік і скептик лорд Генрі має звичку викладати свої думки у вигляді парадоксів. Його прізвисько в світі - «Принц парадокс». Дотепні афоризми лорда за своєю тематикою охоплюють усі аспекти соціального життя й культури: поступ і політику, самозаперечення і гріх, оптимізм і песимізм, смерть і вульгарність, геніальність і Красу, шлюб і жіноцтво. Врешті-решт, його висловлювання утворюють чітку й послідовну програму перебудови людської свідомості, подібну до тих платформ, які пропонували такі відомі представники модернізму, як А.Рембо і Ф.Ніцше. Він заперечує й відкидає традиційні цінності, звинувачуючи їх у тому, що вони заважають розвиткові непересічної індивідуальності. Замість застарілих істин Генрі висуває принцип усебічного розквіту особистості, чиє завдання полягає в тому, щоб прожити своє життя «повністю й цілковито, даючи вияв кожному почуттю, вираз кожній думці, втілюючи кожну мрію...» (Тут і далі переклад Р.Доценка). Найкоротший шлях до цього ідеалу - програма «нового гедонізму», тобто прагнення зазнавали насолоди від кожної миті буття, від кожного почуття, навіть злочинного й забороненого. «Ось що потрібно нашому вікові», - каже ВІН Доріанові, який уважно приспухається до його небезпечних теорій. На ДУМКУ Уоттона, все, що стоїть на заваді пошуків насолоди - а це насамперед релігія і мораль, – треба зруйнувати. «Самозаперечення, цей трагічний пережиток дикунських збочень, і досі калічить нам життя», - каже він. Основою віри в Бога й етичних принципів він проголошує лише страх покарання. Не варто опиратися спокусі, проповідує лорд Генрі, бо єдиний спосіб позбутися її - «це піддатись їй». Завдяки такій софістичній маніпуляції ідеями саме поняття гріха зникає разом із критеріями добра й зла, а людські вчинки виводяться за межі моральності.

Стверджуючи вседозволеність, лорд Генрі, на перший погляд, сам начебто нічого неморального не робить - нікого не вбиває, не спокушає жінок, не зраджує друзів. Проте він зазнає досить вишуканої насолоди від необмеженої влади над Доріаном Греєм, чию душу він розвинув і сформував. Саме експериментування, гра життям юнака і становить для лорда Генрі найвищу радість. «Та й самий вплив твій на іншу людину - як він зачаровує! - милуючись собою, розмірковує він. - Переносити на якусь мить власну душу в чиїсь граційні форми; чути, як твої думки відлунюють до тебе, збагачені музикою пристрастей і юності; вливати в когось власний темперамент, немов це невидимий флюїд чи дивний аромат, - у цьому справжнє задоволення, що тільки можливе в такому обмеженому й вульгарному віці, як наш, украй плотський у своїх насолодах і вкрай банальний у своїх потягах».

Моральність і насолода протиставлені одне одному не тільки в словах лорда Генрі Уоттона, а й у його справах. Проте найбільше вражає читача в образі цього героя той факт, що автор зображає його абсолютно щасливим. Причина щастя полягає в тому, що ця людина «виховала в собі» байдужість та егоїзм, і пр9 цьому їй вистачає здорового глузду ніколи не забувати про власні інтереси, про самозбереження, не робити того, що може зіпсувати власну репутацію в очах інших людей. Рецепт щастя, за лордом Генрі Уоттоном, передбачає уміння поєднувати цілковиту неморальність (чи імморальність) з обережністю й поміркованістю, щоб не зашкодити собі. Це справді шлях до насолоди, але він навряд чи е таким вже привабливим з погляду людяності, тому що це шлях не розвитку, а радше занепаду особистості, колосальне звуження розуміння людського призначення.

Доріанові бракує досвідченості й обережності його «друга», і тому спроби реалізувати програму «нового гедонізму» закінчуються для нього катастрофою. Лорд Генрі Уоттон ніколи не розпочав би експериментувати на собі, як це робить молодий чоловік. Відсутність фінансових і фізичних перешкод і навіть вічна молодість, яку забезпечує йому портрет, стали причиною занепаду особистості Доріана, і замість того, щоб зробитися «наочним взірцем нового гедонізму», він уособлює розбещеність і розпусту. Сам по собі надто самозакоханий, егоїстичний, під впливом теорій лорда Генрі Уоттона він стає примхливим красунчиком, для якого є тільки одна свята річ - його бажання, його жага насолоди. З кожним епізодом очевиднішою стає деградація: почавши з лицемірства й жорстокості щодо Сібіл Вейн, він закінчує перебуванням у злочинних кублах і вбивством. Проте в його історії найжахливішим є не тільки падіння, а й неспроможність стати щасливим. Щось постійно отруює його душу, викликає відразу до життя. Він рухається в зачарованому колі: чим більше він має насолод, тим швидше вони йому набридають. Це примушує шукати нових і нових насолод, дедалі безглуздіших і брудніших, які, в свою чергу, можуть задовольнити не більше ніж на мить. На відміну від свого «вчителя», Доріан Грей ніколи не відає душевного спокою, цієї основи безхмарного щастя, в якому купається лорд Генрі Уоттон.

1 2 3 4 5 6 7