1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Роман «Берег любові», який письменник створив у 1976 році, тече в порівняно спокійних берегах. У ньому немає пронизливих протягів, стрімкого ко¬ловороту подій, непримиримого, драматично напру¬женого єдиноборства протилежних людських при¬страстей, прагнень, поривань. Здається, немов з. роками О. Гончар трохи «охолов» від романтичного запалу, став більш розсудливим, внутрішньо незво¬рушним. Барви роману не такі контрастні. Ритм не рухається з колишньою прискореністю, динаміч¬ністю. Невже стихла буря, вляглися тривожні, не¬спокійні пристрасті І романтичне вітрило назавжди кинуло якір у тихій гавані? Ні, ні. Це тільки здає¬ться. О. Гончар і в цьому романі шукає те, що ста¬ло своєрідним маяком його творчості. Шукає не¬меркнуче світло людське, шукає людей з піснею в грудях, творців, поетів життя. Він вірний своєму ідеалу, основному напрямку своїх пошуків і від¬криттів. Хто вони — ці люди, що оволоділи уявою письменника? Може, лікар Віра Костянтинівна, яка жертвує власним життям, щоб урятувати життя да¬леких друзів, котрі щойно визволилися від колоні¬ального рабства, жертвує безоглядно і не шкодує про це? Може, це Чередниченко — голова колгоспу, якому притаманна постійна невдавана повага до людей і який органічно відчуває самоцінність люди¬ни? Чередниченко схожий на капітана Дорошенка з «Тронки». Він теж вважає, якщо вже судилося тобі жити, то живи й не забувай, що життя дане людині для добрих діл. Ясним світлом гори, не коп¬ти неба. Цим героям, а також Інні Ягнич — молодій, задерикуватій, мрійливій дівчині, яка склала чудову пісню «Берег любові»,— неприховане симпа¬тизує автор. Та все ж не вони, а старий Ягнич, бувалий «морський вовк», «поет парусів», перший їхній зодчий, безсловесний Їхній співець, який без¬доганно відстояв свою величезну життєву вахту і, не¬зважаючи на це, не зійшов тихо й покірно на вічний берег,— ось улюбленець О. Гончара. Ягнич — люди¬на-легенда, нестаріюча, натура рідкісної міцності, й душа в нього гарна, висока. В кожного повинен бути свій «Оріон», своє вітрило, своя мрія, своє по¬кликання, свій особистий обов'язок перед люд¬ством — вважає старий моряк. Не треба забувати ні на мить, хто ти такий, навіщо появився і яким повинен пройти заповітний для тебе рейс — єдиний рейс власного життя. Вічний потяг кудись у незві¬дане, те, що від створення світу було й назавжди залишиться в натурі людській, виражено в характе¬рі Ягнича сильно, вражаюче. Він близький, рідний тим численним героям творів О. Гончара, які формували й відстоювали життя, возвеличуючи смисл, «вартість», призначення, неповторну привабливість людини — вінця природи. І в оповіданнях О. Гончара: в «Жайворонку» — в образі Зої-радистки, в «Соняшниках» — в МеланіЇ, в «Дорозі за хма¬ри» — в Нателлі,— втілена думка про людей, які творять добро, пориваються в далекі далі, створюють і примножують цінності, життя. Істинна сутність, одухотвореність особистості повно, щедро розкриває¬ться в труді, в творенні, в творчому пориві. Людське в людині, все краще в ній виявляється в процесі натхненної праці. Це одна з найважливіших тем, найважливіших ідей творчості О. Гончара. В опові¬данні «Соняшники» столичний скульптор приїхав У колгосп, щоб виліпити портрет знатної колгосп¬ниці Чобітько. Скульптор ніяк не може підібрати художнього ключа до образу колгоспниці. У буден¬ній обстановці Меланія видається йому негарною, скованою, незграбною. Та ось скульптор раптом по¬бачив ЇЇ у полі під час роботи. Все наче змінилося в МеланіЇ: «Обличчя натхненно розшарілося і, осві¬тившись якимись новими думками, стало мовби тоншим, інтелектуальнішим, багатшим, в ньому з'явилася сила нових, несподіваних відтінків. Де взя¬лася і врода, і характер, І чиста ідеальна чарівність ліній!

Великий, плодотворний шлях пройшов О. Гон¬чар — один з найвизначніших представників ра' дянської багатонаціональної літератури. О. Гончар не тільки автор романів і оповідань. Йому нале¬жить ряд цікавих, змістовних публіцистичних нари¬сів і літературно-критичних праць. Відзначимо, для прикладу, критичні статті письменника про твор¬чість класиків української літератури — Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Лесі Українки, Олександра Довженка.

О. Гончар — видатний громадський діяч, депутат Верховної Ради СРСР, кандидат у члени ЦК КПРС, член ЦК Компартії України. Твори О. Гончара ко¬ристуються величезною популярністю серед різно¬манітних читацьких кіл. Вони перекладені майже всіма мовами народів СРСР та багатьма мовами народів світу.

Заключення

Великий, плодотворний шлях пройшов О. Гон¬чар — один з найвизначніших представників ра' дянської багатонаціональної літератури. О. Гончар не тільки автор романів і оповідань. Йому нале¬жить ряд цікавих, змістовних публіцистичних нари¬сів і літературно-критичних праць. Відзначимо, для прикладу, критичні статті письменника про твор¬чість класиків української літератури — Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Лесі Українки, Олександра Довженка.

Література

1. Загребельний, Олійник "Про Олеся Гончара ", 1978

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15