| Назва: | Життя – подвиг письменника – громадянина Олеся Гончара |
| Розмiр: | 43,49 KB |
| Надіслав(ла): | Янов Сергій |
| Опис: | ДГТУЖТ, 2001, Куліш А.І., оцінка "5", але багато орфографічних помилок. |
| Скачувань: | 3261 |
Введення
Підняв він свій прапор у літературі і несе його з честю по життю — прапор мужніх людей, ба¬гатих почуттями і думками, діяннями і мріями. При¬родне, як дихання, щонайглибше усвідомлення ра¬дянськими людьми своєї історичної відповідальності за життя на землі: якщо не ми, то хто ж, окрім нас, прорубає дорогу в горах і лісах людських доль?
Висока за масштабами історичного покликання моральна відповідальність героїв книг сильного, гар¬монійного, лірично-задушевного, філософськи допит¬ливого, місткого обдаровання Олеся Гончара. Багатозвучність і поглиблена розгалуженість національ¬ної історії у творах цього народного художника слова,— слова точного, яскравого, що пахне степо¬вими травами, сонцем, оббризканими росою садами.
Благородні прапороносці Гончара (а вони у всіх його книгах) на все життя оселились у моєму серці, як оті рідні люди, що викохували, плекали мене з дитинства. До його «Прапороносців» війна відкри¬валася у творах переважно першої пори оскажені¬лого фашистського натиску і нашої важкої жертов¬ної оборони. Глибоко самобутній талант Гончара не повторив інших, разом з армією-визволителькою він перейшов рубежі країни і літератури з прапо¬ром, що пружно майорів над рятівниками людства від бандитів на похмурій філософській заквасці.
ПРАПОРОНОСЕЦЬ МУЖНОСТІ Й ЛЮБОВІ
Художник, як і народ, зводить себе нанівець, якщо він втрачає почуття історичної спадкоємності, усві¬домлення себе як творця сьогодення і боржника перед майбутнім. І ніяке словесне мудрування не врятує його від духовної сліпоти.
Усією системою образів, характерів, думки про¬мовляють до мене його книги: хай безсмертні по¬двиги народів оберігають майстрів слова від мораль¬ної короткозорості. Містка історична пам'ятливість водила гостро відточеним пером митця, коли ство¬рював він першокласні книги «Таврія» і «Перекоп».
Величезна потенція художника і мислителя дала змогу Гончареві зобразити життя у складному пере¬плав! війни і миру. Не за себе, а за щастя народу, людства краються серця його героїв. Чутливість до світових скорбот і радостей — одна із головних, високих характерностей таланту Олеся Терентійо-вича Гончара. З цієї душевної щедрості променіє його любов до людини з ЇЇ синівськими зв'язками з природою, з минулим, теперішнім і майбутнім.
Саме час і згідно з її віком слід пригадати нашій літературі, що Її велика попередниця — класична література — не гралася безвідповідально словом, невтомно виконувала обов'язки морального вчителя і наставника людини. Саме до такої роботи кличе нас партія, своїх помічників у вихованні людини комуністичного суспільства. Людина ця живе, пра¬цює, не дивиться боязко і заздрісне чужому щастю в спину, вона добуває щастя, як хліб, як руду. Саме такі герої творів Гончара.
Він, художник, навчаючись у життя, змагається з ним, магією слова переносить у книгу припечену сонцем і оббризкану росою траву, світанкову зорю над українським роздольним степом, прохолоду дже¬рельних струменів, що стали дибки, б'ють із-під землі. З почуттів, думок, вчинків людей з їхнім до щемливого болю швидкоплинним життям він тво¬рить нетлінні образи, виконуючи свій обов'язок.
Мудрий чабан Горпищенко, чиє життя минуло під зорями, вітрами і сонцем і чиї очі стали сизими від старості, немов злиняле небо, вистригає вівцям вов¬ну біля очей, щоб вони не заростали, щоб, бува, колючки не повиколювали очей.
З опущеним забралом бреде інший фактописець по життю, і куце око його зрить у найдрібніших по¬дробицях підніжне повсякденне буття, застряваючи на другорядностях.
Художницький зір щасливого сина України Оле¬ся Гончара не впирається в горизонт немовби при¬шитого до степу неба. Надійний хист його долає зву¬кові і теплові бар'єри тимчасового, минущого, як льотчик Петро Горпищенко, що вминає край неба громом свого реактивного літака. Тому-то таке невичерпно міцне моральне випромінювання його книг, яке завжди збуджує у серці найздоровіші твор¬чі імпульси. Багатогранна його творчість, що поєд¬нала найсуворішу достовірність деталей побуту з хо¬дом психологічного процесу, піднесеністю і глиби¬ною думки. Він поет-філософ і філософ-поет. Час життєствердження і рішучої перебудови усіх основ буття, духовного укладу народу синхронно збіга¬ється з пафосом поетичних книг Гончара.
Підняв він свій прапор у літературі і несе його з честю по життю — прапор мужніх людей, ба¬гатих почуттями і думками, діяннями і мріями. При¬родне, як дихання, щонайглибше усвідомлення ра¬дянськими людьми своєї історичної відповідальності за життя на землі: якщо не ми, то хто ж, окрім нас, прорубає дорогу в горах і лісах людських доль?
Висока за масштабами історичного покликання моральна відповідальність героїв книг сильного, гар¬монійного, лірично-задушевного, філософськи допит¬ливого, місткого обдаровання Олеся Гончара. Багатозвучність і поглиблена розгалуженість національ¬ної історії у творах цього народного художника слова,— слова точного, яскравого, що пахне степо¬вими травами, сонцем, оббризканими росою садами.
Благородні прапороносці Гончара (а вони у всіх його книгах) на все життя оселились у моєму серці, як оті рідні люди, що викохували, плекали мене з дитинства. До його «Прапороносців» війна відкри¬валася у творах переважно першої пори оскажені¬лого фашистського натиску і нашої важкої жертов¬ної оборони. Глибоко самобутній талант Гончара не повторив інших, разом з армією-визволителькою він перейшов рубежі країни і літератури з прапо¬ром, що пружно майорів над рятівниками людства від бандитів на похмурій філософській заквасці.
ПРАПОРОНОСЕЦЬ МУЖНОСТІ Й ЛЮБОВІ
Художник, як і народ, зводить себе нанівець, якщо він втрачає почуття історичної спадкоємності, усві¬домлення себе як творця сьогодення і боржника перед майбутнім. І ніяке словесне мудрування не врятує його від духовної сліпоти.
Усією системою образів, характерів, думки про¬мовляють до мене його книги: хай безсмертні по¬двиги народів оберігають майстрів слова від мораль¬ної короткозорості. Містка історична пам'ятливість водила гостро відточеним пером митця, коли ство¬рював він першокласні книги «Таврія» і «Перекоп».
Величезна потенція художника і мислителя дала змогу Гончареві зобразити життя у складному пере¬плав! війни і миру. Не за себе, а за щастя народу, людства краються серця його героїв. Чутливість до світових скорбот і радостей — одна із головних, високих характерностей таланту Олеся Терентійо-вича Гончара. З цієї душевної щедрості променіє його любов до людини з ЇЇ синівськими зв'язками з природою, з минулим, теперішнім і майбутнім.
Саме час і згідно з її віком слід пригадати нашій літературі, що Її велика попередниця — класична література — не гралася безвідповідально словом, невтомно виконувала обов'язки морального вчителя і наставника людини. Саме до такої роботи кличе нас партія, своїх помічників у вихованні людини комуністичного суспільства. Людина ця живе, пра¬цює, не дивиться боязко і заздрісне чужому щастю в спину, вона добуває щастя, як хліб, як руду. Саме такі герої творів Гончара.
Він, художник, навчаючись у життя, змагається з ним, магією слова переносить у книгу припечену сонцем і оббризкану росою траву, світанкову зорю над українським роздольним степом, прохолоду дже¬рельних струменів, що стали дибки, б'ють із-під землі. З почуттів, думок, вчинків людей з їхнім до щемливого болю швидкоплинним життям він тво¬рить нетлінні образи, виконуючи свій обов'язок.
Мудрий чабан Горпищенко, чиє життя минуло під зорями, вітрами і сонцем і чиї очі стали сизими від старості, немов злиняле небо, вистригає вівцям вов¬ну біля очей, щоб вони не заростали, щоб, бува, колючки не повиколювали очей.
З опущеним забралом бреде інший фактописець по життю, і куце око його зрить у найдрібніших по¬дробицях підніжне повсякденне буття, застряваючи на другорядностях.
Художницький зір щасливого сина України Оле¬ся Гончара не впирається в горизонт немовби при¬шитого до степу неба. Надійний хист його долає зву¬кові і теплові бар'єри тимчасового, минущого, як льотчик Петро Горпищенко, що вминає край неба громом свого реактивного літака. Тому-то таке невичерпно міцне моральне випромінювання його книг, яке завжди збуджує у серці найздоровіші твор¬чі імпульси. Багатогранна його творчість, що поєд¬нала найсуворішу достовірність деталей побуту з хо¬дом психологічного процесу, піднесеністю і глиби¬ною думки. Він поет-філософ і філософ-поет. Час життєствердження і рішучої перебудови усіх основ буття, духовного укладу народу синхронно збіга¬ється з пафосом поетичних книг Гончара.
