| Назва: | Історія розвитку нейрохірургії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 55,27 KB |
| Скачувань: | 19 |
У разі ушкодження м'яких тканин голови, щоб запобі¬гти гнійним ускладненням, протягом 3 — 5 діб проводять антибактеріальну терапію профілактичними дозами ан¬тибіотиків та сульфаніламідних препаратів. Оіоперекову пункцію проводять на 3-тю — 5-ту добу теля травми, якщо ознаки струсу головного мозку не зменшуються або наростають чи з'являються нові. Ви¬значають тиск цереброспінальної рідини й залежно від його рівня коригують лікування. У разі підвищення тиску призначають дегідратаційні засоби (маніт, гіпотіазид, діа-карб тощо). У разі зниження його вводять велику кількість рідини (5 — 10% розчин глюкози, ізотонічний розчин на¬трію хлориду, поліглюкін, реополіглюкін, пептиди). Щоб стимулювати вироблення цереброспінальної ріди¬ни судинними сплетеннями шлуночків мозку, внутріш¬ньовенно вводять 20 — 100 мл дистильованої води або про¬водять вагосимпатичну блокаду (через кожні 3 — 4 доби). Для зменшення головного болю слід трохи підняти ніжний кінець ліжка і покласти хворого без подушки. Якщо таке лікування неефективне, проводять поперекову пункцію у положенні хворого сидячи і вводять 20 — 30 мл повітря без випускання цереброспінальної рідини. Повітря, потрапивши у шлуночки, подразнює судинне сплетення, що стимулює вироблення цереброспінальної рідини. За сприятливого перебігу післятравматичного періоду, якщо в перші дні нормалізуються суб'єктивні відчуття і зникають неврологічні симптоми, хворих можна випису¬вати на 7-му — 10-ту добу. Якщо по закінченні цього стро¬ку спостерігаються головний біль, вегетативні симптоми, запаморочення, загальна слабкість, зберігається вогнище¬ва неврологічна симптоматика, хворим продовжують пе¬ребування в стаціонарі до ЗО діб і більше. Це стосується головним чином потерпілих з артеріальною гіпертензією, хворих на цукровий діабет, інші хронічні недуги. Неприпустимо виписувати хворих, що не пройшли по¬вного курсу лікування. Часто після стаціонару хворі по¬требують напівпостільного режиму в домашніх умовах. Особливої уваги потребують особи, що працюють на ви¬сотах, у гарячих цехах, з рухомими механізмами, водії транспорту. У разі запаморочення рекомендують тимча¬сове переведення їх на іншу роботу. Санаторно-курортне лікування показане через 4 — 6 міс. після травми.
Особливістю черепно-мозкової травми, в тому числі лег¬кої, зокрема струсу мозку, є те, що у деяких потерпілих у віддалений період патологічні явища поступово прогре¬сують. Це стосується насамперед вегетативно-судинних реакцій і порушень психічної діяльності. Часто загострю¬ються хронічні патологічні процеси, на тлі яких виникла черепно-мозкова травма. Це може призвести до інвалід¬ності, попри те, що хворі, виписуючись із стаціонару, були в доброму стані. Такий перебіг захворювання пояснюєть¬ся тим, що в момент травми і в гострий післятравматич-ний період відбувається глибоке порушення механізмів саморегуляції життєдіяльності нервових клітин головно¬го мозку, яке з часом не компенсується і не відновлюєть¬ся. Патологічний процес починає прогресувати з нарос¬танням клінічних явищ. Виявлення механізмів цих пору¬шень має відкрити перед клініцистами нові шляхи пато¬генетично обгрунтованого лікування.
ЗАБИТТЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Забиття (удар) головного мозку (contusio сегеbгі) — тяж¬ка, порівняно зі струсом мозку, травма. При цьому завж¬ди є вогнища (вогнище) загиблої нервової тканини, від невеликих ділянок розміжчення до витікання з рани мозкового детрит. В ураженій ділянці спостерігаються роз¬рив дрібних судин, просякнення (імбібіція) мозкової речовини кров'ю. Мозкова тканина більше травмується в ділянках прикладення сили, може ушкоджуватися і за ме¬ханізмом протиудару, а також в інших місцях: у ділянці кісткових виступів основи черепа, відростків твердої обо¬лонки (серп великого мозку, намет мозочка). Найчастіше вогнища ушкодження розташовуються в ділянці основи і полюсів лобових, скроневих, потиличних часток. Вони мо¬жуть бути поодинокими і численними як з одного, так і з обох боків. Розміри вогнищ різні, залежно від інтенсив¬ності механічного впливу на мозок. Забиття головного мозку може бути без стиснення й зі стисненням.
Особливістю черепно-мозкової травми, в тому числі лег¬кої, зокрема струсу мозку, є те, що у деяких потерпілих у віддалений період патологічні явища поступово прогре¬сують. Це стосується насамперед вегетативно-судинних реакцій і порушень психічної діяльності. Часто загострю¬ються хронічні патологічні процеси, на тлі яких виникла черепно-мозкова травма. Це може призвести до інвалід¬ності, попри те, що хворі, виписуючись із стаціонару, були в доброму стані. Такий перебіг захворювання пояснюєть¬ся тим, що в момент травми і в гострий післятравматич-ний період відбувається глибоке порушення механізмів саморегуляції життєдіяльності нервових клітин головно¬го мозку, яке з часом не компенсується і не відновлюєть¬ся. Патологічний процес починає прогресувати з нарос¬танням клінічних явищ. Виявлення механізмів цих пору¬шень має відкрити перед клініцистами нові шляхи пато¬генетично обгрунтованого лікування.
ЗАБИТТЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Забиття (удар) головного мозку (contusio сегеbгі) — тяж¬ка, порівняно зі струсом мозку, травма. При цьому завж¬ди є вогнища (вогнище) загиблої нервової тканини, від невеликих ділянок розміжчення до витікання з рани мозкового детрит. В ураженій ділянці спостерігаються роз¬рив дрібних судин, просякнення (імбібіція) мозкової речовини кров'ю. Мозкова тканина більше травмується в ділянках прикладення сили, може ушкоджуватися і за ме¬ханізмом протиудару, а також в інших місцях: у ділянці кісткових виступів основи черепа, відростків твердої обо¬лонки (серп великого мозку, намет мозочка). Найчастіше вогнища ушкодження розташовуються в ділянці основи і полюсів лобових, скроневих, потиличних часток. Вони мо¬жуть бути поодинокими і численними як з одного, так і з обох боків. Розміри вогнищ різні, залежно від інтенсив¬ності механічного впливу на мозок. Забиття головного мозку може бути без стиснення й зі стисненням.