| Назва: | Історія розвитку нейрохірургії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 55,27 KB |
| Скачувань: | 19 |
Діагностика внутрішньочерепної гематоми грун¬тується насамперед на динаміці клінічних явищ. Нарос¬тання їх має насторожувати відносно формування гема¬томи. Особливого значення слід надавати прогресуванню таких вогнищевих симптомів, як анізокорія, анізорефлексія, рухові порушення, розлад чутливості. Місце можли¬вого формування внутрішньочерепної гематоми часто відповідає ділянці перелому (як правило, лінійного) кісток черепа. Диференціальна діагностика із забиттям мозку часто ус¬кладнена; у разі поєднання гематоми із забиттям мозку розпізнавання ще більше ускладнюється, Найбільші діа¬гностичні складнощі виникають у разі крововиливу в за¬дню ямку черепа. Надійними достеменними оз¬наками гематоми цієї локалізації є травматичні ушкодження у шийно-потиличній ділянці, порушення цілісності поти¬личної кістки, швидке наростання симптомів ураження мозкового стовбура та структур, розташованих у задній черепній ямці. Вирішального значення під час встанов¬лення остаточного діагнозу у разі відсутності високоефек¬тивних допоміжних методів діагностики (комп'ютерної, магнітно-резонансної томографії) надають накладенню фрезових отворів у потиличній ділянці (якщо є перелом кістки, фрезовий отвір накладають на лінії перелому). Основними додатковими методами дослідження, які використовуються у разі підозри на наявність гематоми, є комп'ютерна томографія, магнітно-резонансна томогра¬фія, ехоенцефалографія, каротидна ангіографія, накладан¬ня діагностичних фрезових отворів. Комп'ютерна томог¬рафія допомагає встановити кількість, локалізацію, розміри внутрішньочерепної гематоми, ступінь зміщення і дефор¬мації шлуночків мозку, ступінь дислокації мозкових струк¬тур і стиснення стовбура мозку, а також межі поширення перифокального набряку або вторинних крововиливів навколо осередку забиття і на віддалі від нього На ехоеніде фал о грам і у разі латерального розташуван¬ня гематоми зміщення сигналу М-ехо визначається у 90— 95% потерпілих, за іншої локалізації (у ділянці полюсів, між півкулями великого мозку), а також у разі двобічної гематоми зміщення слабке. Ступінь зміщення сигналу М-ехо коливається від 4 до 13 мм і що він більший, то діагноз гематоми вірогідніший. Ангіографічно виявляють зміщення судин. У потиличній проекції, якщо гематома розташована латерально, крім дислокації судин, характерна наявність безсудинної зони у вигляді серпа або двоопуклої лінзи, особливо у венозній фазі.
Діагностичні фрезові отвори рекомендують накладати у всіх випадках підозри на гематому, насамперед за екст¬реними показаннями у гострий період черепно-мозкової травми, особливо у тих лікувальних закладах, які не ма¬ють спеціальної діагностичної апаратури. Якщо гематома виявлена, фрезові отвори за допомогою кусачок збільшу¬ють до 3 - 4 см діаметром або переходять до кістково-пластичної трепанації, після чого гематому видаляють. У разі відсутності гематоми в даному місці діагностичний отвір роблять на протилежному боці. Внутрішньочерепні крововиливи (гематоми) поділяють на епідуральні, субдуральні, внутрішньомозкові, внутрі-шньошлуночкові, сюди належить і підпавутинний (субарахноїдальний) крововилив (не гематома). Кожному виду притаманні свої особливості розвитку клінічної картини. Епідуральна гематома — це накопиченя крові між внут¬рішньою пластинкою черепа і твердою оболонкою голов¬ного мозку. Становить 15% від усіх внутрішньо¬черепних гематоминикає найчастіше при переломах кісток черепа з ушкодженням менінгеальних судин, го¬ловним чином середньої менінгеальної артерії та її гілок кров відшаровує тверду оболонку від кістки черепа. Відша¬рування оболонки, як правило, обмежується в місцях швів черепа. Через інтенсивність артеріальної кровотечі гема¬тома швидко збільшується, що призводить до небезпеч¬ного для життя наростання загальномозкових та вогни¬щевих симптомів. Джерелом утворення епідуральної гематоми можуть бути ушкоджені пазухи (верхня сагітальна, поперечна та кли¬ноподібно-тім'яна), а також численні дрібні судини, що проникають з оболонки в диплоїчні судини кісток черепа , достанні ушкоджуються у разі відшарування твердої оболонки в момент травми, кривавлять повільно. Гема¬тома, як правило, не досягає великих розмірів, клінічна картина наростає поступово. Епідуральна гематома май¬же завжди виникає на боці травми, найчастіше у тім'яно-скроневій ділянці, Особливо несприятливий перебіг має епідуральна гематома, котра локалізується в скроневій ділянці і задній черепній ямці і зумовлює швидкий роз¬виток симптомів дислокації.
Діагностичні фрезові отвори рекомендують накладати у всіх випадках підозри на гематому, насамперед за екст¬реними показаннями у гострий період черепно-мозкової травми, особливо у тих лікувальних закладах, які не ма¬ють спеціальної діагностичної апаратури. Якщо гематома виявлена, фрезові отвори за допомогою кусачок збільшу¬ють до 3 - 4 см діаметром або переходять до кістково-пластичної трепанації, після чого гематому видаляють. У разі відсутності гематоми в даному місці діагностичний отвір роблять на протилежному боці. Внутрішньочерепні крововиливи (гематоми) поділяють на епідуральні, субдуральні, внутрішньомозкові, внутрі-шньошлуночкові, сюди належить і підпавутинний (субарахноїдальний) крововилив (не гематома). Кожному виду притаманні свої особливості розвитку клінічної картини. Епідуральна гематома — це накопиченя крові між внут¬рішньою пластинкою черепа і твердою оболонкою голов¬ного мозку. Становить 15% від усіх внутрішньо¬черепних гематоминикає найчастіше при переломах кісток черепа з ушкодженням менінгеальних судин, го¬ловним чином середньої менінгеальної артерії та її гілок кров відшаровує тверду оболонку від кістки черепа. Відша¬рування оболонки, як правило, обмежується в місцях швів черепа. Через інтенсивність артеріальної кровотечі гема¬тома швидко збільшується, що призводить до небезпеч¬ного для життя наростання загальномозкових та вогни¬щевих симптомів. Джерелом утворення епідуральної гематоми можуть бути ушкоджені пазухи (верхня сагітальна, поперечна та кли¬ноподібно-тім'яна), а також численні дрібні судини, що проникають з оболонки в диплоїчні судини кісток черепа , достанні ушкоджуються у разі відшарування твердої оболонки в момент травми, кривавлять повільно. Гема¬тома, як правило, не досягає великих розмірів, клінічна картина наростає поступово. Епідуральна гематома май¬же завжди виникає на боці травми, найчастіше у тім'яно-скроневій ділянці, Особливо несприятливий перебіг має епідуральна гематома, котра локалізується в скроневій ділянці і задній черепній ямці і зумовлює швидкий роз¬виток симптомів дислокації.