| Назва: | Історія розвитку нейрохірургії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 55,27 KB |
| Скачувань: | 19 |
Субдуральна гематома — це накопичення крові між твердою і павутинною оболонками головного мозку. Тратяється значно частіше, ніж епідуральна гемато¬ма . Утворюється головним чином унаслідок крово¬течі з вен м'якої оболонки головного мозку, що впадають у пазухи. В момент травми вони натягуються і відрива¬ються у місцях впадінняч. В рідкісних випадках субдураль¬на гематома виникає внаслідок непрямої травми (різкий рух головою, падіння на сідниці тощо). Субдуральна ге¬матома формується повільніше, ніж епідуральна, часто поширюється над кількома ділянками мозку, іноді — над усією півкулею великого мозку, ніби огортаючи його. Кров може накопичуватися переважно на основі мозку (в се¬редній і передній черепних ямках), між півкулями, над полюсами лобових і потиличних ділянок. Протягом кількох тижнів навколо гематоми формується сполучнотканинна капсула. Кров змінюється, згустки її лізуються, і вміст гематоми перетворюється на каламутну темно-брунатну рідину.
Клініка, як правило, характеризується наявністю світлого проміжку, іноді досить тривалого, отже, частіше йдеться про хронічний перебіг захворювання. У.клінічній картині переважають загальномозкові симптоми. Незначна вогнищева симптоматика пояснюється тим, що кров, відносно рівномірно розподіляючись по верхньомедіальній (конвекситальній) поверхні півкулі, не спричинює вира¬женого вогнищевого стиснення мозку, хоча подразнення кори великого мозку може призводити до появи судоми як генералізованого, так і вогнищевого характеру. У такому разі клінічна картина хронічної субдуральної гематоми на¬гадує процес розвитку пухлини мозку, особливо якщо фак¬тові раніше перенесеної черепно-мозкової травми не на¬давалось значення. Наявність тривалого світлого проміжку ускладнює проведення диференціальної діагностики.
Внутрішньомозкова гематома — це обмежене накопи¬чення крові у мозковій тканині. Зустрічається значно рідше, ніж інші види внутрішньочерепної гемато¬ми. У разі гострої внутрішньомозкової гематоми швидко розвиваються загал ьномозкові, вогнищеві та стовбурові сим¬птоми у ранні строки після травми. Підгострий перебіг спо¬стерігається рідко. Іноді під час загострення захворювання має інсультоподібний перебіг, коли на тлі деякого поліп¬шення стану раптово настає погіршення, розвивається со-пор або кома, наростають вогнищева сиптоматика і внутрішньочерепна гіпертензія. Діагностика травматичної внут¬рішньомозкової гематоми часто складна. Підпавутинний (субарахноїдальний) крововилив — це кро¬вовилив у підпавутинний простір з поверхневих судин кори великого мозку, де кров змішується із цереброспінальною рідиною. Оскільки такий крововилив не є обмеженим, його слід відрізняти від гематоми. Ізольований підпавутинний крововилив зустрічається рідко, частіше він поєднується з іншими ушкодженнями мозку, передусім із забиттям. Клінічно спостерігаються різкий головний біль унаслідок подразнення кров'ю оболонок мозку, блювання, запамо¬рочення, різке підвищення температури тіла, часто — пси¬хомоторне збудження, іноді галюцинації. Вогнищеві сим¬птоми у разі ізольованого підпавутинного крововиливу слабко виражені, залежать від локалізації зони забиття, динаміка їх сповільнена. Найчастіше виникають парез ли¬цьового нерва центрального типу, анізорефлексія, незнач¬на пірамідальна недостатність. Остаточний діагноз вста¬новлюють уже після поперекової пункції. Дослідження цереброспінальної рідини засвідчує наявність крові, яка не згортається. У перші години після травми кількість крові у рідині менша, ніж на кінець першої доби. З 3 - 4-ї доби виявляють ксантохромію, яка досягає максимуму на 5 - 6-ту добу, потім зменшується і на кінець 3-го тижня зникає. Внутрішньошлуночковий крововилив Ізольовано спосте¬рігається порівняно рідко, як правило, поєднується із забиттям мозку тяжкого ступеня. Причиною його є уш¬кодження судинного сплетення або прорив внутрішньо-мозкової гематоми у порожнину шлуночка. Клініка розвивається гостро, зразу ж після травми. Ізольований крововилив у шлуночки мозку характеризується корот¬ким періодом психомоторного збудження, що швидко змінюється глибоким порушенням свідомості, появою горметонії, наявністю автоматизованої жестикуляції, па¬тологічних рефлексів з обох боків. Рано з'являються і швидко наростають вегетативні розлади. Характерні ви¬ражена гіперемія, глибоке порушення дихання (поверх¬неве, аритмічне). Артеріальний тиск підвищується, потім знижується. У разі погіршення стану тонічні судоми змінюються м'язовою гіпотонією, згасають сухожилкові і зникають патологічні рефлекси, наростає тахікардія (чес До 120 — 150 на 1 хв). Діагностика внутрішньошлуночкового крововиливу надзвичайно складна. Остаточний діагноз встановлюють після комп'ютерної томографії або пункції шлуночків (цереброспінальна рідина інтенсивно забарвлена кров'ю).
Клініка, як правило, характеризується наявністю світлого проміжку, іноді досить тривалого, отже, частіше йдеться про хронічний перебіг захворювання. У.клінічній картині переважають загальномозкові симптоми. Незначна вогнищева симптоматика пояснюється тим, що кров, відносно рівномірно розподіляючись по верхньомедіальній (конвекситальній) поверхні півкулі, не спричинює вира¬женого вогнищевого стиснення мозку, хоча подразнення кори великого мозку може призводити до появи судоми як генералізованого, так і вогнищевого характеру. У такому разі клінічна картина хронічної субдуральної гематоми на¬гадує процес розвитку пухлини мозку, особливо якщо фак¬тові раніше перенесеної черепно-мозкової травми не на¬давалось значення. Наявність тривалого світлого проміжку ускладнює проведення диференціальної діагностики.
Внутрішньомозкова гематома — це обмежене накопи¬чення крові у мозковій тканині. Зустрічається значно рідше, ніж інші види внутрішньочерепної гемато¬ми. У разі гострої внутрішньомозкової гематоми швидко розвиваються загал ьномозкові, вогнищеві та стовбурові сим¬птоми у ранні строки після травми. Підгострий перебіг спо¬стерігається рідко. Іноді під час загострення захворювання має інсультоподібний перебіг, коли на тлі деякого поліп¬шення стану раптово настає погіршення, розвивається со-пор або кома, наростають вогнищева сиптоматика і внутрішньочерепна гіпертензія. Діагностика травматичної внут¬рішньомозкової гематоми часто складна. Підпавутинний (субарахноїдальний) крововилив — це кро¬вовилив у підпавутинний простір з поверхневих судин кори великого мозку, де кров змішується із цереброспінальною рідиною. Оскільки такий крововилив не є обмеженим, його слід відрізняти від гематоми. Ізольований підпавутинний крововилив зустрічається рідко, частіше він поєднується з іншими ушкодженнями мозку, передусім із забиттям. Клінічно спостерігаються різкий головний біль унаслідок подразнення кров'ю оболонок мозку, блювання, запамо¬рочення, різке підвищення температури тіла, часто — пси¬хомоторне збудження, іноді галюцинації. Вогнищеві сим¬птоми у разі ізольованого підпавутинного крововиливу слабко виражені, залежать від локалізації зони забиття, динаміка їх сповільнена. Найчастіше виникають парез ли¬цьового нерва центрального типу, анізорефлексія, незнач¬на пірамідальна недостатність. Остаточний діагноз вста¬новлюють уже після поперекової пункції. Дослідження цереброспінальної рідини засвідчує наявність крові, яка не згортається. У перші години після травми кількість крові у рідині менша, ніж на кінець першої доби. З 3 - 4-ї доби виявляють ксантохромію, яка досягає максимуму на 5 - 6-ту добу, потім зменшується і на кінець 3-го тижня зникає. Внутрішньошлуночковий крововилив Ізольовано спосте¬рігається порівняно рідко, як правило, поєднується із забиттям мозку тяжкого ступеня. Причиною його є уш¬кодження судинного сплетення або прорив внутрішньо-мозкової гематоми у порожнину шлуночка. Клініка розвивається гостро, зразу ж після травми. Ізольований крововилив у шлуночки мозку характеризується корот¬ким періодом психомоторного збудження, що швидко змінюється глибоким порушенням свідомості, появою горметонії, наявністю автоматизованої жестикуляції, па¬тологічних рефлексів з обох боків. Рано з'являються і швидко наростають вегетативні розлади. Характерні ви¬ражена гіперемія, глибоке порушення дихання (поверх¬неве, аритмічне). Артеріальний тиск підвищується, потім знижується. У разі погіршення стану тонічні судоми змінюються м'язовою гіпотонією, згасають сухожилкові і зникають патологічні рефлекси, наростає тахікардія (чес До 120 — 150 на 1 хв). Діагностика внутрішньошлуночкового крововиливу надзвичайно складна. Остаточний діагноз встановлюють після комп'ютерної томографії або пункції шлуночків (цереброспінальна рідина інтенсивно забарвлена кров'ю).