| Назва: | Історія розвитку нейрохірургії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 55,27 KB |
| Скачувань: | 19 |
Поєднання сучасної рентгенологічної і обчислювальної техніки дозволило створити принципово новий метод — комп'ютерну томографію, за допомогою якої можна от¬римувати пошарові зрізи на телеекрані (через 3—13 мм) в аксіальній площині (АКТ). Складніші конструкції апаратів для комп'ютерної томографії, особливо створені за прин¬ципом ядерно-магнітного резонансу (магнітно-резонанс на томографія — МРТ), дозволяють отримати зображен¬ня зрізів і в інших площинах. Застосування радіонуклідів у нейрохірургії відкрило нові можливості для діагностики осередків ураження мозку, визначення прохідності підпавутинного простору, а та¬кож нових шляхів вивчення структурно-функціональних змін у тканинах мозку, особливостей церебральної гемо-динаміки (позитронно-емісійна томографія). Широке впровадження вживлених електродів у різні відділи нервової системи дозволило проводити реєстра¬цію електричної активності глибинних структур мозку, вивчати його місцевий кровоплин і місцеву реактивність судин мозку, проводити імпедансометрію для клінічної діагностики набряку і набухання мозку. Принципово новими методами оволоділи також і прак¬тичні нейрохірурги. Це насамперед використання мікро¬хірургічної техніки, проведення стереотаксичних операцій, ендоваскулярних втручань при багатьох формах первин¬ного і вторинного ураження судин мозку. Технікою су¬часних нейрохірургічних операцій передбачено застосува¬ння лазера та ультразвуку. Заслуговує на увагу застосування методів електростимуляції різних структур центральної і периферичної нервової системи за допомогою імпланто¬ваних глибинних електродів. Особливе значення цих ме¬тодів визначається тим, що вплив через імплантовані елек¬троди спрямовано не на деструкцію нервових структур, а на зміну їх функціональної активності за збереження структурної цілісності.
Новим перспективним напрямком нейрохірургії є нейротрансплантація ембріональної мозкової тканини у разі органічних уражень головного мозку. На сьогодні увагу нейрохірургів привертають такі за¬хворювання, які досі вважалися невиліковними (гіперкі¬нез, дитячий церебральний параліч, руховий церебраль¬ний дефект тощо). У той же час зменшилась кількість нейрохірургічних втручань з приводу невралгії трійчасто¬го нерва - завдяки появі нових лікарських засобів. Цей процес триватиме і в майбутньому. Удосконален¬ня лікувально-діагностичних методів відкриватиме нові можливості для ефективного лікування хворих з нейро¬хірургічною патологією.
Черепно - мозкова травма.
Черепно-мозкова травма посідає перше місце в струк¬турі нейрохірургічної патології і є найчастішою причи¬ною смерті та інвалідності населення віком до 45 років. Чоловіки становлять 70 — 80% потерпілих. Розрізняють такі типи черепно-мозкової травми: 1) ізо¬льовану (немає позачерепних ушкоджень); 2) поєднану (якщо механічна енергія одночасно спричинила ітозаче-репні ушкодження): краніолицеву, краніоспінальну, кра-ніоторакальну, краніоабдомінальну та ін.); 3) комбіновану (у разі одночасної дії різних видів енергії — механічної та променевої, термічної або хімічної тощо).4-
За характером черепно-мозкова травма поділяється на закриту і відкриту. До закритої належать ушкодження, за яких немає порушення цілісності покривів черепа або є рани м'яких тканин без ушкодження апоневрозу. Закри¬та черепно-мозкова травма охоплює також переломи кісток склепіння черепа, що не супроводжуються пораненням прилеглих м'яких тканин, апоневрозу. До відкритої черепно-мозкової травми належать уш¬кодження, за яких поранення покривів черепа з ушкод¬женням апоневрозу поєднані з ушкодженням головного мозку (струс, забиття, стиснення):
Є всі підстави вважати, що й ізольовані рани м'яких тканин голови з ушкодженням апоневрозу мають бути за¬раховані до відкритої черепно-мозкової травми, оскіль¬ки, по-перше, досі немає надійних об'єктивних критеріїв легкої травми головного мозку, а по-друге, за наявності рани, що проникає до кістки, завжди є загроза виник¬нення внутрішньочерепних ускладнень. До відкритої черепно-мозкової травми належать також переломи основи черепа, які супроводжуються кровоте¬чею або ліквореєю (із вуха або носа). Відкрита черепно-мозкова травма створює загрозу інфікування і розвитку таких тяжких внутрішньочерепних ускладнень, як менінгіт, абсцес мозку.
Патогенез. Травма є пусковим механізмом виникнен¬ня у головному мозку тих чи тих структурно-функціо-нальних змін, характер і прояв яких визначаються силою її і ступенем ураження мозку. 'За біомеханікою розрізня¬ють такі види черепно-мозкової травми: 1) ударно-про¬тиударну (ударна хвиля, поширюючись від місця травми голови через мозок до протилежного полюсу черепа, зу¬мовлює швидкі перепади тиску в ділянці травми і напро¬ти неї); 2) прискорення-сповільнення («переливання» і ротація масивних півкуль великого мозку відносно фіксо¬ваного стовбура головного мозку); 3) поєднану (одночас¬но діють обидва попередні механізми).
Новим перспективним напрямком нейрохірургії є нейротрансплантація ембріональної мозкової тканини у разі органічних уражень головного мозку. На сьогодні увагу нейрохірургів привертають такі за¬хворювання, які досі вважалися невиліковними (гіперкі¬нез, дитячий церебральний параліч, руховий церебраль¬ний дефект тощо). У той же час зменшилась кількість нейрохірургічних втручань з приводу невралгії трійчасто¬го нерва - завдяки появі нових лікарських засобів. Цей процес триватиме і в майбутньому. Удосконален¬ня лікувально-діагностичних методів відкриватиме нові можливості для ефективного лікування хворих з нейро¬хірургічною патологією.
Черепно - мозкова травма.
Черепно-мозкова травма посідає перше місце в струк¬турі нейрохірургічної патології і є найчастішою причи¬ною смерті та інвалідності населення віком до 45 років. Чоловіки становлять 70 — 80% потерпілих. Розрізняють такі типи черепно-мозкової травми: 1) ізо¬льовану (немає позачерепних ушкоджень); 2) поєднану (якщо механічна енергія одночасно спричинила ітозаче-репні ушкодження): краніолицеву, краніоспінальну, кра-ніоторакальну, краніоабдомінальну та ін.); 3) комбіновану (у разі одночасної дії різних видів енергії — механічної та променевої, термічної або хімічної тощо).4-
За характером черепно-мозкова травма поділяється на закриту і відкриту. До закритої належать ушкодження, за яких немає порушення цілісності покривів черепа або є рани м'яких тканин без ушкодження апоневрозу. Закри¬та черепно-мозкова травма охоплює також переломи кісток склепіння черепа, що не супроводжуються пораненням прилеглих м'яких тканин, апоневрозу. До відкритої черепно-мозкової травми належать уш¬кодження, за яких поранення покривів черепа з ушкод¬женням апоневрозу поєднані з ушкодженням головного мозку (струс, забиття, стиснення):
Є всі підстави вважати, що й ізольовані рани м'яких тканин голови з ушкодженням апоневрозу мають бути за¬раховані до відкритої черепно-мозкової травми, оскіль¬ки, по-перше, досі немає надійних об'єктивних критеріїв легкої травми головного мозку, а по-друге, за наявності рани, що проникає до кістки, завжди є загроза виник¬нення внутрішньочерепних ускладнень. До відкритої черепно-мозкової травми належать також переломи основи черепа, які супроводжуються кровоте¬чею або ліквореєю (із вуха або носа). Відкрита черепно-мозкова травма створює загрозу інфікування і розвитку таких тяжких внутрішньочерепних ускладнень, як менінгіт, абсцес мозку.
Патогенез. Травма є пусковим механізмом виникнен¬ня у головному мозку тих чи тих структурно-функціо-нальних змін, характер і прояв яких визначаються силою її і ступенем ураження мозку. 'За біомеханікою розрізня¬ють такі види черепно-мозкової травми: 1) ударно-про¬тиударну (ударна хвиля, поширюючись від місця травми голови через мозок до протилежного полюсу черепа, зу¬мовлює швидкі перепади тиску в ділянці травми і напро¬ти неї); 2) прискорення-сповільнення («переливання» і ротація масивних півкуль великого мозку відносно фіксо¬ваного стовбура головного мозку); 3) поєднану (одночас¬но діють обидва попередні механізми).