1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Механічний вплив більшої сили в окремих ділянках мозку зумовлює порушення цілісності його тканини Частина нервових і гліальних клітин у момент травми гине; ушкоджуються капіляри та прекапіляри; в зоні загибелі нервової тканини виникають петехії (крапчасті кровови¬ливи). У момент травми можуть ушкоджуватись і більші судини, внаслідок чого утворюються внутрішньомозкові травматичні гематоми. У разі ушкодження судин оболо¬нок мозку або вен, що йдуть від мозку до венозних ко¬лекторів твердої оболонки, кров може накопичуватись між оболонками: м'якою і павутинною (підпавутинно), паву¬тинною і твердою (субдурально), а також між твердою оболонкою і внутрішньою поверхнею кісток черепа (епідурально). Електрофізіологічними дослідженнями доведено, що в перші секунди після травми мозку спостерігається гене-ралізоване збільшення імпульсної активності нейронів, а через 10 — 15 с виникає загальне пригнічення електрич¬ної активності головного мозку. Особливу роль відіграє первинне ураження ретикулярної формації. Услід за нейродинамічними виникають гострі гемоди-намічні порушення, зумовлюючи розвиток гіпоксії і роз¬лад процесів обміну в мозковій тканині. Порушуються механізми автономної регуляції мозкового кровоплину, і він стає синхронним з коливаннями загального артері¬ального тиску. У разі травми помірної сили спочатку зни¬жується мозковий кровоплин за рахунок спазму дрібних судин, надалі спазм змінюється розширенням — виника¬ють венозна гіперемія і крапчасті крововиливи, збільшуєть¬ся об'єм крові, підвищується внутрішньочерепний тиск, погіршується венозний відплив. Гідродинамічний тиск у капілярах, проникність їх стінки збільшуються, плазма крові виходить у міжклітинний простір, розвивається на¬бряк мозку, максимально виражений на 3-тю- 4-ту добу після травми. Розвиткові набряку мозку сприяє не лише велика кількість у ньому капілярів, а й.великий вміст води. у тканинах мозку. За гідрофільністю мозкова тканина пе¬реважає всі інші тканини організму людини. Мозок може увібрати кількість рідини, що приблизно дорівнює його власній масі (близько 1200 мл). За сприятливого перебігу набряк мозку розвивається протягом першого тижня, а потім регресує. У разі тяжчо¬го ушкодження параліч судин мозку, стаз і різке підви¬щення тиску у венозній системі, ускладнення припливу артеріальної крові ще більше посилюють гіпоксію мозку, а порушення процесів метаболізму сприяє зростанню його набряку. У свою чергу, місцева гіпоксія зумовлює підви¬щення проникності стінки дрібних судин, збільшуючи набряк мозку. Набряк мозку посилює гіпоксію. Тобто ви¬никає замкнене коло. Усі ці зміни порушують діяльність мозку, зокрема центральну регуляцію вісцеральних фун¬кцій і насамперед функцію зовнішнього дихання. За знач¬ного порушення функції дихання виникає механічна об-турація верхніх дихальних шляхів, накопичуються в них секрет, кров та блювотні маси. Ці явища поглиблюються також через западання язика, розслаблення м'язів зіва. Розвиток гіпоксії часто спричинюється патологічними змінами нервово-рефлекторного характеру в легенях. Іноді тяжкі порушення легеневого кровообігу виникають уже в перші години після травми мозку. Вони зумовлені спаз¬мом дрібних судин, порушенням проникності їхніх сті¬нок, тромбозом судин, набряком перенхіми. Внаслідок порушення перфузії крові і недостатнього насичення її киснем виникає артеріальна гіпоксемія. Ці зміни в леге¬нях створюють умови для розвитку в них запальних про¬цесів. Часто за тяжкої травми з порушенням функцій мозко¬вого стовбура виникає розлад центральної регуляції крово¬обігу, частіше — підвищення артеріального тиску і рідше — зниження його. Артеріальна гіпертензія може мати і за¬хисний характер — як реакція на гіпоксію, що виникла в організмі.

Класифікація. Одну з перших класифікацій закритої черепно-мозкової травми було запропоновано понад двісті років тому французьким хірургом Ж. Пті (1774). Відповідно до сучасної класифікації виділяють такі клінічні форми черепно-мозкової травми: 1) струс голов¬ного мозку; 2) забиття мозку (легкого, середнього, тяж¬кого ступеня); 2) дифузне аксональне ушкодженням 4) «тиснення (компресія) мозку; 5) стиснення голови. -3а ступенем тяжкості розрізняють легку (струс і забит¬тя мозку легкого ступеня); середню (забиття мозку серед¬нього ступеня, підгостре і хронічне стиснення головного мозку) і тяжку (забиття мозку тяжкого ступеня, дифузне аксональне ушкодження, гостре стиснення мозку) череп¬но-мозкову травмит-

СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Струс головного мозку {соmmоtіо сегеbгі) — найлегша форма ушкодження головного мозку. Зміни в центральній нервовій системі мають зворотний характер і виявляють¬ся головним чином загальномозковими, вегетативними та легкими розсіяними вогнищевими симптомами, шо швидко минають.

Патогенез. Для пояснення порушень, шо спричиню¬ються струсом мозку, існує низка теорій.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20