| Назва: | Багатокомпонентні розчини для інфузій і перспективи їх удосконалення |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 47,15 KB |
| Скачувань: | 8 |
Така відповідність досягається за умови, якщо рідина, яка вводиться в організм, матиме:
ü Відповідність осмотичного тиску розчину, що вводиться, осмотичному тиску рідин організму (ізотонія);
ü Певну концентрацію, склад і співвідношення іонів (ізоіонія);
ü Певне рН розчину (ізогідрія);
ü Певну в’язкість.
Таким чином, плазмозамінюючими називають такі розчини, які за своїм осмотичним тиском, іонним складом і значенням рН близькі до кров’яної плазми.
3.3. Ізотонічні розчини – це розчини, які мають осмотичний тиск, рівний осмотичному тиску рідин організму (крові, плазми, лімфи, слізної рідини та ін.).
Осмотичний тиск плазми крові та слізної рідини організму в нормі знаходиться на рівні 7,4 атмосфери (72,82*104 Па).
При введенні в організм будь-якого розчину індиферентної речовини, який відхиляється від природного осмотичного тиску сироватки, викликає різко виражене почуття болю, яке буде тим сильніше, чим більше відрізняється осмотичний тиск розчину, що вводиться, і рідини організму.
При введенні розчину з великим осмотичним тиском (гіпертонічний розчин)у результаті різниці осмотичних тисків всередині клітини або еритроцитів і оточуючою їх плазмою починається рух води з еритроцита до вирівнювання осмотичних тисків. Еритроцити при цьому, позбавляючись частини води, втрачають свою форму – відбувається плазмоліз.
Гіпертонічні розчини в медичній практиці використовуються для зняття набряків. Гіпертонічні розчини натрію хлориду в концентраціях 3,5 і 10% застосовують зовнішньо для відтоку гною при лікуванні гнійних ран, вони також мають протимікробну дію.
Якщо вводиться розчин з низьким осмотичним тиском (гіпотонічний розчин), рідина при цьому проникає в середину клітини або еритроцита. Еритроцити починають розбухати, і при більшій різниці в осмотичних тисках оболонка не витримує тиску і розривається. Настає явище, що називається гемолізом. Клітина або еритроцит при цьому гинуть і перетворюються в стороннє тіло, яке може викликати закупорку життєво важливих капілярів або судин, настає параліч окремих органів або й смерть. Тому такі розчини вводяться в невеликій кількості. Доцільно замість гіпотонічних розчинів прописувати ізотонічні.
2.4. Ізотонічні розчини готують за всіма правилами приготування розчинів для ін’єкцій, але лікар може виписати рецепт, де не вказані ізотонічні концентрації прописаної лікарської речовини. У цьому випадку провізор-технолог повинен розрахувати ізотонічну концентрацію.
Існує декілька способів розрахунку ізотонічних концентрацій.
1. Метод розрахунку ізотонічних концентрацій, оснований на законі Вант-Гоффа або рівнянні Менделєєва-Клапейрона. За законом Авогадро і Жерара 1 грам-молекула газоподібної речовини при 00 С і тиску 760мм рт. ст. займає об’єм 22,4л. Цей закон можна віднести і до розчинів з невисокою концентрацією речовин.
Щоб одержати осмотичний тиск, рівний осмотичному тиску сироватки крові 7,4 атмосфери, необхідно 1 грам-молекулу речовини розчинити в меншій кількості води: 22,4/7,4 = 3, 03л.
Але враховуючи, що тиск зростає пропорційно абсолютній температурі, необхідно внести поправку на температуру тіла людини +370 /2730 + 370 = 3100/. Отже для збереження в розчині осмотичного тиску в 7,4 атмосфери 1 грам-моль речовини слід розчинити не в 3,03л розчинника, а в дещо більшій кількості води.
З 1 грам-моля недисоціюючої речовини треба приготувати розчин:
3,03л – 2730
( 3,03л * 310)
Хл – 3100 Х = 273 =3, 44.
Проте в аптечних умовах доцільно вести розрахунки для приготування 1л розчину:
1 г/моль – 3,44л
Х г/молей – 1л; Х = 1,0/3,44 = 0, 29 г/моля.
Отже, для приготування 1 л якої-небудь лікарської речовини (не електроліту) необхідно взяти 0,29 грам-моля цієї речовини, розчинити у воді і довести об’єм розчину до 1 л:
m = 0,29 М або 0,29 = m/M,
де m – кількість речовини, необхідна для приготування 1л розчину ізотонічного, г;
0,29 – фактор ізотонії речовини-неелектроліта;
М – молекулярна маса даної лікарської речовини.
Залежність між осмотичним тиском, температурою, об’ємом і концентрацією в розбавленому розчині неелектроліта можна виразити рівнянням Менделєєва-Клапейрона : р* V=n*R*T,
де p – осмотичний тиск плазми крові, р=7,4 ат;
V – об’єм розчину, 1 л;
R – газова постійна, виражена для даного випадку в атмосферо-літрах, = 0,082;
n – число грам-молекул розчиненої речовини;
T – абсолютна температура тіла 3100.
Необхідно знайти число n = (р V) / (R Т); n = m / М,
m р V М*р* V М * 7,4
Тоді = або m = = = М*0,29
М RТ R * Т 0,082*310
Отже, при використанні розрахунків основаних на законі Менделєєва-Клапейрона, щоб приготувати 1л ізотонічного розчину будь-якого неелектроліта, необхідно взяти 0,29 грам-моля цієї речовини на 1л розчину.
Наприклад, необхідно розрахувати ізотонічну концентрацію розчину глюкози. Молекулярна маса глюкози становить 180,18. На 1л ізотонічного розчину потрібно глюкози:
ü Відповідність осмотичного тиску розчину, що вводиться, осмотичному тиску рідин організму (ізотонія);
ü Певну концентрацію, склад і співвідношення іонів (ізоіонія);
ü Певне рН розчину (ізогідрія);
ü Певну в’язкість.
Таким чином, плазмозамінюючими називають такі розчини, які за своїм осмотичним тиском, іонним складом і значенням рН близькі до кров’яної плазми.
3.3. Ізотонічні розчини – це розчини, які мають осмотичний тиск, рівний осмотичному тиску рідин організму (крові, плазми, лімфи, слізної рідини та ін.).
Осмотичний тиск плазми крові та слізної рідини організму в нормі знаходиться на рівні 7,4 атмосфери (72,82*104 Па).
При введенні в організм будь-якого розчину індиферентної речовини, який відхиляється від природного осмотичного тиску сироватки, викликає різко виражене почуття болю, яке буде тим сильніше, чим більше відрізняється осмотичний тиск розчину, що вводиться, і рідини організму.
При введенні розчину з великим осмотичним тиском (гіпертонічний розчин)у результаті різниці осмотичних тисків всередині клітини або еритроцитів і оточуючою їх плазмою починається рух води з еритроцита до вирівнювання осмотичних тисків. Еритроцити при цьому, позбавляючись частини води, втрачають свою форму – відбувається плазмоліз.
Гіпертонічні розчини в медичній практиці використовуються для зняття набряків. Гіпертонічні розчини натрію хлориду в концентраціях 3,5 і 10% застосовують зовнішньо для відтоку гною при лікуванні гнійних ран, вони також мають протимікробну дію.
Якщо вводиться розчин з низьким осмотичним тиском (гіпотонічний розчин), рідина при цьому проникає в середину клітини або еритроцита. Еритроцити починають розбухати, і при більшій різниці в осмотичних тисках оболонка не витримує тиску і розривається. Настає явище, що називається гемолізом. Клітина або еритроцит при цьому гинуть і перетворюються в стороннє тіло, яке може викликати закупорку життєво важливих капілярів або судин, настає параліч окремих органів або й смерть. Тому такі розчини вводяться в невеликій кількості. Доцільно замість гіпотонічних розчинів прописувати ізотонічні.
2.4. Ізотонічні розчини готують за всіма правилами приготування розчинів для ін’єкцій, але лікар може виписати рецепт, де не вказані ізотонічні концентрації прописаної лікарської речовини. У цьому випадку провізор-технолог повинен розрахувати ізотонічну концентрацію.
Існує декілька способів розрахунку ізотонічних концентрацій.
1. Метод розрахунку ізотонічних концентрацій, оснований на законі Вант-Гоффа або рівнянні Менделєєва-Клапейрона. За законом Авогадро і Жерара 1 грам-молекула газоподібної речовини при 00 С і тиску 760мм рт. ст. займає об’єм 22,4л. Цей закон можна віднести і до розчинів з невисокою концентрацією речовин.
Щоб одержати осмотичний тиск, рівний осмотичному тиску сироватки крові 7,4 атмосфери, необхідно 1 грам-молекулу речовини розчинити в меншій кількості води: 22,4/7,4 = 3, 03л.
Але враховуючи, що тиск зростає пропорційно абсолютній температурі, необхідно внести поправку на температуру тіла людини +370 /2730 + 370 = 3100/. Отже для збереження в розчині осмотичного тиску в 7,4 атмосфери 1 грам-моль речовини слід розчинити не в 3,03л розчинника, а в дещо більшій кількості води.
З 1 грам-моля недисоціюючої речовини треба приготувати розчин:
3,03л – 2730
( 3,03л * 310)
Хл – 3100 Х = 273 =3, 44.
Проте в аптечних умовах доцільно вести розрахунки для приготування 1л розчину:
1 г/моль – 3,44л
Х г/молей – 1л; Х = 1,0/3,44 = 0, 29 г/моля.
Отже, для приготування 1 л якої-небудь лікарської речовини (не електроліту) необхідно взяти 0,29 грам-моля цієї речовини, розчинити у воді і довести об’єм розчину до 1 л:
m = 0,29 М або 0,29 = m/M,
де m – кількість речовини, необхідна для приготування 1л розчину ізотонічного, г;
0,29 – фактор ізотонії речовини-неелектроліта;
М – молекулярна маса даної лікарської речовини.
Залежність між осмотичним тиском, температурою, об’ємом і концентрацією в розбавленому розчині неелектроліта можна виразити рівнянням Менделєєва-Клапейрона : р* V=n*R*T,
де p – осмотичний тиск плазми крові, р=7,4 ат;
V – об’єм розчину, 1 л;
R – газова постійна, виражена для даного випадку в атмосферо-літрах, = 0,082;
n – число грам-молекул розчиненої речовини;
T – абсолютна температура тіла 3100.
Необхідно знайти число n = (р V) / (R Т); n = m / М,
m р V М*р* V М * 7,4
Тоді = або m = = = М*0,29
М RТ R * Т 0,082*310
Отже, при використанні розрахунків основаних на законі Менделєєва-Клапейрона, щоб приготувати 1л ізотонічного розчину будь-якого неелектроліта, необхідно взяти 0,29 грам-моля цієї речовини на 1л розчину.
Наприклад, необхідно розрахувати ізотонічну концентрацію розчину глюкози. Молекулярна маса глюкози становить 180,18. На 1л ізотонічного розчину потрібно глюкози: