| Назва: | Особистісні зміни хворих на цукровиий діабет |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 27 KB |
| Скачувань: | 19 |
Спілкування варто розглядати як двосторонній процес. Члени медичного колективу і пацієнт повинні зрозуміти пріоритети й інтереси один одного. Медична команда покликана забезпечити ефективне навчання, підтримку і допомогу, і для цього важливо, щоб хворі і фахівці команди могли вільно виражати і вивчати свою заклопотаність, сподівання й інтереси, зв'язані з захворюванням і його лікуванням.
Структура й організація діабетологічних клінік іноді цьому не сприяє. У цьому зв'язку, можуть бути початі дії по налагодженню більш тісного контакту між фахівцями і пацієнтами:
планування зручної обстановки в клініці.
рекомендування хворим фахівців, до яких корисно звернутися за консультацією;
заповнення хворими при виписці контрольних листків може бути корисно для залучення хворих у складання тематики майбутніх консультацій;
забезпечення обстановки конфіденційності, максимальної довірчості під час консультації;
створення можливості для хворих вільно виражати свої інтереси, використовуючи прямі питання, що не передбачають односкладові відповіді типу "Так" або "Ні";
заохочення питань і дискусії, що виникають з боку хворих за допомогою продуманих відповідей, що показують дійсний інтерес і повагу до поглядів і потреб пацієнта;
дотримання точності в інформації і проведенні необхідних консультацій кожного хворого, членів його родини, шкільних вчителів і інших осіб, відповідальних за допомогу дітям, що страждають цукровим діабетом.
Захист почуття власної гідності пацієнта
Варто заохочувати розвиток у хворого почуття незалежності й успішного опору хворобі. Докори або навішення ярликів на хворого можуть нанести руйнівну дію на почуття власної гідності і бути перешкодою на шляху оптимізації лікування цукрового діабету.
Найпростіше дорікати хворим за нерегулярний контроль цукрового діабету і забувати заохочувати їх при нормальному ході лікування. Набагато більш конструктивним є підхід, коли будь-який успіх у лікуванні зв'язується з зусиллями хворого, що очевидно, сприяє подальшому продуктивному співробітництву лікаря і хворого.
Необхідно шанобливо відноситься до хворих на цукровий діабет, розглядаючи їх як основну фігуру при лікуванні хвороби. Варто визнавати право пацієнтів на конфіденційність (включаючи і пацієнтів-дітей) і пам'ятати, що професіонал повинен розуміти і коректно обходитися з речами, що мають соціальну значимість для хворого цукровим діабетом.
Треба уникати "суддівського менталітету" і лексики, що принижує почуття власної гідності хворого під час обговорення його дій (наприклад, таких слів, як "обман", "каприз" і т.д.). Не можна розглядати хворого як головну проблему лікування, більшу, ніж його високий рівень глікемії або виразки стіп, або інші специфічні об'єкти терапії. Використання терміна "особа з цукровим діабетом" переважніше терміна "діабетик", тому що перший у значно меншому ступені бентежить хворих на цукровий діабет.
Не можна забувати, що цукровий діабет — це усього лише один аспект життя хворого.
Облік індивідуальних потреб
Пацієнти можуть сильно розрізнятися у своєму відношенні до різних методів лікування. Успіх будь-якого режиму самостійного лікування багато в чому залежить від почуття задоволеності їм хворого, а також фізичного і психологічного аспектів його життя. Крім того, розрізняються потреби хворих у навчанні, повторному навчанні і необхідності в підтримці. Різні потреби хворих цукровим діабетом можуть бути задоволені різними шляхами і містять у собі:
визначення характеру потреб кожного хворого і членів його родини, що складаються з потреб у лікуванні, підтримці (у тому числі, і емоційної), інформації і навчанні;
надання хворому можливості вибору різних підходів у лікуванні, стандартних навчальних наборів і підбора засобів допомоги, найбільш придатних для хворого та членів його родини;
адаптацію навчання і лікування до потреб хворих і їх родин;
розуміння того, що засоби і методи, прийнятні для одного пацієнта, можуть не підійти або виявитися марними для іншого;
допомога пацієнтам у розумінні власних індивідуальних реакцій.
Характер психологічних і фізіологічних реакцій людей у відповідь на різні обставини досить різний, наприклад, стосовно факту хвороби, реакції на гіпоглікемічний стан, на потенційно стресові події або на таку специфічну форму доставки інсуліну, як насоси для тривалого підшкірного введення інсуліну.
У зв'язку з тим, що цукровий діабет — довічне захворювання, воно може змушувати хворих вивчати індивідуальні причини його виникнення і шукати можливі шляхи опору. Фахівцям-медикам варто допомогти в цьому хворим різними способами, у тому числі:
шляхом визнання факту, що хворі на цукровий діабет по-різному реагують на однакові обставини, наприклад, симптоми гіпоглікемії сильно розрізняються у різних хворих;
обговоренням з пацієнтами різних типів їх реакцій на різні обставини, наприклад, рівень глюкози в крові може підвищуватися у відповідь на один стрес і знижуватися — на іншій;
Структура й організація діабетологічних клінік іноді цьому не сприяє. У цьому зв'язку, можуть бути початі дії по налагодженню більш тісного контакту між фахівцями і пацієнтами:
планування зручної обстановки в клініці.
рекомендування хворим фахівців, до яких корисно звернутися за консультацією;
заповнення хворими при виписці контрольних листків може бути корисно для залучення хворих у складання тематики майбутніх консультацій;
забезпечення обстановки конфіденційності, максимальної довірчості під час консультації;
створення можливості для хворих вільно виражати свої інтереси, використовуючи прямі питання, що не передбачають односкладові відповіді типу "Так" або "Ні";
заохочення питань і дискусії, що виникають з боку хворих за допомогою продуманих відповідей, що показують дійсний інтерес і повагу до поглядів і потреб пацієнта;
дотримання точності в інформації і проведенні необхідних консультацій кожного хворого, членів його родини, шкільних вчителів і інших осіб, відповідальних за допомогу дітям, що страждають цукровим діабетом.
Захист почуття власної гідності пацієнта
Варто заохочувати розвиток у хворого почуття незалежності й успішного опору хворобі. Докори або навішення ярликів на хворого можуть нанести руйнівну дію на почуття власної гідності і бути перешкодою на шляху оптимізації лікування цукрового діабету.
Найпростіше дорікати хворим за нерегулярний контроль цукрового діабету і забувати заохочувати їх при нормальному ході лікування. Набагато більш конструктивним є підхід, коли будь-який успіх у лікуванні зв'язується з зусиллями хворого, що очевидно, сприяє подальшому продуктивному співробітництву лікаря і хворого.
Необхідно шанобливо відноситься до хворих на цукровий діабет, розглядаючи їх як основну фігуру при лікуванні хвороби. Варто визнавати право пацієнтів на конфіденційність (включаючи і пацієнтів-дітей) і пам'ятати, що професіонал повинен розуміти і коректно обходитися з речами, що мають соціальну значимість для хворого цукровим діабетом.
Треба уникати "суддівського менталітету" і лексики, що принижує почуття власної гідності хворого під час обговорення його дій (наприклад, таких слів, як "обман", "каприз" і т.д.). Не можна розглядати хворого як головну проблему лікування, більшу, ніж його високий рівень глікемії або виразки стіп, або інші специфічні об'єкти терапії. Використання терміна "особа з цукровим діабетом" переважніше терміна "діабетик", тому що перший у значно меншому ступені бентежить хворих на цукровий діабет.
Не можна забувати, що цукровий діабет — це усього лише один аспект життя хворого.
Облік індивідуальних потреб
Пацієнти можуть сильно розрізнятися у своєму відношенні до різних методів лікування. Успіх будь-якого режиму самостійного лікування багато в чому залежить від почуття задоволеності їм хворого, а також фізичного і психологічного аспектів його життя. Крім того, розрізняються потреби хворих у навчанні, повторному навчанні і необхідності в підтримці. Різні потреби хворих цукровим діабетом можуть бути задоволені різними шляхами і містять у собі:
визначення характеру потреб кожного хворого і членів його родини, що складаються з потреб у лікуванні, підтримці (у тому числі, і емоційної), інформації і навчанні;
надання хворому можливості вибору різних підходів у лікуванні, стандартних навчальних наборів і підбора засобів допомоги, найбільш придатних для хворого та членів його родини;
адаптацію навчання і лікування до потреб хворих і їх родин;
розуміння того, що засоби і методи, прийнятні для одного пацієнта, можуть не підійти або виявитися марними для іншого;
допомога пацієнтам у розумінні власних індивідуальних реакцій.
Характер психологічних і фізіологічних реакцій людей у відповідь на різні обставини досить різний, наприклад, стосовно факту хвороби, реакції на гіпоглікемічний стан, на потенційно стресові події або на таку специфічну форму доставки інсуліну, як насоси для тривалого підшкірного введення інсуліну.
У зв'язку з тим, що цукровий діабет — довічне захворювання, воно може змушувати хворих вивчати індивідуальні причини його виникнення і шукати можливі шляхи опору. Фахівцям-медикам варто допомогти в цьому хворим різними способами, у тому числі:
шляхом визнання факту, що хворі на цукровий діабет по-різному реагують на однакові обставини, наприклад, симптоми гіпоглікемії сильно розрізняються у різних хворих;
обговоренням з пацієнтами різних типів їх реакцій на різні обставини, наприклад, рівень глюкози в крові може підвищуватися у відповідь на один стрес і знижуватися — на іншій;