1 2 3

Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфлящю з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії "еко¬номіки пропозиції" виступають за підтримку великих скорочень по¬датків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Державне регулювання економіки може бути жорстким, прямим і частковим, м'яким. Вперше форма жорсткого державного регулювання економіки була запроваджена в колишньому СРСР.

Сутність форми жорсткого держав¬ного регулювання економіки полягає у тому, що держава здійснює скоординоване ведення господарства у масштабах країни через план, який за змістом є розкладкою обов'язкових завдань для учасників суспільного виробництва і є юридичним законом. При директивному плануванні товаровиробнику вказується, скільки і якої продукції слід виробити, куди, за якою ціною поставити.

Здавалося б, на перший погляд, існуюча система відносин між державою і підприємством є зручною для обох сторін і може забезпечити повну збалансованість народного господарства. Але це не так:

По-перше, жорсткий план націлює виробництво лише на те, що заплановано. А це, з одного боку, сковує товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів про¬дукції, а з другого - ліквідує стимули саморозвитку.

По-друге, для збалансованості розвитку народного господарства через план слід обчислити не лише прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції. При номенклатурі продукції, яка перевищує десятки мільйонів її най¬менувань, навіть найсучасгішим ЕОМ це не під силу.

Перехід до ринкових відносин передбачає скасування командно-адміністративних методів всеохоплюючого державного керівництва еко¬номікою, створення системи часткового, м'якого державного регулювання ринку.

Сутність часткового, м'якого регулювання економіки, яке харак¬терне для більшості країн світу, полягає у тому, що держава шляхом застосування адміністративних, економічних, правових важелів регулює поведінку товаровиробників, визначає перспективу розвитку національної економіки, виконує спрямовуючу функцію щодо реалізації довгострокових програм розвитку. При цьому вона може впливати на підприємства, фірми, корпорації, асоціації вільних підприємців шляхом впровадження певної податкової, кредитно-фінансової політики, анти¬монопольного та інших юридичних законів, надання державних позик (субсидій, субвенцій), контролю за цінами і т.ін.

3.Функції, завдання,цілі, межі та об”єкти державного

регулювання економіки.

Основними функціями державного регулювання - залежно від рівня і компетенції державних органів, які їх здійснюють є:

регулювання макроекономічних пропорцій;

розроблення та реалізація науково-технологічної, інвестиційної та соціальної політики;

фінансування фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук за рахунок бюджетних коштів і кредитів;

економічний захист власних пріоритетних виробництв;

розроблення регіональної політики; фінансування заходів соціальне та культурної політики;

пом'якшення впливу кризових явищ; соціальний захист населення;

вироблення вимог з охорони навколишнього середовища та його відтворення;

захист особи, підприємництва, інтересів держави, майнових та інших прав громадян; організація інвестиційної діяльності.

На перехідний період до ринку до цих функцій додається: фор¬мування інститутів державного регулювання, створення інфраструктури й умов функціонування ринку.

Функції та завдання державного регулювання економіки суттєво відрізняються на перехідний період до ринку і на період сформованих ринкових відносин.

На сучасному етапі основними завданнями державних органів управління в Україні є:

створення умов для зайнятості працездатного населення і забез¬печення соціального захисту громадян;

охорона навколишнього середовища та забезпечення раціонального природокористування;

формування фінансово-бюджетної політики та її реалізація;

кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом; проведення цінової політики;

здійснення зовнішньоекономічної діяльності та організація міжурядових відносин, створення державного валютного фонду; «розвиток місцевого самоврядування;

розміщення державних замовлень на виробництво продовольства, товарів та послуг, що фінансуються з держбюджету;

управління виробництвом електроенергії, розвитком енергетичної бази України та забезпечення нею народногосподарських потреб;

організація внутрішньодержавних комунікаційних мереж і шляхів сполучень (залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітряний транспорт), інженерних комунікацій (трубопроводи, лінії електромереж, кабельні мережі) та їх комутація у міжнародну систему;

здійснення заходів щодо конверсії;

реалізація програм роздержавлення, приватизації власності;

1 2 3