| Назва: | Виробництво і розподіл суспільних благ |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 188,41 KB |
| Скачувань: | 43 |
Низка благ є невинятковою, але конкурентною. Повітря невиняткове, але може бути конкурентним, якщо забруднення атмосфери однією фірмою шкідливо впливають на якість повітря і на здатність інших людей повною мірою користуватися ним.
Суспільні блага, що неконкурентні і невиняткові, дають вигоду людям за нульових граничних витрат – жодна людина не виключається з їх споживання. Класичним прикладом є національна оборона. Система оборони невиняткова, як вже розглядалося, однак вона ще й неконкурентна, оскільки граничні витрати на забезпечення оборони одній додатковій людині дорівнюють нулю.
Суспільні блага і конкурентні, і виняткові. Національний парк – частина громадськості може бути виключена з користування парком підвищенням плати за вхід і за право розбивати намети. Користування парком також конкурентне (оскільки він може бути переповненим численними відвідувачами), і в’їзд в парк додаткової машини може зменшити вигоди, які отримують інші споживачі.
У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні і рішення приймаються одноголосно, колективне надання суспільного блага збільшує надлишок споживача.
Розглянемо такий приклад:
Грн.
5000 Затрати на боротьбу із шкідниками з повітря
A
10 С Затрати на індивідуальну боротьбу
К
0,5 F E
Кількість знищених
шкідників
Q1 Q2 B
Рис. 2.1 Переваги колективного надання суспільних благ.
В певному населеному пункті проживає 10000 сімей, картопляним ділянкам яких завдано шкоди нашестям колорадських жуків. Виникає питання, як краще з ним боротися – індивідуально чи колективно? (Див. рис. 1).
Припустимо, що АВ – крива попиту на заходи щодо знищення шкідників. Ці заходи можуть бути проведені кожним домогосподарством індивідуально, і на таке разове знищення шкідників на своїй ділянці необхідно, скажімо 10 грн., при цьому кількість знищених шкідників складатиме Q1. Із шкідниками можна боротись з повітря, але тоді проведення одного колективного заходу обійдеться в 5000 грн., що в розрахунку на одну сім’ю (при відсутності негативних наслідків) складе 0,5 грн. За такої ціни обсяг попиту на благо буде дорівнювати Q2.
У даному випадку мова йде про суспільне благо: при обпиленні з повітря немає суперництва в споживанні і неможливо нікого виключити із споживання. Додатковий виграш споживача в даному виразі вимірюється площею FKCE. Цей виграш є стимулом для прийняття колективного рішення.
У тих випадках, коли, за дії ринкових механізмів, неможливо забезпечити споживача суспільними товарами, що не виключаються із споживання, у багатьох країнах надання цих благ бере на себе уряд (державний сектор).
Державне виробництво суспільних благ вигідніше, оскільки компенсувати витрати на нього уряд може податками або штрафами. Але як може уряд визначити необхідні обсяги виробництва суспільних благ, якщо існує проблема “зайців” (люди діють як пасажири -“зайці”, розуміючи цінність програми і її користь для себе, але не платять за неї) і це стимулює людей давати невірну інформацію про свої уподобання?
Голосування значно поширене при розв’язанні проблеми розподілу. Наприклад, деякі питання щодо місцевого бюджету люди вирішують прямим голосуванням (модель прямої демократії), інші ж питання вирішують голосуванням обраних ними законодавців (система представницької демократії). Багато з референдумів місцевого або державного рівня ґрунтується на принципі голосування за правилом більшості: кожна особа має один голос, а перемагає той із кандидатів (або той із пунктів), який отримує більше від 50% голосів.
Розглянемо те, як голосування за правилом більшості визначає політику в галузі державної освіти. На рис.2. розглянуто уподобання щодо витрат на освіту (на кожного учня) трьох громадян, що є представниками трьох однакових груп людей, які проживають в районі даної школи.
Крива Б1 розкриває бажання першого громадянина платити за освіту, без урахування жодного з необхідних до сплати податків. Бажання платити на кожному із рівнів витрат відображає максимальну суму, яку громадянин платитиме за право користування благом на даному рівні, вважаючи це вигіднішим ніж не платити взагалі.
Бажання
платити СБ
(в дол.)
Б1 Б2 Б3
0$ 600$ 1200$ 2400$ Витрати на освіту (на учня)
Рис. 2.2. Визначення рівня витрат на освіту
Загалом вигода від витрат на освіту зростає разом із збільшенням витрат. Але водночас зростає і розмір податку на потреби освіти. Крива бажання платити, яка відображає чисту вигоду від витрат на освіту, спочатку висхідна, оскільки громадянин надає високу цінність тому, що відповідає відносно низьким рівням витрат. Проте, коли витрати зростають вище від 600 дол. На учня, цінність, яку являє собою освіта для окремої сім’ї, зростає нижчими темпами, так що чиста вигода зменшується. Врешті-решт, рівень витрат стає таким високим (2400 дол. на учня), що громадянин залишається байдужим щодо оплати на цьому рівні або несплати взагалі.
Суспільні блага, що неконкурентні і невиняткові, дають вигоду людям за нульових граничних витрат – жодна людина не виключається з їх споживання. Класичним прикладом є національна оборона. Система оборони невиняткова, як вже розглядалося, однак вона ще й неконкурентна, оскільки граничні витрати на забезпечення оборони одній додатковій людині дорівнюють нулю.
Суспільні блага і конкурентні, і виняткові. Національний парк – частина громадськості може бути виключена з користування парком підвищенням плати за вхід і за право розбивати намети. Користування парком також конкурентне (оскільки він може бути переповненим численними відвідувачами), і в’їзд в парк додаткової машини може зменшити вигоди, які отримують інші споживачі.
У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні і рішення приймаються одноголосно, колективне надання суспільного блага збільшує надлишок споживача.
Розглянемо такий приклад:
Грн.
5000 Затрати на боротьбу із шкідниками з повітря
A
10 С Затрати на індивідуальну боротьбу
К
0,5 F E
Кількість знищених
шкідників
Q1 Q2 B
Рис. 2.1 Переваги колективного надання суспільних благ.
В певному населеному пункті проживає 10000 сімей, картопляним ділянкам яких завдано шкоди нашестям колорадських жуків. Виникає питання, як краще з ним боротися – індивідуально чи колективно? (Див. рис. 1).
Припустимо, що АВ – крива попиту на заходи щодо знищення шкідників. Ці заходи можуть бути проведені кожним домогосподарством індивідуально, і на таке разове знищення шкідників на своїй ділянці необхідно, скажімо 10 грн., при цьому кількість знищених шкідників складатиме Q1. Із шкідниками можна боротись з повітря, але тоді проведення одного колективного заходу обійдеться в 5000 грн., що в розрахунку на одну сім’ю (при відсутності негативних наслідків) складе 0,5 грн. За такої ціни обсяг попиту на благо буде дорівнювати Q2.
У даному випадку мова йде про суспільне благо: при обпиленні з повітря немає суперництва в споживанні і неможливо нікого виключити із споживання. Додатковий виграш споживача в даному виразі вимірюється площею FKCE. Цей виграш є стимулом для прийняття колективного рішення.
У тих випадках, коли, за дії ринкових механізмів, неможливо забезпечити споживача суспільними товарами, що не виключаються із споживання, у багатьох країнах надання цих благ бере на себе уряд (державний сектор).
Державне виробництво суспільних благ вигідніше, оскільки компенсувати витрати на нього уряд може податками або штрафами. Але як може уряд визначити необхідні обсяги виробництва суспільних благ, якщо існує проблема “зайців” (люди діють як пасажири -“зайці”, розуміючи цінність програми і її користь для себе, але не платять за неї) і це стимулює людей давати невірну інформацію про свої уподобання?
Голосування значно поширене при розв’язанні проблеми розподілу. Наприклад, деякі питання щодо місцевого бюджету люди вирішують прямим голосуванням (модель прямої демократії), інші ж питання вирішують голосуванням обраних ними законодавців (система представницької демократії). Багато з референдумів місцевого або державного рівня ґрунтується на принципі голосування за правилом більшості: кожна особа має один голос, а перемагає той із кандидатів (або той із пунктів), який отримує більше від 50% голосів.
Розглянемо те, як голосування за правилом більшості визначає політику в галузі державної освіти. На рис.2. розглянуто уподобання щодо витрат на освіту (на кожного учня) трьох громадян, що є представниками трьох однакових груп людей, які проживають в районі даної школи.
Крива Б1 розкриває бажання першого громадянина платити за освіту, без урахування жодного з необхідних до сплати податків. Бажання платити на кожному із рівнів витрат відображає максимальну суму, яку громадянин платитиме за право користування благом на даному рівні, вважаючи це вигіднішим ніж не платити взагалі.
Бажання
платити СБ
(в дол.)
Б1 Б2 Б3
0$ 600$ 1200$ 2400$ Витрати на освіту (на учня)
Рис. 2.2. Визначення рівня витрат на освіту
Загалом вигода від витрат на освіту зростає разом із збільшенням витрат. Але водночас зростає і розмір податку на потреби освіти. Крива бажання платити, яка відображає чисту вигоду від витрат на освіту, спочатку висхідна, оскільки громадянин надає високу цінність тому, що відповідає відносно низьким рівням витрат. Проте, коли витрати зростають вище від 600 дол. На учня, цінність, яку являє собою освіта для окремої сім’ї, зростає нижчими темпами, так що чиста вигода зменшується. Врешті-решт, рівень витрат стає таким високим (2400 дол. на учня), що громадянин залишається байдужим щодо оплати на цьому рівні або несплати взагалі.