1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Тому приватним підприємствам дуже складно виробляти і продавати суспільні блага, які неможливо справедливо розподілити за допомогою ринкових механізмів. В силу самої природи суспільних благ, встановити безпосередні зв'язки між платою за них та їхнім наданням практично неможливо. Тому в споживача немає стимулу їх купувати і плати за них гроші. Через ці дві характерні риси суспільних благ споживач намагається уникати оплати за такі блага, оскільки за нього можуть оплатити інші, а він, маючи відкритий доступ до таких благ, зможе користуватися ними безкоштовно. Прикладом створення суспільного блага може бути, наприклад, будівництво дамби, яка дає змогу запобігати повеней. Якщо підприємство будує дамбу для регулювання стічних вод, важко або майже неможливо обмежити коло осіб, які будуть користуватися цим благом, лише тими, хто зробив свій внесок у будівництво, і відмовити в користуванні тим, хто не виділив свою частку в створення цього суспільного блага. Усвідомлюючи це, потенційні користувачі суспільним благом, як правило, не хочуть компенсувати витрати на процес виробництва суспільних благ, намагаючись перекласти ці витрати на інших суб'єктів. Тому планування виробництва, виробництво і справедливий розподіл суспільних благ є однією з основних функцій держави. Класична економічна теорія і механізми ринкового саморегулювання базуються на принципі, що зміна стимулів впливає на людську поведінку таким чином, що її можна передбачити, оскільки людина вибирає той спосіб дій, який забезпечує їй найбільше вигоди і найменше витрат. Але у випадку створення суспільних благ цей принцип призводить до суперечності між індивідуальними і суспільними інтересами, які не в змозі узгодити ринковими механізмами. Тому виникає потреба в застосуванні зовнішнього регулятора – держави, яка повинна в таких випадках застосовувати регуляторне втручання і таким чином знаходити “точку рівноваги” індивідуальних і суспільних інтересів. Суспільство виграє від того, коли процес планування і виробництва суспільних благ є об'єктом державного регулювання. І саме таку функцію держави визначав А.Сміт в своїй тезі про “три функції корони”. Держава має законне право робити те, що люди поодинці, без її втручання, або взагалі не можуть зробити, або зроблять це не дуже добре. Тобто існують теоретично визначені випадки, коли ринкові саморегульовані механізми не можуть гарантувати розв'язання всіх соціально-економічних проблем й цілковито врівноважити індивідуальні й суспільні інтереси. Навіть в конкурентній ринковій системі регулярно виникають ситуації неспроможності ринку, за яких ринкове саморегулювання необхідно замінювати або доповнювати механізмами державного регулювання.

• Державне регулювання зовнішніх ефектів. Ринок охоплює не всі соціально-економічні відносини суб'єктів макроекономічної системи. Діяльність виробників і споживачів призводить до виникнення зовнішніх ефектів, які безпосередньо можуть не мати грошової міри. Наприклад, ринок не в змозі врегулювати відносини в тому випадку, коли промислове підприємництво забруднює довкілля. • Державне регулювання споживання суспільних благ. До суспільних благ належать національна оборона, охорона правопорядку, державне управління, єдина енергетична система, комунікаційні мережі і т.д. Розподіл суспільних благ є однією з регуляторних функцій держави в системі вільної конкуренції.

5. ЕФЕКТИВНІСТЬ І СУСПІЛЬНІ БЛАГА

Як ми вже показали, ефективний обсяг виробництва товару індивідуального споживання визначається порівнянням граничного прибутку від виробництва додаткового товару із граничними витратами виробництва цього товару. Ефективність досягається тоді, коли граничний прибуток і граничні витрати рівні. Той же принцип застосуємо й до суспільних товарів, але метод аналізу при цьому іншій. У товарів індивідуального споживання гранична вигода виміряється вигодою, одержуваної споживачем. Розглядаючи суспільні товари, ми повинні відповістити на запитання, як оцінює кожна людина додаткову одиницю продукції. Гранична вигода виходить додаванням цих оцінок, зроблених всіма людьми, що користуються цим товаром. Ефективний обсяг виробництва суспільного товару досягається в тому випадку, якщо сума цих граничних вигід дорівнює граничним витратам виробництва.

Рис. 17.8 показує ефективний обсяг виробництва суспільного товару. D, являє собою попит на суспільний товар одного споживача, D2 – другого споживача. Кожна крива попиту показує нам граничну вигоду, одержувану споживачем для кожного обсягу випуску продукції. Наприклад, коли є 2 одиниці суспільного товару, перший споживач готовий платити 1,50 дол. за товар і 1,50 дол. становлять граничну вигоду.

Мал. 7. Ефективний обсяг виробництва суспільного товару

Аналогічним образом у другого споживача гранична вигода дорівнює 4,00 дол.

Щоб підрахувати суму граничних вигід обох споживачів, ми повинні скласти обидві криві попиту по вертикалі.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10