1 2 3 4 5 6 7 8 9

Структура німецького імпорту в Україну така: 17,9% - вироби промислового використання (з них 7,6% - тканини), 15,1% - електротехнічне устаткування та обладнання, 16,7% - автомобілі, 4% - сільськогосподарська та харчова продукції, 3,3% - сільськогосподарська техніка. Серед товарних груп товарного імпорту з Німеччини до України[5] переважають автомобілі, лікарські засоби, нафтопродукти з нафти або бітумних матеріалів, інсектициди, фунгіциди, гербіциди, тканини зі синтетичних комплексних ниток, тканини зі штучних волокон, машини та механізми для збирання та обмолоту сільськогосподарських культур, друкарське устаткування, апарати електричні телефонні та телеграфні для провідникового зв'язку, апаратура для радіотелефонного і радіотелеграфного зв'язку, радіомовлення і телебачення, обладнання для промислового виробництва харчових продуктів, машини для автоматичної обробки інформації. При цьому в німецькому імпорті продукція кінцевого споживання становить 73%, тоді як в українському експорті - лише 44%.

Не наполягаючи на необхідності досягнення в недалекій перспективі торгового паритету України з ФРН, слід акцентувати увагу на важливості оптимізації українського імпорту з Німеччини за рахунок збільшення в ньому питомої ваги машинотехнічної продукції, вкрай потрібної українській промисловості для прискореної модернізації та виходу на світовий ринок з продукцією високого ступеня переробки. Але справа не тільки у структурі та структурній політиці українського експорту. Важливе значення тут мають і результати реформування власності. Нині при визначальній частці недержавної власності у сфері виробництва в Україні за відсутності централізації у сфері зовнішньої торгівлі підприємці ще недостатньо ініціативно, організовано та ефективно працюють на зовнішньому ринку. Дається взнаки і відсутність такого досвіду. Цей фактор можна не брати до уваги. Але в умовах реформування економіки та власності проявом господарсько-організаторської функції держави є створення необхідних умов для нормальної підприємницької діяльності, в тому числі й у сфері зовнішньої торгівлі як за рахунок впорядкування внутрішньої системи підтримки зовнішньоекономічної діяльності, так і за рахунок вирішення проблемних питань у цій сфері на міждержавному та міжнародному рівнях.

Аналіз ситуації в системі зовнішньоторговельних відносин України з її зарубіжними партнерами, насамперед на прикладі зовнішньоекономічних відносин з ФРН, свідчить, що нині сформувались такі основні групи факторів негативного впливу на розвиток українсько-німецьких торговельно-економічних відносин:

загальні обмежуючі умови - відсутність членства України у Всесвітній торговій організації (ВТО), повільна імплементація положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством (ЄС);

фактори внутрішнього характеру - невирішення або надто повільне вирішення проблеми з відшкодуванням експортерам податку на додану вартість (ПДВ), практично відсутність необхідних механізмів державної підтримки експорту, структурна слабкість українських виробників експортоспроможності продукції;

фактори зовнішнього походження - невідповідність українських і європейських стандартів, нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічних українських представництв за кордоном, недостатня інформаційна підтримка українського експорту.

Як українським підприємцям, так і центральним законодавчим і виконавчим органам державної влади, обласним державним адміністраціям та їх функціональним і галузевим управлінням необхідно планувати свою діяльність, враховуючи вищеперелічені фактори. Необхідно також враховувати, що в своїх намаганнях закріпитись на німецькому ринку українські експортери мають значні конкурентні переваги, до яких належать високий експортний і науково-технологічний потенціал, порівняно низькі виробничі затрати, вигідне географічне розташування, високий рівень кваліфікації спеціалістів. Слід наголосити, що основою ефективного економічного співробітництва між Україною та ФРН є, насамперед, внутрішньополітична ситуація в Україні, зовнішньополітичні орієнтири держави, політична воля як законодавчої, так і виконавчої влади, правова стабільність і наявність правових гарантій правової безпеки.

Нині можна стверджувати, що значна частина цих складових характерна для України, оскільки за десять років української державності нам вдалось:

здійснити ряд значних демократичних перетворень;

зробити вагомі кроки в напрямку формування соціально зорієнтованої ринкової економіки;

забезпечити внутрішньополітичну стабільність;

отримати визнання на міжнародному рівні;

визначитись у стратегії розвитку на тривалу перспективу й участі в міжнародній кооперації та розподілі праці.

1 2 3 4 5 6 7 8 9