| Назва: | Міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини |
| Розмiр: | 52,76 KB |
| Надіслав(ла): | Лєпєнін Святослав |
| Опис: | 54 k (курсова) |
| Скачувань: | 8788 |
Золотомонетний стандарт як класична форма золото¬го монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Майже протягом XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній грошово-валютній системі. Ера класичного зо¬лотого стандарту розпочалася в 1821 р., коли після завер¬шення наполеонівських війн Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі і США зробили те саме з американським доларом. Найбільшої сили система золотого стандарту досягла в період з 1880 до 1914 рр., тобто до початку Першої світової війни.
Існувало три форми золотого стандарту — золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги і недоліки кожної з них.
При золотому стандарті в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати й купувати, перевозячи його з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлю¬валася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транс¬портування дорогоцінного металу. Не обмежувалися держа¬вою й операції з платіжними документами, цінними папера¬ми та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конку¬ренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам ме¬ханізму ціноутворення.
Режим золотомонетного стандарту був насамперед режи¬мом стабільних валютних курсів. Така стабільність була результатом дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених конкретних "правил гри". Так, краї¬ни, в яких спостерігався відплив золота, завдяки дефіцит¬ності їх платіжного балансу знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких "правил гри" можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену припливом і відпливом золота.
Із самого початку свого існування система золотомонет¬ного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабіль¬ність. Достатньо сказати, що тільки австрійський талер та американський долар після війни за незалежність були єди¬ними провідними валютами Європи і Північної Америки, які були девальвовані протягом століття перед Першою світо¬вою війною, фунт стерлінгів і французький франк зберегли незмінним золотий вміст з 1815 по 1914 рр.
Однак система золотомонетного стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки. По-перше, вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою. По-друге, система встановлювала пряму залежність грошової маси, що була в обігу в окремих країнах та на світовому ринку, від видо¬бутку і виробництва золота. Відкриття нових родовищ золо¬та та збільшення його видобутку призводило в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, які охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок.
Однак найсуттєвішою вадою системи золотомонетного стан¬дарту було те, що за цих умов практично повністю виключа¬лася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни. Це пояснюється тим, що безпо¬середньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперо¬вої емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулю¬вання, використання у конкретних напрямах економічної політики.
Система золотозливкового стандарту — перехідна фор¬ма золотого стандарту. Вона встановилася в ряді високо-розвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до Великої депресії 1929—1933 рр. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Отже, обмін національних грошових знаків на золото був обмеже¬ний певними, досить великими сумами
В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки в Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах була впроваджена система золотодевізного стандарту, що основана на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами.
Це була друга світова валютна система, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конфе¬ренції в 1922 р.
При системі золотодевізного стандарту країни накопичу¬ють для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іно¬земної валюти економічно найсильніших держав, що є екві¬валентом золота.
Існувало три форми золотого стандарту — золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги і недоліки кожної з них.
При золотому стандарті в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати й купувати, перевозячи його з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлю¬валася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транс¬портування дорогоцінного металу. Не обмежувалися держа¬вою й операції з платіжними документами, цінними папера¬ми та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конку¬ренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам ме¬ханізму ціноутворення.
Режим золотомонетного стандарту був насамперед режи¬мом стабільних валютних курсів. Така стабільність була результатом дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених конкретних "правил гри". Так, краї¬ни, в яких спостерігався відплив золота, завдяки дефіцит¬ності їх платіжного балансу знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких "правил гри" можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену припливом і відпливом золота.
Із самого початку свого існування система золотомонет¬ного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабіль¬ність. Достатньо сказати, що тільки австрійський талер та американський долар після війни за незалежність були єди¬ними провідними валютами Європи і Північної Америки, які були девальвовані протягом століття перед Першою світо¬вою війною, фунт стерлінгів і французький франк зберегли незмінним золотий вміст з 1815 по 1914 рр.
Однак система золотомонетного стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки. По-перше, вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою. По-друге, система встановлювала пряму залежність грошової маси, що була в обігу в окремих країнах та на світовому ринку, від видо¬бутку і виробництва золота. Відкриття нових родовищ золо¬та та збільшення його видобутку призводило в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, які охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок.
Однак найсуттєвішою вадою системи золотомонетного стан¬дарту було те, що за цих умов практично повністю виключа¬лася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни. Це пояснюється тим, що безпо¬середньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперо¬вої емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулю¬вання, використання у конкретних напрямах економічної політики.
Система золотозливкового стандарту — перехідна фор¬ма золотого стандарту. Вона встановилася в ряді високо-розвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до Великої депресії 1929—1933 рр. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Отже, обмін національних грошових знаків на золото був обмеже¬ний певними, досить великими сумами
В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки в Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах була впроваджена система золотодевізного стандарту, що основана на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами.
Це була друга світова валютна система, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конфе¬ренції в 1922 р.
При системі золотодевізного стандарту країни накопичу¬ють для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іно¬земної валюти економічно найсильніших держав, що є екві¬валентом золота.
Новости загрузка новостей...