| Назва: | Грошово-кредитна система Німеччини |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 20,21 KB |
| Скачувань: | 60 |
Дойче Бундесбанк згідно з Законом виконує й інші завдання; організовує та здійснює розрахунки всередині країни та з іншими країнами; разом із Федеральним відомством із контролю за кредитною справою через мережу своїх відділень контролює діяльність банків, регулює курс національної грошової одиниці до іноземних валют.
П.4. Центральний банк як фінансовий агент уряду. За Конституцією Німеччини, діяльність Бундесбанку регулюється публічним правом. Його статутний фонд належить уряду, якому й перераховується отриманий банком прибуток. Проте, згідно із законодавством, банк не зобов'язаний виконувати вказівки федерального уряду, але він має забезпечувати підтримку уряду щодо проведення загальної економічної політики. Для вирішення найважливіших заходів уряд залучає президента федерального банку. В свою чергу, уряд може брати участь в усіх засіданнях центральної ради банку, але не має права голосу. Проте уряд може подавати заяви або вимагати, щоб будь-яке рішення цієї ради не набирало чинності протягом двох тижнів.
Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу насамперед пов'язана із досконалістю банківського законодавства. Закони, які регулюють банківську діяльність, поділяються на дві групи: загальні, тобто обов'язкові для кредитних установ на території всієї країни, та особливі - обмежені територією окремих федеральних земель.
До першої групи належать: "Закон про кредитну справу" (остання редакція 1993p.), "Закон про Німецький Федеральний банк" (в редакції 1992 р.) та ін. До другої групи входять закони, що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, наприклад Закони про ощадні каси, які перебувають у компетенції ландтагів.
П.5. Валюта Німеччини та валютний курс. Марка (Deutsche Mark) — одна з основних грошових одиниць на території німецьких держав починаючи з XVI століття. Вільноконвертована валюта ФРН до введення євро в 2002р. Нині в обороті є монети та банкноти наступної коштовності: монети (Münzen) - 1, 2 та 5 DM, паперові гроші (Banknoten) - 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 та 1000 DM.
Звичайно, і досі марка реально забезпечувалася не запасами золота і срібла в підвалах Бундесбанку, а гарним станом німецької економіки. Понад 2/3 паперових грошей припадає на 100- і 1000-марочні купюри. Останні через свою компактність користуються особливою популярністю у тіньовому готівковому обороті. А фальшивомонетники марку не люблять. Складну технологію виготовлення німецької валюти відтворити непросто.
З 1 січня 1999 р. Німеччина увійшла до числа країн Європейського Союзу, що запровадили до безготівкового обігу спільну європейську валюту "євро". Передбачалося, що з 1 липня 2002 р. німецька марка повністю припинить своє існування, поступившись "євро".
Курс німецької марки ( DEM, DM, D-Mark ) щодо евро : 1 EUR = 1,95583 DEM
П.6. Контроль грошового обігу Центральним банком. З моменту створення ЄСЦБ Бундесбанк визначає своє завдання так: "Бундесбанк як Центральний банк ФРН є складовою ЄСЦБ. Він бере участь у цій системі, забезпечує цінову стабільність євро та здійснює платежі в країні та за її межами. Бундесбанк як центральний банк проводить спільну монетарну політику ЄСЦБ в Німеччині".
До функцій Бундесбанку належить монопольне право емісії грошей. Щорічно банк вирішує у якій мірі та у якому напрямку змінюється грошова маса у країні. Результати рішень банку зажди висвітлюються у засобах масової інформації. За допомогою відсоткових ставок банк має змогу у тій чи іншій мірі змінити кількість готівки в обігу.
Банк виконує забезпечення виконання платіжного обігу та контроль за діяльністю інших банків та впливу на них – прямо (участь у контрольних радах) та опосередковано (використання інструментів грошової політики).
Що стосується підтримки стабільності цін, то вона може здій¬снюватися двома способами. Перший — це регулювання коротко¬строкових відсоткових ставок. Його недолік полягає в існуванні тимчасового лага ( він становить близько 2-х років) між здійсненням заходів регулювання та їх ре¬зультатом — впливом на ціни й обсяг виробництва.
Другий спосіб полягає в тому, щоб доповнити регулювання від¬соткових ставок проміжним регулюванням грошової маси. Однак і цей метод має свої недоліки. Як показує практичний досвід, у дина¬міці саме грошової маси присутній значний елемент невизначеності, пов'язаної з не передбачуваними змінами в політиці приватних фі¬нансових інститутів і в настроях населення. Це робить контроль над грошовими агрегатами з боку Бундесбанку не досить надій¬ним. Крім того, і цьому методу регулювання властиві деякі тимчасо¬ві лаги.
Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) заявив про свій намір зберігати наступність і використовувати всі форми кредитно-грошової політики національних центральних банків, що зарекомендували себе з позитивного боку.
Резюме
П.4. Центральний банк як фінансовий агент уряду. За Конституцією Німеччини, діяльність Бундесбанку регулюється публічним правом. Його статутний фонд належить уряду, якому й перераховується отриманий банком прибуток. Проте, згідно із законодавством, банк не зобов'язаний виконувати вказівки федерального уряду, але він має забезпечувати підтримку уряду щодо проведення загальної економічної політики. Для вирішення найважливіших заходів уряд залучає президента федерального банку. В свою чергу, уряд може брати участь в усіх засіданнях центральної ради банку, але не має права голосу. Проте уряд може подавати заяви або вимагати, щоб будь-яке рішення цієї ради не набирало чинності протягом двох тижнів.
Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу насамперед пов'язана із досконалістю банківського законодавства. Закони, які регулюють банківську діяльність, поділяються на дві групи: загальні, тобто обов'язкові для кредитних установ на території всієї країни, та особливі - обмежені територією окремих федеральних земель.
До першої групи належать: "Закон про кредитну справу" (остання редакція 1993p.), "Закон про Німецький Федеральний банк" (в редакції 1992 р.) та ін. До другої групи входять закони, що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, наприклад Закони про ощадні каси, які перебувають у компетенції ландтагів.
П.5. Валюта Німеччини та валютний курс. Марка (Deutsche Mark) — одна з основних грошових одиниць на території німецьких держав починаючи з XVI століття. Вільноконвертована валюта ФРН до введення євро в 2002р. Нині в обороті є монети та банкноти наступної коштовності: монети (Münzen) - 1, 2 та 5 DM, паперові гроші (Banknoten) - 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 та 1000 DM.
Звичайно, і досі марка реально забезпечувалася не запасами золота і срібла в підвалах Бундесбанку, а гарним станом німецької економіки. Понад 2/3 паперових грошей припадає на 100- і 1000-марочні купюри. Останні через свою компактність користуються особливою популярністю у тіньовому готівковому обороті. А фальшивомонетники марку не люблять. Складну технологію виготовлення німецької валюти відтворити непросто.
З 1 січня 1999 р. Німеччина увійшла до числа країн Європейського Союзу, що запровадили до безготівкового обігу спільну європейську валюту "євро". Передбачалося, що з 1 липня 2002 р. німецька марка повністю припинить своє існування, поступившись "євро".
Курс німецької марки ( DEM, DM, D-Mark ) щодо евро : 1 EUR = 1,95583 DEM
П.6. Контроль грошового обігу Центральним банком. З моменту створення ЄСЦБ Бундесбанк визначає своє завдання так: "Бундесбанк як Центральний банк ФРН є складовою ЄСЦБ. Він бере участь у цій системі, забезпечує цінову стабільність євро та здійснює платежі в країні та за її межами. Бундесбанк як центральний банк проводить спільну монетарну політику ЄСЦБ в Німеччині".
До функцій Бундесбанку належить монопольне право емісії грошей. Щорічно банк вирішує у якій мірі та у якому напрямку змінюється грошова маса у країні. Результати рішень банку зажди висвітлюються у засобах масової інформації. За допомогою відсоткових ставок банк має змогу у тій чи іншій мірі змінити кількість готівки в обігу.
Банк виконує забезпечення виконання платіжного обігу та контроль за діяльністю інших банків та впливу на них – прямо (участь у контрольних радах) та опосередковано (використання інструментів грошової політики).
Що стосується підтримки стабільності цін, то вона може здій¬снюватися двома способами. Перший — це регулювання коротко¬строкових відсоткових ставок. Його недолік полягає в існуванні тимчасового лага ( він становить близько 2-х років) між здійсненням заходів регулювання та їх ре¬зультатом — впливом на ціни й обсяг виробництва.
Другий спосіб полягає в тому, щоб доповнити регулювання від¬соткових ставок проміжним регулюванням грошової маси. Однак і цей метод має свої недоліки. Як показує практичний досвід, у дина¬міці саме грошової маси присутній значний елемент невизначеності, пов'язаної з не передбачуваними змінами в політиці приватних фі¬нансових інститутів і в настроях населення. Це робить контроль над грошовими агрегатами з боку Бундесбанку не досить надій¬ним. Крім того, і цьому методу регулювання властиві деякі тимчасо¬ві лаги.
Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) заявив про свій намір зберігати наступність і використовувати всі форми кредитно-грошової політики національних центральних банків, що зарекомендували себе з позитивного боку.
Резюме