| Назва: | ЛЕКСИКА МОВИ |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 8,34 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 3430 |
Найповніше і найяскравіше виявляється розвиток мови у словниковому складі, найчутливіший і найбільш рухомій галузі мовної системи. Однак при цьому основна маса слів залишається без змін, живе й широко використовується у мовленні. Ці слова складають основу, ядро лексики української мови – основний лексичний фонд її, переважна більшість слів якого давні за походженням успадковані з спільнослов’янської та спільносхіднослов”янської мов і називають найважливіші, найнеобхідніші, відомі всім предмети і явища дійсності.
Наявність основного словникового фонду забезпечує можливість спілкуватися поколінням, розділеним цілими епохами. Завдяки стійкості основного словникового фонду ми читаємо й розуміємо пам’ятки, залишені нам з XIV-XVI ст..і навіть пам’ятки давньоруської мови – “Слово о полку Ігоревім”, “Повчання” князя Володимира Мономаха та ін.
Основний словниковий фонд, зберігаючись, удосконалюється і відіграє важливу роль у розвитку лексики, бо служить джерелом поповнення її від слів, що входять до ядра лексики, утворюються нові слова, які поповнюють словникове багатство мови.
Розвиток і вдосконалення словника включає два протилежні процеси: поповнення його новими словами й усунення з мови зайвих, не потрібних для спілкування слів. У мові постійно з’являються нові і з неї випадають застарілі слова. Оскільки поповнення лексичного запасу переважає над відмиранням слів, словниковий склад мови з часом збагачується, зростає.
Поява нових та випадання старих слів – поступовий і досить тривалий процес, що має місце на всіх етапах розвитку мови.
Слова, які приходять у мову, спочатку перебувають на території лексичної системи: використовуються рідко, лише окремими мовцями. І тільки з часом вони поширюються, узвичаюються і посідають відповідне місце у складній лексичній системі. Слава ж, що старіють, навпаки, починають використовуватися дедалі рідше, поступово відсуваються від ядра словникового складу і виходять з ужитку. Таким чином, на кожному етапі розвитку мови в її словниковому складі можна виділити два шари – активну і пасивну лексику.
До активної лексики належать слова, що повсякденно використовуються всіма або частиною мовців у тій чи іншій сфері суспільного життя. Активна лексика охоплює передусім загальновживані слова, які використовуються в усіх різновидах усного і писемного мовлення: земляк, життя, тихий. До активної лексики входять також слова, обмежені в своєму вжитку певною сферою спілкування.
Слова, що входять до активного словника, різні за походженням і стилістичним використанням. Серед них є корінні українські і запозичені слова.
Другий шар – пасивна лексика – набагато менший. Його складають слова, що не є обов’язковими, необхідними для повсякденного спілкування у будь-якій сфері. Наприклад: Єпископ, граф.
Чіткої межі між активною і пасивною лексикою немає. Обидва шари перебувають у постійній взаємодії: з активного запасу слова, старіючи, переходять у пасивний, а з пасивного нові слова в активний. Бувають випадки, коли слова виходять із активного словника, а згодом повертаються до нього знову. Так сталося, наприклад, з іменами генерал, полковник, офіцер, міністерство, які наповнені новим змістом, повернулися у нашу мову.
Таким чином, у лексиці української мови з погляду її розвитку можна виділити три шари: 1) сучасну лексику, тобто активний словник; 2) застарілу; 3) нову лексику, що складають пасивний словник.
Відмирання слів – досить складний і тривалий процес. Слово архаїзується поступово. Виявившись зайвим, воно починає дедалі рідше використовуватись мовцями, переходить у пасивний словник, після чого нерідко осідає на дні віків, залишивши дані про себе у писемних пам’ятках та історичних словниках.
Залежно від того, що спричинилося на архаїзації слів, серед застарілої лексики виділяють архаїзми і історизми.
Архаїзми – слова, що вийшли з активного вжитку внаслідок зміни їх іншими, рівнозначними словами. Наприклад: соча (битва), бранець (полонений).
Характерною особливістю є те, що предмети і явища, які ними позначаються існують і в сучасній дійсності, проте називаються іншими словами, до яких архаїзми є застарілими синонімами: поет – піїт, студент – лицедій.
Архаїзм використовується переважно у художньому і публіцистичному стилях, де виконують різні стилістичні функції: служать засобом створення колориту минулих віків, тону урочистості.
Другу групу застарілих слів складають історизми, або хронізми, – слова, що вийшли з активної лексики в зв”язку із зникненням понять, предметів, явищ, які вони позначали. Це слова, які не обслуговують сучасні сфери життя, а тісно зв’язані з історією народу, відбивають його суспільне життя.
Історизми використовуються переважно у науковому, художньому і публіцистичному стилях. Особливо часто вдаються до них автори наукових праць, присвячених дослідженню, історії, культури, літератури минулих епох.
Наявність основного словникового фонду забезпечує можливість спілкуватися поколінням, розділеним цілими епохами. Завдяки стійкості основного словникового фонду ми читаємо й розуміємо пам’ятки, залишені нам з XIV-XVI ст..і навіть пам’ятки давньоруської мови – “Слово о полку Ігоревім”, “Повчання” князя Володимира Мономаха та ін.
Основний словниковий фонд, зберігаючись, удосконалюється і відіграє важливу роль у розвитку лексики, бо служить джерелом поповнення її від слів, що входять до ядра лексики, утворюються нові слова, які поповнюють словникове багатство мови.
Розвиток і вдосконалення словника включає два протилежні процеси: поповнення його новими словами й усунення з мови зайвих, не потрібних для спілкування слів. У мові постійно з’являються нові і з неї випадають застарілі слова. Оскільки поповнення лексичного запасу переважає над відмиранням слів, словниковий склад мови з часом збагачується, зростає.
Поява нових та випадання старих слів – поступовий і досить тривалий процес, що має місце на всіх етапах розвитку мови.
Слова, які приходять у мову, спочатку перебувають на території лексичної системи: використовуються рідко, лише окремими мовцями. І тільки з часом вони поширюються, узвичаюються і посідають відповідне місце у складній лексичній системі. Слава ж, що старіють, навпаки, починають використовуватися дедалі рідше, поступово відсуваються від ядра словникового складу і виходять з ужитку. Таким чином, на кожному етапі розвитку мови в її словниковому складі можна виділити два шари – активну і пасивну лексику.
До активної лексики належать слова, що повсякденно використовуються всіма або частиною мовців у тій чи іншій сфері суспільного життя. Активна лексика охоплює передусім загальновживані слова, які використовуються в усіх різновидах усного і писемного мовлення: земляк, життя, тихий. До активної лексики входять також слова, обмежені в своєму вжитку певною сферою спілкування.
Слова, що входять до активного словника, різні за походженням і стилістичним використанням. Серед них є корінні українські і запозичені слова.
Другий шар – пасивна лексика – набагато менший. Його складають слова, що не є обов’язковими, необхідними для повсякденного спілкування у будь-якій сфері. Наприклад: Єпископ, граф.
Чіткої межі між активною і пасивною лексикою немає. Обидва шари перебувають у постійній взаємодії: з активного запасу слова, старіючи, переходять у пасивний, а з пасивного нові слова в активний. Бувають випадки, коли слова виходять із активного словника, а згодом повертаються до нього знову. Так сталося, наприклад, з іменами генерал, полковник, офіцер, міністерство, які наповнені новим змістом, повернулися у нашу мову.
Таким чином, у лексиці української мови з погляду її розвитку можна виділити три шари: 1) сучасну лексику, тобто активний словник; 2) застарілу; 3) нову лексику, що складають пасивний словник.
Відмирання слів – досить складний і тривалий процес. Слово архаїзується поступово. Виявившись зайвим, воно починає дедалі рідше використовуватись мовцями, переходить у пасивний словник, після чого нерідко осідає на дні віків, залишивши дані про себе у писемних пам’ятках та історичних словниках.
Залежно від того, що спричинилося на архаїзації слів, серед застарілої лексики виділяють архаїзми і історизми.
Архаїзми – слова, що вийшли з активного вжитку внаслідок зміни їх іншими, рівнозначними словами. Наприклад: соча (битва), бранець (полонений).
Характерною особливістю є те, що предмети і явища, які ними позначаються існують і в сучасній дійсності, проте називаються іншими словами, до яких архаїзми є застарілими синонімами: поет – піїт, студент – лицедій.
Архаїзм використовується переважно у художньому і публіцистичному стилях, де виконують різні стилістичні функції: служать засобом створення колориту минулих віків, тону урочистості.
Другу групу застарілих слів складають історизми, або хронізми, – слова, що вийшли з активної лексики в зв”язку із зникненням понять, предметів, явищ, які вони позначали. Це слова, які не обслуговують сучасні сфери життя, а тісно зв’язані з історією народу, відбивають його суспільне життя.
Історизми використовуються переважно у науковому, художньому і публіцистичному стилях. Особливо часто вдаються до них автори наукових праць, присвячених дослідженню, історії, культури, літератури минулих епох.