Портрет Івана Франка-літературознавця
Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Портрет Івана Франка-літературознавця

Портрет Івана Франка-літературознавця

Назва:
Портрет Івана Франка-літературознавця
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
24,40 KB
Завантажень:
309
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 
Реферат на тему:
Портрет Івана Франка-літературознавця


Літературознавча спадщина І.Франка була предметом ґрунтовних досліджень франкознавців (А.Войтюка, Р.Гром’яка, І.Денисюка, Ф.Пустової, Г.Сидоренко, Л.Скупейка, І.Стебуна та багатьох інших). Пропонуємо проаналізувати літературознавчий доробок вченого з погляду проблеми національної ідентичності письменства.
Спроби чітко сформулювати поняття національної ідентичності будь-якої національної літератури, з одного боку, можуть бути зведені до спрощеного трактування, до підміни загального поняття вужчим, як-от – національна специфіка літератури. А з іншого – загрожують завести у гущавину теоретичних міркувань на перехресті етнопсихології, філософії, історії, соціології тощо. Літературознавчий доробок І.Франка є хорошим підґрунтям для теоретичних досліджень, а проблема національної ідентичності української літератури знайшла у ньому своєрідне вирішення, посідаючи одне з центральних місць.
Національна ідентичність проявляється на таких взаємопов’язаних рівнях письменства: 1) літератури загалом; 2) літературного періоду; 3) літературного покоління; 4) окремих літературних постатей. Вона передбачає наявність художніх текстів, яким залежно / незалежно від волі автора (вибір якого може бути свідомим чи підсвідомим) притаманна певна національна ідентичність (тобто належність до певної національної літератури). Дослідники вживають також термін-синонім “тотожність”.
Залежно від того, за якими головними ознаками визначають “українськість” письменства, виділяють наступні підходи до визначення національної ідентичності літератури: 1) територіальний (крайнім виявом цього підходу є включення усього писаного на даній території до національного письменства); 2) мовний (цей напрям зараховує до української літератури усі художні тексти, створені українською мовою); 3) духовний (прихильники цього підходу оперують поняттям “дух народу”, вважаючи, що національна література передусім є відображенням, втіленням “національного духу”). Безперечно, що всі ці трактування можуть мати точки дотику. Відтак найоптимальнішим видається системний підхід, врахування діахронної (історичної) та синхронної (сучасної) специфіки письменства.
Формальним чинником-маркером національної літератури передовсім є національна мова. Але тут постає питання вибору мови. У часи Франка, як відомо, літератор міг вибирати між російською чи польською, німецькою чи українською мовами, між язичієм чи розмовною мовою. Існували проблеми так званого культурного оточення, двомовності (коли письменники писали свої твори різними мовами), нерівноправного становища української культури стосовно інших культур. Остання проблема включає у себе цілий комплекс питань, як-от державної політики в галузі національних культур (згадаймо сумнозвісні Валуєвський циркуляр та Ем-ський указ); поняття центрального / маргінального в усвідомленні самих письменників (творців художніх текстів), літературознавців, критиків, читачів тощо.
Ще складніше визначити ідентичність давньої літератури чи письменства доби середньовіччя. Ми не прив’язуємо поняття національної приналежності до поняття нації (деякі вчені-історики традиційно відносять формування націй до епохи капіталізму** Наприклад, Ентоні Сміт Д. пов’язував національну ідентичність з модерною епохою, виділяючи п’ять рис національної ідентичності: історична територія, або рідний край; спільні міфи та історична пам’ять; спільна масова, громадська культура; єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів спільноти; спільна економіка з можливістю пересуватися у межах національної території.), трактуючи її ширше. Вважаємо, що література давня і доби середньовіччя теж мала певні національні ознаки та певний рівень національної ідентичності (усвідомлювала себе), хоча точнішим був би термін “національно-етнічна ідентичність” як синонім “національно-етнічної самототожності”. Найбільшою мірою національна ідентичність притаманна саме літературі ХІХ–ХХ ст. Пригадаймо, скільки суперечок виникало стосовно давньої спадщини, взяти хоча б радянський міф про “Київську Русь – колиску трьох слов’янських народів”.
Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Реферат на тему: Портрет Івана Франка-літературознавця

BR.com.ua © 1999-2014 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок