| Назва: | Українська мова |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 39,6 KB |
| Скачувань: | 81 |
б. Офіційність і "єдиноправильність" цього твер¬дження не випадкова. "Початок утворення росій¬ської мови відноситься до кінця XII ст., коли на північному сході створюється сильне Володимиро-Суздальське князівство. (...). Початок української мови також пов'язується з кінцем XII ст., коли від¬бувається відокремлення північно-східної Русі від південної" (Ф.П. Филин. Происхождение русского, украинского й белорусского языков. Л. 1972, с- 61). Виходить, якби не відокремилась північно-східна частина Русі, то не почала б формуватись українська мова, а точніше, мова, якою розмовля¬ли на території Київської Русі, не трансформува¬лась би в напрямку майбутньої української мови. Ще рівнозначно абсурдному твердженню, що ко¬ли б не утворилася румунська мова, то на території колишньої метрополії Римської імперії не виникла б італійська мова, або, що коли б у Південній Аф¬риці не сформувалась мова африкаанс (бурська мова), то нідерландська мова, котра дала початок мові африкаанс у XVII столітті, так і застигла би на місці...
7. Зрозуміло також, чому офіційна радянська наука вважала за початок існування української мови XIV століття: саме тоді починається тріум¬фальна історія Московської держави.
Проте чимало авторитетних учених (Ф. Міклошич, А. Шляйхер, О. Бодянський, П. Житецький, О. Потебня та ін.) вважали, що українська мова виникла значно раніше XIV століття і бере свій по¬чаток зі спільнослов'янської мови. Академік А.Кримський писав, що українська мова уже в XI столітті існувала "як цілком рельєфна, певно оз¬начена, яскраво-індивідуальна одиниця".
Твердження про праруську мову - непотрібна і шкідлива гіпотеза, котра тільки заплутує історію української мови, - говорив Є.Тимченко. "Три східнослов'янські мови: українська, білоруська й російська - зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і т. зв. "праруської" спільної мови ніколи не було" (Ї.Огієнко).
Подібно висловлюються й сучасні видатні учені. В "історичній науці не існує достатніх доказів іс¬нування єдиної руської народності", - пише іс¬торик-поліглот О.Пріцак.
Звертає на себе увагу те, що ніхто не говорить ні про спільнозахіднослов'янську, ні про спіль-нопівденнослов'янську народності і мови. Чому ж так настирливо говорять про спільно¬східнослов'янську народність і мову? Чи не для того, аби за допомогою псевдоісторичних мані¬пуляцій довести, що українці - "молодший брат"?
В історіографії широко відома думка М.Марке¬вича, за якою великороси - народ, похідний від українців: український народ сформувався в неза¬пам'ятні часи, а великоруський виник набагато пізніше з переселенців із території Русі-України, змішаних з угро-фінськими і тюркськими племе¬нами. Такої думки дотримується чимало російсь¬ких вчених. А славетний мовознавець князь Н.Трубецькой у 20-30 роках нашого століття на¬зивав росіян туранцями (тюрками), яких поєднує із слов'янами тільки мова.
8. Твердження чи хоча б припущення про дав¬ність української мови зразу отримували не тільки науковий, але й політичний присуд. Ще цар Олек¬сандр І звернув увагу на цитоване польським лек¬сикографом Лінде висловлювання Л.Гурського щодо першості української мови серед слов'янсь¬ких.
Теза С. Смаль-Стоцького про близкість укра¬їнської мови до сербської та її походження від пра¬слов'янської одержала з боку польських, російсь¬ких, а згодом і українських радянських лінгвістів епітет "націоналістично-фантастичної".
Відомо, що і лейтенант держбезпеки СРСР Кокостиков звинувачував академіка-поліглота А.Кримського, ніби той "намагався довести істо¬ричну зверхність українців над росіянами і відсут¬ність спорідненості між цими народами і мовами". Цікаво, що цей слідчий інкримінував би знаному російському академікові Н.Погодіну, який "від¬верто зізнавався, що малоруське і великоруське наріччя різняться між собою більше, ніж між ін¬шими слов'янськими наріччями, і навіть відмов¬лявся вірити, щоб вони належали "до одного роду" (А.Кримський).
"Інородцями" спільно з євреями та іншими не¬російськими народами трактував українців вели¬кодержавний політик П. Столипін.
У циркулярі 1910 року П.Столипін наказував не дозволяти створення товариств "інород-ницьких, у тому числі українських і єврейських, незалежно від цілей, які вони ставлять перед со¬бою".
7. Зрозуміло також, чому офіційна радянська наука вважала за початок існування української мови XIV століття: саме тоді починається тріум¬фальна історія Московської держави.
Проте чимало авторитетних учених (Ф. Міклошич, А. Шляйхер, О. Бодянський, П. Житецький, О. Потебня та ін.) вважали, що українська мова виникла значно раніше XIV століття і бере свій по¬чаток зі спільнослов'янської мови. Академік А.Кримський писав, що українська мова уже в XI столітті існувала "як цілком рельєфна, певно оз¬начена, яскраво-індивідуальна одиниця".
Твердження про праруську мову - непотрібна і шкідлива гіпотеза, котра тільки заплутує історію української мови, - говорив Є.Тимченко. "Три східнослов'янські мови: українська, білоруська й російська - зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і т. зв. "праруської" спільної мови ніколи не було" (Ї.Огієнко).
Подібно висловлюються й сучасні видатні учені. В "історичній науці не існує достатніх доказів іс¬нування єдиної руської народності", - пише іс¬торик-поліглот О.Пріцак.
Звертає на себе увагу те, що ніхто не говорить ні про спільнозахіднослов'янську, ні про спіль-нопівденнослов'янську народності і мови. Чому ж так настирливо говорять про спільно¬східнослов'янську народність і мову? Чи не для того, аби за допомогою псевдоісторичних мані¬пуляцій довести, що українці - "молодший брат"?
В історіографії широко відома думка М.Марке¬вича, за якою великороси - народ, похідний від українців: український народ сформувався в неза¬пам'ятні часи, а великоруський виник набагато пізніше з переселенців із території Русі-України, змішаних з угро-фінськими і тюркськими племе¬нами. Такої думки дотримується чимало російсь¬ких вчених. А славетний мовознавець князь Н.Трубецькой у 20-30 роках нашого століття на¬зивав росіян туранцями (тюрками), яких поєднує із слов'янами тільки мова.
8. Твердження чи хоча б припущення про дав¬ність української мови зразу отримували не тільки науковий, але й політичний присуд. Ще цар Олек¬сандр І звернув увагу на цитоване польським лек¬сикографом Лінде висловлювання Л.Гурського щодо першості української мови серед слов'янсь¬ких.
Теза С. Смаль-Стоцького про близкість укра¬їнської мови до сербської та її походження від пра¬слов'янської одержала з боку польських, російсь¬ких, а згодом і українських радянських лінгвістів епітет "націоналістично-фантастичної".
Відомо, що і лейтенант держбезпеки СРСР Кокостиков звинувачував академіка-поліглота А.Кримського, ніби той "намагався довести істо¬ричну зверхність українців над росіянами і відсут¬ність спорідненості між цими народами і мовами". Цікаво, що цей слідчий інкримінував би знаному російському академікові Н.Погодіну, який "від¬верто зізнавався, що малоруське і великоруське наріччя різняться між собою більше, ніж між ін¬шими слов'янськими наріччями, і навіть відмов¬лявся вірити, щоб вони належали "до одного роду" (А.Кримський).
"Інородцями" спільно з євреями та іншими не¬російськими народами трактував українців вели¬кодержавний політик П. Столипін.
У циркулярі 1910 року П.Столипін наказував не дозволяти створення товариств "інород-ницьких, у тому числі українських і єврейських, незалежно від цілей, які вони ставлять перед со¬бою".