| Назва: | Багатство української мови |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,69 KB |
| Скачувань: | 80 |
Багатство української мови
План
Вступ.
Рідна мова.
Мова – це серце нації.
Мова про мову.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ
Єдиний скарб у тебе – рідна мова.
Заклятий для сусіднього хижацтва.
Вона твого життя міцна основа,
Певніша над усі скарби й багатства.
(П. Куліш)
Найбільший скарб народу – це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об’єднує народи в нації й змінює державу. Занепадає мова – зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає як нація так і держава.
Мова й школа, мова й наука, мова й церква, мова й театр, мова й державне врядування, мова й армія – сфери, де українська мова то утверджувалась, то відступала під тиском імперської політики. Нараховують 22 заборони української мови, 8 з них – у радянський час.
Поглянути на історію свого краю, збагнути роль рідної мови в утвердженні української державності дають змогу писемні документи, праці істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів.
Ще донедавна панувала офіційна й непорушна доктрина про давньоруську народність й спільну для всіх слов’ян мову, внаслідок розпаду яких в епоху феодальної роздрібненості нібито утворилися, не раніше XIVст., три східноднослов,янські народи та їхні мови. На противагу цьому вчені української діаспори дотримувались концепції М. Грушевського щодо витоків української народності безпосередньо з правослов,янського періоду, тобто з середини І тисячоліття н.е.
Українська мова була ще до того, як українські князі (починаючи від Аскольда та Діра) почали об’єднувати руські землі. Ще в 448 році візантійський мандрівник та історик Пріск Палійський записав у таборі гунів три слова: мед, страва, квас.
На кінець XII ст. українська народність вже сформувалась й мала дві гілки: галицько-волинську та наддніпрянську.
Коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української літературної мови. Проте слід пам’ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього слова, й мови народної, яка досить відмінна в різних діалектах.
Щодо походження сучасної української літературної мови в науці – тут жодних проблем немає. Загальновідомо, що її започаткував наприкінці XVIII ст. І. Котляревський, а основоположником став Т. Шевченко.
Щоб дослідити походження української мови, слід з,ясувати послідовність, час і місце виникнення властивих її фонетичних, граматичних і лексичних рис.
Рубіж ХІ-ХІІ ст. можна умовно визнати часом завершення формування української мови й початком нового етапу її історії.
Формування українського народу та його мови почалося приблизно з середини І тисячоліття н. е. й розтягнулося на кілька століть. Проте тим рубежем, від якого українська мова виступає з усіма характерними мовними особливостями, що становлять її специфіку, був приблизно кінець ХІ – початок ХІІ ст. найдавніша точно датована пам,ятка українського рукописного мистецтва, яка збереглася до наших днів, належить до середини ХІ ст. Це широковідоме в науці знамените остромирове Євангеліє 1056-1057 рр. шедевр вітчизняної і світової культури книги, створене у великокняжому скрипторіїї при Софіївському соборі в Києві. Традиційно цю пам,ятку прийнято вважати початком книжкової справи в Україні.
Після запровадження християнства зростає потреба в богослужбових книгах. При найбільших храмах, при князівських резиденціях формуються бібліотеки і створюються скрипторії. Так, у бібліотеці скрип торію при соборі Св. Софії вже у 1037 році зберігалося понад 950 томів літератури різного змісту й призначення.
У 1969 році український археолог С. Висоцький виявив на штукатурці ХІ ст. південної стіни вівтарної частини Михайлівського притвору Софіївського собору в Києві невідому до того абетку з 27 літер, подібну до кирилиці. Слід згадати також і писемні угоди, укладені київськими князями: Олегом(911р.), Ігорем(944р.), і княжною Ольгою(956р.) з Візантією.
Отже, ми бачимо, що розвиток і збагачення української мови почалося з давніх-давен. І в наші дні ми можемо пишатись багатством нашої мови.
1. Рідна мова.
Рідною мовою належить уважати мову своєї нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з поперед – німи поколіннями, їх духовними надбаннями. «До основних кваліфікаційних якостей громадянина входить активне володіння рідною мовою» (У.Аммон).
План
Вступ.
Рідна мова.
Мова – це серце нації.
Мова про мову.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ
Єдиний скарб у тебе – рідна мова.
Заклятий для сусіднього хижацтва.
Вона твого життя міцна основа,
Певніша над усі скарби й багатства.
(П. Куліш)
Найбільший скарб народу – це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об’єднує народи в нації й змінює державу. Занепадає мова – зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає як нація так і держава.
Мова й школа, мова й наука, мова й церква, мова й театр, мова й державне врядування, мова й армія – сфери, де українська мова то утверджувалась, то відступала під тиском імперської політики. Нараховують 22 заборони української мови, 8 з них – у радянський час.
Поглянути на історію свого краю, збагнути роль рідної мови в утвердженні української державності дають змогу писемні документи, праці істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів.
Ще донедавна панувала офіційна й непорушна доктрина про давньоруську народність й спільну для всіх слов’ян мову, внаслідок розпаду яких в епоху феодальної роздрібненості нібито утворилися, не раніше XIVст., три східноднослов,янські народи та їхні мови. На противагу цьому вчені української діаспори дотримувались концепції М. Грушевського щодо витоків української народності безпосередньо з правослов,янського періоду, тобто з середини І тисячоліття н.е.
Українська мова була ще до того, як українські князі (починаючи від Аскольда та Діра) почали об’єднувати руські землі. Ще в 448 році візантійський мандрівник та історик Пріск Палійський записав у таборі гунів три слова: мед, страва, квас.
На кінець XII ст. українська народність вже сформувалась й мала дві гілки: галицько-волинську та наддніпрянську.
Коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української літературної мови. Проте слід пам’ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього слова, й мови народної, яка досить відмінна в різних діалектах.
Щодо походження сучасної української літературної мови в науці – тут жодних проблем немає. Загальновідомо, що її започаткував наприкінці XVIII ст. І. Котляревський, а основоположником став Т. Шевченко.
Щоб дослідити походження української мови, слід з,ясувати послідовність, час і місце виникнення властивих її фонетичних, граматичних і лексичних рис.
Рубіж ХІ-ХІІ ст. можна умовно визнати часом завершення формування української мови й початком нового етапу її історії.
Формування українського народу та його мови почалося приблизно з середини І тисячоліття н. е. й розтягнулося на кілька століть. Проте тим рубежем, від якого українська мова виступає з усіма характерними мовними особливостями, що становлять її специфіку, був приблизно кінець ХІ – початок ХІІ ст. найдавніша точно датована пам,ятка українського рукописного мистецтва, яка збереглася до наших днів, належить до середини ХІ ст. Це широковідоме в науці знамените остромирове Євангеліє 1056-1057 рр. шедевр вітчизняної і світової культури книги, створене у великокняжому скрипторіїї при Софіївському соборі в Києві. Традиційно цю пам,ятку прийнято вважати початком книжкової справи в Україні.
Після запровадження християнства зростає потреба в богослужбових книгах. При найбільших храмах, при князівських резиденціях формуються бібліотеки і створюються скрипторії. Так, у бібліотеці скрип торію при соборі Св. Софії вже у 1037 році зберігалося понад 950 томів літератури різного змісту й призначення.
У 1969 році український археолог С. Висоцький виявив на штукатурці ХІ ст. південної стіни вівтарної частини Михайлівського притвору Софіївського собору в Києві невідому до того абетку з 27 літер, подібну до кирилиці. Слід згадати також і писемні угоди, укладені київськими князями: Олегом(911р.), Ігорем(944р.), і княжною Ольгою(956р.) з Візантією.
Отже, ми бачимо, що розвиток і збагачення української мови почалося з давніх-давен. І в наші дні ми можемо пишатись багатством нашої мови.
1. Рідна мова.
Рідною мовою належить уважати мову своєї нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з поперед – німи поколіннями, їх духовними надбаннями. «До основних кваліфікаційних якостей громадянина входить активне володіння рідною мовою» (У.Аммон).
