| Назва: | Породження мовлення |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 22,5 KB |
| Скачувань: | 25 |
діяльності, зокрема Н. Хомський, Е. Ланг, Дж. Соммерс, О. Кубрякова та інші. Згідно з нею процес вербалізації здійснюється не поетапно, а з порушеннями порядку стадій у різних типах мовлення; про фази чи етапи породження мовлення можна говорити лише умовно, маючи на увазі можливість їх паралельної реалізації. Ще Н. Хомський зауважував, що було б нелогічно вважати, ніби опечатку мовець добирає синтаксичну структуру реченння, а згодом наповнює її лексикою. Насправді ж мовлення планується і реалізується не послідовно, реченя за речениям, а іншим чином. Процеси породження мовлення залежать від багатьох чинників, серед яких найважливішими є мовна здатністъ людини, її інтелект, оперативне мислення, база знань, що міститься в лексиконі, а також психіка, емоції, почуття мовця тощо.
Модель безпосередніх складових (БС) є найсильнішою моделлю породження мови. Її основна ідея полягає в застосуванні правил деривації, наприклад: «замість Х підставити У». Так, породження речення: «Талановитий художник малює цікаву картину» буде здійснюватися за правилами моделі НС наступним порядком: пропозиція группа підмета + група присудка; группа підмета з означенням + означуване слово, до тих пір, коли ми дійдемо до кінцевого («термінального») ланцюжка слів. У моделі НС породження йде в двох напрямках: за рахунок послідовної появи компонентів і за рахунок їх так званого «розширення». Те, що першим кроком породження має бути виділення групи підмета, тобто поєднання «талановитий художник» визначається нашим знанням структури речення в цілому і ніяк не виводиться стохастичним шляхом. Найбільш відома модель породження мови на основі граматики БС належить Ч. Осгуду. Осгуд розглядає процес породження мови так: стохастичні закономірності, на його думку, діють на кожному з послідовних рівнів деривації, причому вибір одиниць на «вищих» рівнях частково зумовлює вибір одиниць на подальших рівнях деривації. На цю модель спирався в своїх експериментах Н. Джонсон, що дослідив вірогідність помилок при запам'ятовуванні речень з різними синтаксичними структурами; виявилось, що така вірогідність різко підвищується на межі сегментів, що виділяються в ході аналізу за НС (типу групи підмета); усередині ж таких сегментів вірогідність помилки зменшується за звичайних закономірностями такого процесу. Пізніше Джонсон поставив ще декілька дуже вдалих експериментів на підтвердження моделі Осгуда.
Не дивлячись на успішні експерименти Джонсона та інших лінгвістів, що спиралися на граматику БС, вона виявилася малопридатною для моделювання деяких типів речень і поступилася місцем трансформаційної моделі породження мовлення. Головна ідея цієї моделі полягає в тому, що для отримання деяких типів речень необхідно здійснити певну операцію над деревом БС в цілому або над його термінальним ланцюжком. Наприклад, «породивши» приведене вище речення «Талановитий художник малює цікаву картину» за правилами БС, ми можемо, згідно трансформаційній граматиці, здійснюючи операції над термінальним ланцюжком породження, отримати з даного активного, стверджувального, розповідного речення його пасивний, заперечний, питальний варіанти в різних поєднаннях. Інакше кажучи, передбачається, що породжує пропозицію типу чи «Чи
немалюється цікава картина талановитим художником?», ми спочатку будуємо приведене вище початкове речення, а потім перетворюємо його в трьох «вимірах». Дж. Міллер зі своїми учнями і послідовниками здійснив цілий ряд експериментів, направлених на доведення застосовності трансформаційної теорії в психолінгвістичному моделюванні. Результатом цих експериментів була констатація того, що «операції з активними стверджувальними реченнями завжди вимагають менше додаткового часу, ніж операції, що не включають таких речень. Це по суті і є те, про що стверджує трансформаційна теорія: пасивні, заперечні і пасивно-заперечні речення мають такі ж самі синтаксичні правила, що й активні стверджувальні, плюс одне - два, що ускладнюють їх і вимагають більшое часу для породження.
Модель безпосередніх складових (БС) є найсильнішою моделлю породження мови. Її основна ідея полягає в застосуванні правил деривації, наприклад: «замість Х підставити У». Так, породження речення: «Талановитий художник малює цікаву картину» буде здійснюватися за правилами моделі НС наступним порядком: пропозиція группа підмета + група присудка; группа підмета з означенням + означуване слово, до тих пір, коли ми дійдемо до кінцевого («термінального») ланцюжка слів. У моделі НС породження йде в двох напрямках: за рахунок послідовної появи компонентів і за рахунок їх так званого «розширення». Те, що першим кроком породження має бути виділення групи підмета, тобто поєднання «талановитий художник» визначається нашим знанням структури речення в цілому і ніяк не виводиться стохастичним шляхом. Найбільш відома модель породження мови на основі граматики БС належить Ч. Осгуду. Осгуд розглядає процес породження мови так: стохастичні закономірності, на його думку, діють на кожному з послідовних рівнів деривації, причому вибір одиниць на «вищих» рівнях частково зумовлює вибір одиниць на подальших рівнях деривації. На цю модель спирався в своїх експериментах Н. Джонсон, що дослідив вірогідність помилок при запам'ятовуванні речень з різними синтаксичними структурами; виявилось, що така вірогідність різко підвищується на межі сегментів, що виділяються в ході аналізу за НС (типу групи підмета); усередині ж таких сегментів вірогідність помилки зменшується за звичайних закономірностями такого процесу. Пізніше Джонсон поставив ще декілька дуже вдалих експериментів на підтвердження моделі Осгуда.
Не дивлячись на успішні експерименти Джонсона та інших лінгвістів, що спиралися на граматику БС, вона виявилася малопридатною для моделювання деяких типів речень і поступилася місцем трансформаційної моделі породження мовлення. Головна ідея цієї моделі полягає в тому, що для отримання деяких типів речень необхідно здійснити певну операцію над деревом БС в цілому або над його термінальним ланцюжком. Наприклад, «породивши» приведене вище речення «Талановитий художник малює цікаву картину» за правилами БС, ми можемо, згідно трансформаційній граматиці, здійснюючи операції над термінальним ланцюжком породження, отримати з даного активного, стверджувального, розповідного речення його пасивний, заперечний, питальний варіанти в різних поєднаннях. Інакше кажучи, передбачається, що породжує пропозицію типу чи «Чи
немалюється цікава картина талановитим художником?», ми спочатку будуємо приведене вище початкове речення, а потім перетворюємо його в трьох «вимірах». Дж. Міллер зі своїми учнями і послідовниками здійснив цілий ряд експериментів, направлених на доведення застосовності трансформаційної теорії в психолінгвістичному моделюванні. Результатом цих експериментів була констатація того, що «операції з активними стверджувальними реченнями завжди вимагають менше додаткового часу, ніж операції, що не включають таких речень. Це по суті і є те, про що стверджує трансформаційна теорія: пасивні, заперечні і пасивно-заперечні речення мають такі ж самі синтаксичні правила, що й активні стверджувальні, плюс одне - два, що ускладнюють їх і вимагають більшое часу для породження.