1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Ще в “Курсі сучасної української літературної мови” за редакцією Л.А. Булаховського йшла мова про те, що синтаксис є той розділ граматики, який вивчає зв’язки між словами і “типи об’єднання їх у речення та вищі єдності тією мірою, якою вони мають суто мовні ознаки”[5, с. 4]. Ученому належить і термін “надфразна єдність”. Предмет синтаксису, на його думку, становить “вивчення ознак, за якими пізнається закономірна для кожної мови сполучуваність одного з одним відповідно оформлених слів (так званих словосполучень); словосполучень, з яких створюються далі відносно закінчені відрізки думки, – речення; речень, що сполучаються одне з одним у складні речення; та ще більших смислових цілостей – надфразних єдностей, про наявність яких свідчать ті або інші спеціальні прикмети” [5, с. 8].

У найновіших працях із синтаксису все частіше звертається увага на систему синтаксичних одиниць. Відповідно виділяють три взаємопов’язані підрозділи:

1) синтаксис словоформ, синтаксичних зв’язків і словосполучень (малий синтаксис);

2) синтаксис простого та складного речень;

3) синтаксис тексту (актуальний синтаксис), основною цілісною одиницею якого є надфразна єдність.

Синтаксичні одиниці виділяються на основі синтаксичних зв’язків та синтаксичних відношень: 1) мінімальні (словоформи, синтаксеми, члени речення, словосполучення); 2) синтаксичні конструкції – речення, звороти (частини речень); 3)текстові поєднання речень (надфразна єдність, абзаци, текст).

Синтаксема – це мінімальна (неподільна на синтаксичні одиниці нижчого рангу) синтаксична одиниця, компонент синтаксичної структури речення. Синтаксема виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій. На відміну від членів речення, що визначаються на основі синтаксичних зв’язків (а отже, стосуються формально-синтаксичної структури речення), синтаксема виділяється на рівні семантико-синтаксичних відношень і позначає певні явища дійсності.

Питання про словосполучення і речення як одиниці синтаксису останнім часом доповнені відомостями про типи синтаксичних зв’язків, поняттям синтаксичної валентності, вченням про семантичну “елементарність / неелементарність” простих і складних речень. Що ж до надфразної єдності як синтаксичної одиниці, то це питання продовжує залишатися дискусійним, хоч і вдалося узагальнити деякі її граматичні та семантичні ознаки (структурної цілісності, скріпів речень, типів зв’язку тощо).

Отже, враховуючи, що синтаксичний лад української мови – це ієрархічно організована сукупність одиниць різних рангів, синтаксис як науку можемо визначити так: це частина граматики, яка вивчає систему одиниць різних рангів – синтаксем, словосполучень, простих і складних речень, надфразних єдностей, що створюють структуру мови для її функціонування.

У свою чергу складні речення (які складаються з двох і більше предикативних частин, що утворюють змістову, структурну та інтонаційну єдність) утворюють три моделі: складносурядні, складнопідрядні і безсполучникові речення.

РОЗДІЛ ІІ ГРАМАТИЧНА СТРУКТУРА І ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ З ЄДНАЛЬНИМИ СПОЛУЧНИКАМИ (на матеріалах прози і поезії)

2.1. Особливості функціонування складносурядного речення

Розглядаючи особливості граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками, необхідно з`ясувати основні ознаки складносурядного речення. Отже, як зазначає О.Пономарів, складне речення, предикативні частини якого синтаксично рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним [27, с. 305].

При цьому структурна та змістова самостійність сурядних речень, на думку фахівців, має відносний характер. Наприклад: «Красна пташка своїм пір`ям, а людина-знанням» (прислів`я); «Козацький вітер вишмагає душу, і я у ніжність ледве добреду» (Л.Костенко).

Як бачимо, у першому прикладі в другому сурядному реченні опущений присудок, що надає цій частині характеру неповного речення. У другому прикладі сурядні речення формально незалежні, але в складносурядному реченні виразно відчутні причинно-наслідкові відношення.

У той же час прості речення, що входять до складу складносурядного, можуть бути однотипними (двоскладними, односкладними) або різнотипними (одна частина складного речення-двоскладне речення, інша-односкладне). Наприклад: «Він так сказав, і той його облишив» (Л.Костенко); «Приходив дощ, а потім було зимно» (Л.Костенко).

Як відмічають науковці, характерною ознакою складносурядних речень є те, що предикативні одиниці поєднуються в них сполучниками сурядності, які завжди містяться тільки між предикативними одиницями і не належать жодній з них, а всьому реченню: «Довкола сніг, мороз або завірюха така, що й світа не видно, а під кущем суха руда осока, пропахчена осіннім сонцем» (Г.Тютюнник)- «Під кущем суха руда осока, пропахчена осіннім сонцем, а довкола сніг, мороз або завірюха така, що й світа не видно» (Г.Тютюнник).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10