| Назва: | Методологія та методи наукового дослідження |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 114,55 KB |
| Скачувань: | 423 |
Вихідним положенням культурологічного підходу е роз¬гляд сучасного світу як багаторівневої ієрархічної системи "Культура", яка складається з трьох основних відносно само¬стійних підсистем: системи "Природа", системи "Людина" і системи "Суспільство". Кожна з підсистем може бути дослі¬джена як культурний феномен. Особливе значення має до¬слідницько-пізнавальний потенціал культури для вивчення людини і суспільства.
Культурологічний підхід інтегрує дослідницький потенці¬ал, накопичений рядом наук, які вивчають культуру (філософією культури, теорією культури, мистецтвознавством, психологією культури, соціологією культури, історією культури та ін.), і реалізує прагнення до аналізу предмета дослідження як культурного феномену. У межах культурологічного підхо¬ду культура розглядається як система, що складається і функціонує у взаємодії: об’єктивної (будь-які культурні об’єкти) і суб’єктивної ("зліпок" культури і свідомості) форм; раціо¬нальної й емоційно-чуттевої її складової; культурно-нова¬ційних механізмів проникнення культури в усі галузі і сфери людської діяльності; процесів виробництва, розповсюдження (трансляції) і "присвоєння" культурних цінностей тощо.
Дослідницький потенціал культурологічного підходу полягає у такому:
а) обранні для досягнення мети і завдань дослідження найбільш адекватного визначення культури;
б) розгляді процесів та явищ як феноменів культури;
в) використанні найсуттєвіших ознак культури, її суб¬станціональних елементів, аксіологічних, функціональних, інструментальних та інших можливостей;
г) знанні та використанні теоретичних досягнень культу¬рології та її основних складових: історичної культурології, фундаментальної культурології, антропології, прикладної культурології. Культурологічне пізнання і перетворення процесів та явищ зумовлене об’єктивним поділом культури на матеріальну і духовну, тісним зв'язком з нею особистості та суспільства. Людина не лише розвивається на основі освоєння нею культури, а й поповнює її новими елементами. У зв'язку з цим засвоєння культурних цінностей е розвитком самої людини і становленням її як творчої особистості.
Нині у межах культурологічного підходу активно розвивається соціокультурний підхід - теорія і методологія со¬ціокультурного відтворення (репродукції), що акцентує увагу на єдності культури та соціальності, базується на наукових досягненнях культурології, педагогіки, етнографії, соціології, історичної і психологічної антропології, теорії соціальних комунікацій тощо. Соціокультурний підхід сконцентрований перш за все: на стратегічних соціальних цілях історично¬го відтворення суспільства з його національною культурною специфікою і системних характеристиках культурно¬ціннісних комплексів (як традиційних, так і нових) соціальної адекватності і культурної компетентності нових членів цього суспільства. Його використання забезпечує ба¬гатофакторний підхід до вивчення соціокультурного сере¬довища (простору), механізмів зв'язку "соціальної" і "куль¬турної" систем.
Аксіологічниü (ціннісний) підхід базується на понятті цінності і дає можливість з'ясувати якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольнити потреби ок¬ремої особистості і певного суспільства, а також ідеї і спону¬кання у вигляді норми та ідеалу. Цінності - це перевага певних смислів і побудованих на цій основі способів поведінки.
До цінностей суспільства належать лише ті позитивно значимі явища та їхні властивості, що пов'язані з соціаль¬ним прогресом. Фундаментальними є гуманістичні або за¬гальнолюдські цінності: життя, здоров'я, любов, освіта, пра¬ця, творчість, краса тощо. Системи цінностей є в кожній культурі, суспільстві, державі, професії, особистості. Аксіоло¬гічному осмисленню підлягають матеріальні і духовні цінності. Будь-який соціальний інститут, спираючись на цінності більш загального рівня, формує власні специфічні цінності: культурні, педагогічні, професійні та ін. Останні відтворюють смисли професії. Створюється система загаль¬них і спеціальних критеріїв і показників цінності.
Пізнавальний, або когнітивний, принцип пов'язаний із загальнофілософською теорією пізнання і є методологічною базою для багатьох наук; особливо ефективний у вивченні динаміки науки та її співвідношення з суспільством, в обґрунтуванні провідного значення знання в поведінці індиві¬да. Слід мати на увазі, що для аналізу формування знання необхідне вивчення практичної і теоретичної діяльності людини у співвідношенні з її соціальним аспектом. У центрі досліджуваних проблем знаходиться людина як член соціу¬му, представник етносу, психологічний суб’єкт, мовна особа, комунікант.
Пізнавальний принцип у методології не має чітко окреслених меж, можливості його використання визначаються спе¬цифікою галузі. Особливе місце посідають дослідження рівня когнітивних структур соціальних груп і їхня вмотивованість при визначенні інформаційно-пізнавальних потреб.
Культурологічний підхід інтегрує дослідницький потенці¬ал, накопичений рядом наук, які вивчають культуру (філософією культури, теорією культури, мистецтвознавством, психологією культури, соціологією культури, історією культури та ін.), і реалізує прагнення до аналізу предмета дослідження як культурного феномену. У межах культурологічного підхо¬ду культура розглядається як система, що складається і функціонує у взаємодії: об’єктивної (будь-які культурні об’єкти) і суб’єктивної ("зліпок" культури і свідомості) форм; раціо¬нальної й емоційно-чуттевої її складової; культурно-нова¬ційних механізмів проникнення культури в усі галузі і сфери людської діяльності; процесів виробництва, розповсюдження (трансляції) і "присвоєння" культурних цінностей тощо.
Дослідницький потенціал культурологічного підходу полягає у такому:
а) обранні для досягнення мети і завдань дослідження найбільш адекватного визначення культури;
б) розгляді процесів та явищ як феноменів культури;
в) використанні найсуттєвіших ознак культури, її суб¬станціональних елементів, аксіологічних, функціональних, інструментальних та інших можливостей;
г) знанні та використанні теоретичних досягнень культу¬рології та її основних складових: історичної культурології, фундаментальної культурології, антропології, прикладної культурології. Культурологічне пізнання і перетворення процесів та явищ зумовлене об’єктивним поділом культури на матеріальну і духовну, тісним зв'язком з нею особистості та суспільства. Людина не лише розвивається на основі освоєння нею культури, а й поповнює її новими елементами. У зв'язку з цим засвоєння культурних цінностей е розвитком самої людини і становленням її як творчої особистості.
Нині у межах культурологічного підходу активно розвивається соціокультурний підхід - теорія і методологія со¬ціокультурного відтворення (репродукції), що акцентує увагу на єдності культури та соціальності, базується на наукових досягненнях культурології, педагогіки, етнографії, соціології, історичної і психологічної антропології, теорії соціальних комунікацій тощо. Соціокультурний підхід сконцентрований перш за все: на стратегічних соціальних цілях історично¬го відтворення суспільства з його національною культурною специфікою і системних характеристиках культурно¬ціннісних комплексів (як традиційних, так і нових) соціальної адекватності і культурної компетентності нових членів цього суспільства. Його використання забезпечує ба¬гатофакторний підхід до вивчення соціокультурного сере¬довища (простору), механізмів зв'язку "соціальної" і "куль¬турної" систем.
Аксіологічниü (ціннісний) підхід базується на понятті цінності і дає можливість з'ясувати якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольнити потреби ок¬ремої особистості і певного суспільства, а також ідеї і спону¬кання у вигляді норми та ідеалу. Цінності - це перевага певних смислів і побудованих на цій основі способів поведінки.
До цінностей суспільства належать лише ті позитивно значимі явища та їхні властивості, що пов'язані з соціаль¬ним прогресом. Фундаментальними є гуманістичні або за¬гальнолюдські цінності: життя, здоров'я, любов, освіта, пра¬ця, творчість, краса тощо. Системи цінностей є в кожній культурі, суспільстві, державі, професії, особистості. Аксіоло¬гічному осмисленню підлягають матеріальні і духовні цінності. Будь-який соціальний інститут, спираючись на цінності більш загального рівня, формує власні специфічні цінності: культурні, педагогічні, професійні та ін. Останні відтворюють смисли професії. Створюється система загаль¬них і спеціальних критеріїв і показників цінності.
Пізнавальний, або когнітивний, принцип пов'язаний із загальнофілософською теорією пізнання і є методологічною базою для багатьох наук; особливо ефективний у вивченні динаміки науки та її співвідношення з суспільством, в обґрунтуванні провідного значення знання в поведінці індиві¬да. Слід мати на увазі, що для аналізу формування знання необхідне вивчення практичної і теоретичної діяльності людини у співвідношенні з її соціальним аспектом. У центрі досліджуваних проблем знаходиться людина як член соціу¬му, представник етносу, психологічний суб’єкт, мовна особа, комунікант.
Пізнавальний принцип у методології не має чітко окреслених меж, можливості його використання визначаються спе¬цифікою галузі. Особливе місце посідають дослідження рівня когнітивних структур соціальних груп і їхня вмотивованість при визначенні інформаційно-пізнавальних потреб.
Новости загрузка новостей...