| Назва: | Шпори з філософії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 270,3 KB |
| Скачувань: | 588 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
79. «Правова держава» і «громадянське суспільтво»філософський зміст
Саме поняття "суверенна національна держава" містить у собі чіткий взаємозв'язок складових елементів "су¬веренна" і "національна", що характеризують системну сукупність яко¬стей даного державного устрою. Виходячи з досвіду світового національ¬но-державного будівництва і актів міжнародного співтовариства, що фіксу¬ють і закріплюють суверенність національних, державних і особистих прав, під суверенітетом слід розуміти сукупність повновладдя нації і прав, які гарантують незалежність особи. Суверенітет нації відбивається на¬самперед у можливостях її вільного політичного самовизначення, в пра¬вах нації на територію, що історично склалася і яку вона займає спокон¬віку, її природні ресурси і копалини, а також у верховенстві її законо¬давства та обраної державної влади, у національному громадянстві. Су¬веренітет людини відбивається в реальних правах на життя і незалежність світогляду, гарантіях проти насильства і голоду, захисті самостійності особи в цілому. Як бачимо, суверенітет взагалі, що поділяється на суве¬ренітет нації і суверенітет особи, — не просто родове поняття щодо цих двох окремих видів суверенітету, а неподільна синкретична сукупність суверенітету нації і особи, коли і нація вільно самовизначається, і особа не боїться за життя і незалежність світогляду.У політико-правовому плані поняття "суверенітет" як норму дер¬жавного життя правомірно уявляти у вигляді парадигм "суверенітету факту" і "суверенітету визнання" (або "суверенітет згоди") як двох па¬нівних у різні епохи і у різних політичних системах типів реалізації базис¬ної формули суверенітету. "Суверенітет факту" відповідає такому поло¬женню, коли світове співтовариство держав своїм визнанням лише ра¬тифікує сам факт самоутвердження і життєстійкості будь-якого режиму, який примушує рахуватися з собою як з реальною силою. Для "тради¬ційних" міжнародних систем, де панує "суверенітет факту", характерне жорстке розмежування сфер зовнішньої і внутрішньої політики: остання є справою суверенних режимів, що не допускають втручання у свої домаш¬ні справи. "Суверенітет визнання" відбиває тенденції таких епох і сис¬тем, у рамках яких сила і стабільність кожної суверенної держави зале¬жить від сили і стабільності світового співтовариства в цілому. За таких умов норми політичної поведінки, що демонструють прихильність духу згоди, превалюють над свавіллям і ціннісним сепаратизмом окремих ре¬жимів, а межі між зовнішньою і внутрішньою політикою розмиваються.
Федеративні та конфедеративні моделі поділеного суверенітету — типові представники парадигми "суверенітету визнання". У міжнарод¬них справах така парадигма виявляється лідируючою дуже рідко. Загаль¬новідомими її прикладами можуть бути нетривальний період Священ¬ного Союзу у Європі XIX ст., а також відносини між країнами Заходу, передусім членами ЄС у наш час.
Громадянське суспільство. Вище ми з'ясували, що національна дер¬жава завжди — більшою чи меншою мірою — є виразником загальної волі своїх громадян. Якщо ця "загальна воля" торкається тільки кола питань, які мають справді загальногромадянський інтерес (захист країни від зовнішньої загрози, підтримка стабільного економічного розвитку тощо), і в той же час забезпечує вільне вирішення громадянами їхніх приватних проблем, то перед нами, з одного боку, демократична держа¬ва, а з іншого — громадянське суспільство. Якщо ж держава поширює свою волю на всі сфери життєдіяльності людини і різко обмежує грома¬дянське суспільство, — перед нам тоталітарний устрій, який робить спробу поставити у "рамки" не тільки суспільне, а й приватне життя, дозволяю¬чи одне, караючи інше, забороняючи третє.
Зміст поняття громадянського суспільства включає всю сукупність неполітичних (недержавних) відносин у суспільстві, тобто економічні, моральні, культурно-духовні, релігійні, національні. Громадянське су¬спільство — це сфера спонтанного самовиявлення вільних індивідів і асо¬ціацій та організацій громадян, які добровільно сформувалися і захи¬щені законом від прямого втручання та довільної регламентації з боку органів державної влади.
Економічною основою громадянського суспільства є власність в усій багатоманітності її форм, насамперед приватна, кооперативна, асоційо¬вана, колективна тощо. Вона забезпечує реальну економічну свободу, без якої не може бути ні політичної, ні соціальної свободи. І чим розви¬нутіше громадянське суспільство, тим ефективніша соціальна забезпе¬ченість індивіда, тим ширші його можливості для самореалізації в різних сферах суспільного життя.