| Назва: | Шпаргалки з історії України |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 269,58 KB |
| Скачувань: | 387 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90
Навесні 1768 р. запорожець М. Залізняк сформував під Чигирином повстанський загін, його ядром були за¬порожці, навколо яких об'єдналися тисячі селян. На бік повсталих перейшов уманський сотник І. Гонта зі своїми козаками. Повстанці взяли Умань - міцну фортецю, одну з опорних точок польської шляхти в цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні Коліївщини. Ця перемога робила досить реальною перспективу роз¬ростання гайдамацького руху як у західному, так і в схід¬ному напрямках, що означало його поширення не тільки на власне польські землі, а також і на Лівобережжя.
Катерина II чудово розуміла, що в основі Коліївщини лежать не лише національно-визвольні змагання та релі¬гійне протистояння. Важливою складовою цього руху бу¬ла антифеодальна боротьба, і тому попадання на російсь¬кий ґрунт навіть іскри гайдамацького руху спричинили б серйозні соціальні наслідки: російські селяни також могли піднятися проти феодалів. Непокоїла російський уряд й участь у гайдамацькому русі російських селян, міщан і навіть солдатів, які після повернення на батьківщину мог¬ли стати носіями небезпечних для правлячих кіл ідей, організаторами антиурядових акцій. До того ж тактика доброзичливого ставлення до гайдамаків ускладнила ро¬сійсько-турецькі відносини, оскільки повстанці, переслі¬дуючи шляхту і євреїв, перейшли кордон і спалили ту¬рецьке місто Балту. Цей інцидент викликав бурхливий протест турецького султана, кримського хана та молдав¬ського господаря. Причому Туреччина загрожувала на¬віть війною, до якої Росія у той час не була готова. Усі ці фактори зумовили зміну тактики російського уряду сто¬совно гайдамацького руху - після зближення з Поль¬щею Росія розпочинає в другій половині червня 1768 р. каральні акції проти повстанців. Підступно були схопле¬ні М. Залізняк та І. Гонта. Протягом липня-серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але оста¬точно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р.
Жорстоко і люто розправилася з повстанцями Поль¬ща. Лише в містечку Кодні (поблизу Житомира) поляки знищили 3 тис. осіб. І. Ґонту після жахливих тортур (здер¬то смуги шкіри) було порубано на частини, а його голову прибито до воріт Могилева. Що стосується гайдамаків - підданих Росії, то їхнє покарання мало характер демонс¬трації. Росія мусила переконати турків і поляків у своїй непричетності до виникнення Коліївщини. Саме тому час¬тина вироків гайдамакам була здійснена або ж на польсь¬кій території, або на турецькому кордоні. Водночас, чудо¬во розуміючи, що жорстокі репресії проти повстанців заш¬кодять іміджу Росії в очах українців Правобережжя, ро¬сійський уряд в останній момент замінює М. Залізняку та 250 гайдамакам смертний вирок довічним засланням до .Сибіру.
Росія постійно проводила двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. Це пояснюється тим, що, з одного боку, вона бачила в гайдамаччині засіб дес¬табілізації та ослаблення Польщі, з іншого - не хотіла, щоб цей антифеодальний рух поширився на російську те¬риторію. Стратегічною метою імперської політики Росії було встановлення цілковитого контролю над правобереж¬ними землями, але здійснити ці плани їй вдалося лише наприкінці XVIII ст. Внаслідок другого поділу Польщі (1793) до Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, По¬ділля, Брацлавщина, а після третього поділу (1795) під владу російського царя відійшла і Західна Волинь. Неза¬баром на інкорпорованих землях було утворено Київсь¬ку, Подільську та Волинську губернії.
Безумовно, об'єднання в межах однієї держави біль¬шості українських земель (майже 80%), етнічне возз'єд¬нання лівобережних та правобережних українців, понов¬лення позицій у суспільстві православної церкви сприя¬ли консолідації української нації. Однак наприкінці XVIII ст. автономії Лівобережжя не існувало, і тому Пра¬вобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапи¬ло під владу іншого, що не могло забезпечити повноцін¬ний, динамічний розвиток краю.
Отже, після поразки Української революції Правобе¬режжя надовго стало об'єктом територіальної експансії сусідніх держав - Польщі, Росії та Туреччини. Встанов¬лення на початку XVIII ст. контролю Польщі за цим кра¬єм відновило польсько-шляхетські порядки, посилило ре¬лігійний гніт, спричинило нову колонізацію правобереж¬них земель, зростання соціального напруження та виник¬нення гайдамацького руху. Перехід наприкінці XVIII ст. Правобережжя під владу Росії не зняв проблеми інозем¬ного панування для цього краю, він тільки змінив форми та методи експлуатації місцевого населення.
29. Гетьманщина на початку 18 ст. Гетьман Іван Мазепа.
На кінець ХVІІ ст. Лівобережжя перетворилося на центр політичного і культурного життя в Україні. Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни - Малоросією. Старшина фактично витиснула рядових козаків з вищих посад і відсторонила їх від участі в урядуванні, бажаючи домогтися у царя особливих привілеїв для себе.
Катерина II чудово розуміла, що в основі Коліївщини лежать не лише національно-визвольні змагання та релі¬гійне протистояння. Важливою складовою цього руху бу¬ла антифеодальна боротьба, і тому попадання на російсь¬кий ґрунт навіть іскри гайдамацького руху спричинили б серйозні соціальні наслідки: російські селяни також могли піднятися проти феодалів. Непокоїла російський уряд й участь у гайдамацькому русі російських селян, міщан і навіть солдатів, які після повернення на батьківщину мог¬ли стати носіями небезпечних для правлячих кіл ідей, організаторами антиурядових акцій. До того ж тактика доброзичливого ставлення до гайдамаків ускладнила ро¬сійсько-турецькі відносини, оскільки повстанці, переслі¬дуючи шляхту і євреїв, перейшли кордон і спалили ту¬рецьке місто Балту. Цей інцидент викликав бурхливий протест турецького султана, кримського хана та молдав¬ського господаря. Причому Туреччина загрожувала на¬віть війною, до якої Росія у той час не була готова. Усі ці фактори зумовили зміну тактики російського уряду сто¬совно гайдамацького руху - після зближення з Поль¬щею Росія розпочинає в другій половині червня 1768 р. каральні акції проти повстанців. Підступно були схопле¬ні М. Залізняк та І. Гонта. Протягом липня-серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але оста¬точно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р.
Жорстоко і люто розправилася з повстанцями Поль¬ща. Лише в містечку Кодні (поблизу Житомира) поляки знищили 3 тис. осіб. І. Ґонту після жахливих тортур (здер¬то смуги шкіри) було порубано на частини, а його голову прибито до воріт Могилева. Що стосується гайдамаків - підданих Росії, то їхнє покарання мало характер демонс¬трації. Росія мусила переконати турків і поляків у своїй непричетності до виникнення Коліївщини. Саме тому час¬тина вироків гайдамакам була здійснена або ж на польсь¬кій території, або на турецькому кордоні. Водночас, чудо¬во розуміючи, що жорстокі репресії проти повстанців заш¬кодять іміджу Росії в очах українців Правобережжя, ро¬сійський уряд в останній момент замінює М. Залізняку та 250 гайдамакам смертний вирок довічним засланням до .Сибіру.
Росія постійно проводила двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. Це пояснюється тим, що, з одного боку, вона бачила в гайдамаччині засіб дес¬табілізації та ослаблення Польщі, з іншого - не хотіла, щоб цей антифеодальний рух поширився на російську те¬риторію. Стратегічною метою імперської політики Росії було встановлення цілковитого контролю над правобереж¬ними землями, але здійснити ці плани їй вдалося лише наприкінці XVIII ст. Внаслідок другого поділу Польщі (1793) до Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, По¬ділля, Брацлавщина, а після третього поділу (1795) під владу російського царя відійшла і Західна Волинь. Неза¬баром на інкорпорованих землях було утворено Київсь¬ку, Подільську та Волинську губернії.
Безумовно, об'єднання в межах однієї держави біль¬шості українських земель (майже 80%), етнічне возз'єд¬нання лівобережних та правобережних українців, понов¬лення позицій у суспільстві православної церкви сприя¬ли консолідації української нації. Однак наприкінці XVIII ст. автономії Лівобережжя не існувало, і тому Пра¬вобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапи¬ло під владу іншого, що не могло забезпечити повноцін¬ний, динамічний розвиток краю.
Отже, після поразки Української революції Правобе¬режжя надовго стало об'єктом територіальної експансії сусідніх держав - Польщі, Росії та Туреччини. Встанов¬лення на початку XVIII ст. контролю Польщі за цим кра¬єм відновило польсько-шляхетські порядки, посилило ре¬лігійний гніт, спричинило нову колонізацію правобереж¬них земель, зростання соціального напруження та виник¬нення гайдамацького руху. Перехід наприкінці XVIII ст. Правобережжя під владу Росії не зняв проблеми інозем¬ного панування для цього краю, він тільки змінив форми та методи експлуатації місцевого населення.
29. Гетьманщина на початку 18 ст. Гетьман Іван Мазепа.
На кінець ХVІІ ст. Лівобережжя перетворилося на центр політичного і культурного життя в Україні. Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни - Малоросією. Старшина фактично витиснула рядових козаків з вищих посад і відсторонила їх від участі в урядуванні, бажаючи домогтися у царя особливих привілеїв для себе.
Новости загрузка новостей...