| Назва: | Шпаргалки з історії України |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 269,58 KB |
| Скачувань: | 385 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90
Наприкінці XVIII ст. внаслідок поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис, кв. км з населенням 2,5 млн. осіб (у тому числі 2 млн. українців) стали колонією Австрійської імперії, їхнє населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-аб¬солютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті - мадяризації, на Буковині - румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний національний та соціальний гніт. Східна Гали¬чина разом з частиною польських земель входила до «королівства Галіції та Лодомерії» з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 19 округ. До Східної Галичини входили Золочівська. Терно¬пільська, Чортківська, Жовківська. Львівська, Бережанська, Коломийська, Станіславська, Стрийська, Самбірська округи та частина Сяноцької і Пере¬мишльської. На чолі Галичини був губернатор, якого призначав Відень. Буковиною певний час управляла військова влада, а в 1786 р. її приєдна¬но до Галичини, разом з якою вона перебувала до 1849 р., а потім була перетворена в окрему провінцію. Закарпаття, у зв'язку з тим, що підпо¬рядкування Угорщини Відню було дуже умовним, фактично управлялося з Будапешта. Отже, навіть перебуваючи у складі однієї держави західноук¬раїнські землі були розчленовані на три частини,
У цілому перша половина XIX ст. стала для Західної України остан¬нім етапом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарювання. Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими про¬вінціями, їх промисловість залишалася на мануфактурній стадії. Перші дві парові машини в Галичині з'явилися лише у 1843 р. На західноукраїн¬ських землях розвивалися винокуріння, пивоваріння, металообробна, фар¬форово-фаянсова, цукрова, лісова, добувна (сіль, нафта, залізна руда, ка¬м'яне вугілля ) галузі промисловості, виробництво грубого сукна. Та панів¬не становище займало ремісництво.
Найбільшою перешкодою для розвитку сільського господарства, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, залишалося кріпац¬тво. Селянство поділялося на повнонадільних, загородників, огородників, халупників, тяглових, піших. Вони змушені були відробляти панщину. Чи не найгіршим становище селян було в Галичині, де під час літніх сільсько¬господарських робіт панщина досягала шести днів на тиждень.
Після реформ «освіченого абсолютизму» австрійської Імператриці Марії-Терези (1740-1780) та її сина Йосифа II (1780-1790) (аграрна ре¬форма (передбачала: • звільнення селян з особистої залежності від по¬міщиків, • передання права здійснення суду над селянами від пана до спеціально призначеного державного чиновника; • чітке визначення роз¬міру панщини - до ЗО днів на рік); церковна реформа (здійснювалася протягом 1770-поч. 1780-х років і передбачала: • зрівняння прав католи¬цької, протестантських і греко-католицької церков та забезпечення вірую¬чим цих віросповідань однакових можливостей вступу до університетів та на державну службу, купівлі-продажу землі тощо; • підпорядкування церк¬ви державі та надання священникам статусу державних службовців з від¬повідною платнею), освітня реформа (передбачала: • ліквідацію ордену єзуїтів (1773) і його багатолітнього домінування у навчальних закладах та відкриття у Львові на місці єзуїтської колегії університету (1784); • запро¬вадження системи початкових і середніх шкіл (1777), причому в початковій школі навчання для дітей мало проводитися рідною мовою) вже незаба¬ром прогресивні нововведення було зведено нанівець наступними австрій¬ськими правителями - Леопольдом II (1790-1792) та Францом (1792-1835).
35. Політичне становище і соціально-економічний розвиток східноукраїнських земель у першій половині 19 ст. Колоніальна політика царизму щодо України.
Україна в російсько-турецькій віиш 1806-1812 рр. Як і в попередніх війнах Росії з Ту- реччиною, Україна була найближ-чим тилом російської армії. Укра¬їнське селянство змушене було
постачати для неї велику кількість транспортних засобів, фураж для кінноти, провіант для солдатів. Апробованою формою поповнення російського війська був набір ук¬раїнців у земське ополчення, який проводили у Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківській, Херсонській та . Катеринославській губерніях.
У складі російських військ, які з 1806 р. вели військові зперації під проводом М. Кутузова і розгромили на Дунаї зсновні сили Туреччини, були українські ополченці та ко¬заки. Внаслідок перемоги на Дунаї у 1812 р. було підписа¬но Бухарестський мирний договір, за яким до Російської ;
імперії відійшла частина Молдови - Бессарабія.
Перемога над Туреччиною мала для Росії велике значен¬ня. Вона забезпечувала їй надійний тил на півдні й вивіль¬нила Дунайську армію напередодні війни з Наполеоном.
У цілому перша половина XIX ст. стала для Західної України остан¬нім етапом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарювання. Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими про¬вінціями, їх промисловість залишалася на мануфактурній стадії. Перші дві парові машини в Галичині з'явилися лише у 1843 р. На західноукраїн¬ських землях розвивалися винокуріння, пивоваріння, металообробна, фар¬форово-фаянсова, цукрова, лісова, добувна (сіль, нафта, залізна руда, ка¬м'яне вугілля ) галузі промисловості, виробництво грубого сукна. Та панів¬не становище займало ремісництво.
Найбільшою перешкодою для розвитку сільського господарства, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, залишалося кріпац¬тво. Селянство поділялося на повнонадільних, загородників, огородників, халупників, тяглових, піших. Вони змушені були відробляти панщину. Чи не найгіршим становище селян було в Галичині, де під час літніх сільсько¬господарських робіт панщина досягала шести днів на тиждень.
Після реформ «освіченого абсолютизму» австрійської Імператриці Марії-Терези (1740-1780) та її сина Йосифа II (1780-1790) (аграрна ре¬форма (передбачала: • звільнення селян з особистої залежності від по¬міщиків, • передання права здійснення суду над селянами від пана до спеціально призначеного державного чиновника; • чітке визначення роз¬міру панщини - до ЗО днів на рік); церковна реформа (здійснювалася протягом 1770-поч. 1780-х років і передбачала: • зрівняння прав католи¬цької, протестантських і греко-католицької церков та забезпечення вірую¬чим цих віросповідань однакових можливостей вступу до університетів та на державну службу, купівлі-продажу землі тощо; • підпорядкування церк¬ви державі та надання священникам статусу державних службовців з від¬повідною платнею), освітня реформа (передбачала: • ліквідацію ордену єзуїтів (1773) і його багатолітнього домінування у навчальних закладах та відкриття у Львові на місці єзуїтської колегії університету (1784); • запро¬вадження системи початкових і середніх шкіл (1777), причому в початковій школі навчання для дітей мало проводитися рідною мовою) вже незаба¬ром прогресивні нововведення було зведено нанівець наступними австрій¬ськими правителями - Леопольдом II (1790-1792) та Францом (1792-1835).
35. Політичне становище і соціально-економічний розвиток східноукраїнських земель у першій половині 19 ст. Колоніальна політика царизму щодо України.
Україна в російсько-турецькій віиш 1806-1812 рр. Як і в попередніх війнах Росії з Ту- реччиною, Україна була найближ-чим тилом російської армії. Укра¬їнське селянство змушене було
постачати для неї велику кількість транспортних засобів, фураж для кінноти, провіант для солдатів. Апробованою формою поповнення російського війська був набір ук¬раїнців у земське ополчення, який проводили у Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківській, Херсонській та . Катеринославській губерніях.
У складі російських військ, які з 1806 р. вели військові зперації під проводом М. Кутузова і розгромили на Дунаї зсновні сили Туреччини, були українські ополченці та ко¬заки. Внаслідок перемоги на Дунаї у 1812 р. було підписа¬но Бухарестський мирний договір, за яким до Російської ;
імперії відійшла частина Молдови - Бессарабія.
Перемога над Туреччиною мала для Росії велике значен¬ня. Вона забезпечувала їй надійний тил на півдні й вивіль¬нила Дунайську армію напередодні війни з Наполеоном.
Новости загрузка новостей...