| Назва: | Шпаргалки з історії України |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 269,58 KB |
| Скачувань: | 385 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90
Участь українських ополченців солдатів, козаків у Вітчизняній війні 1812 р Вторгнення наполеонівських військ пробудило в українського населен- патріотичні почуття. У багатьох населених пунктах України молодь прагнула потрапити в діючу армію, . щоб боронити свою землю. Населення підтримало розпо¬рядження уряду про формування добровільних козацьких полків, сподіваючись після перемоги над ворогом дістати .' полегшення в житті, а можливо, й відновлення козаць- } ких прав. Козацькі полки налічували у своїх лавах понад 26 тис. чоловік, а земське ополчення - понад 40 тис. рат¬ників.
У складі регулярної російської армії діяли військові з'єднання з України: перший і другий Бузькі козацькі полки, Ізюмський, Маріупольський та Сумський гусарські і полки. Київський і Чернігівський драгунські полки. Українські солдати мужньо билися з ворогом поблизу міс-гечок Мир і Красне, під Смоленськом, а в серпні відзначи¬лися під Бородино.
Плани Наполеона щодо України не справдилися. Йому не вдалося підняти українців на партизанську війну про¬ти Росії. Наштовхнувшись на опір народного ополчення, його військам не вдалося захопити Київ, прорватися в глиб України і захопити великі запаси продовольства, фуражу, військового спорядження. Під час контрнаступу в діючій армії Росії перебувало понад 20 тис. українських козаків.
Важливу допомогу російським військам надавали українські партизанські загони. Серед їх ватажків органі¬заційним талантом, мужністю та відвагою відзначився уродженець Чернігівської губернії Єрмолай Четвертак. Його формування діяло на території Смоленщини і зни¬щувало ворожі обози та фуражирів. Зібравши 3 тис. рат¬ників, озброєних сокирами, рогатинами і мисливськими рушницями. Четвертак звільнив від французів Гжатський повіт й інші місцевості та утримував їх до підходу регу¬лярних частин. Рядовий Єлисаветградського гусарсько¬го полку Федір Потапов після втечі з полону організу¬вав під Полоцьком загін месників з місцевих селян і ко¬лишніх полонених.
Проте сподівання українського населення на покращання свого життя після війни не справдилися. Царський уряд не збирався відновлювати автономію України, повертати селянам волю та землі, забрані в них у попередні роки.
Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні Незважаючи на те що переважнабільшість земель перебувала у влас-Дворянства, а селяни - у крі-
посницькіи залежності від помі¬щиків та держави, в усіх сферах суспільно-економічного життя, в тому числі й сільському господарстві, розвивалися ринкові відносини. Поглиблю¬вався суспільний поділ праці, зростала чисельність місько¬го населення. Протягом 1811-1858 рр. міське населен¬ня України зросло в 2,5 раза. Збільшувалася чисельність людей, які були зайняті в обробній промисловості.
Розширювалися посівні площі під технічні культури:
коноплю та тютюн у Полтавській і Чернігівській губер¬ніях, льон у Катеринославській та Херсонській, цукро¬вий буряк - на Правобережжі та Лівобережжі. Процеси спеціалізації спостерігалися також у садівництві, город¬ництві та тваринництві. Вони були переконливим виявом пристосування сільського господарства до потреб внутріш¬нього ринку, який формувався в Росії.
У незначній частині поміщицьких господарств вдава¬лося запроваджувати досконаліші знаряддя праці, поши¬рювати кращі сорти культур, використовувати передову технологію обробітку ґрунту. Проте прогресивні зрушення в сільському господарстві гальмувалися кріпосниць¬кою системою господарства. Необхідну кількість сільсько¬господарської продукції на внутрішній та зовнішній ринок переважна більшість поміщиків постачала не завдя¬ки продуктивності праці, а за рахунок посилення експлуа¬тації кріпосних селян, використання панщини та різних натуральних повинностей.
Упродовж першої половини XIX ст. в Україні зростала кількість підприємств, насамперед у цукровій, горілчаній, тютюновій та в інших галузях харчової промисловості та обробки тваринної сировини. Їх засновниками були представники різних соціальних прошарків суспільства:
поміщики, купці, заможні селяни, міщани. На цих підприєм¬ствах, починаючи з 30-40-х років XIX ст., вже використо¬вувалася вільнонаймана праця, частка якої в цілому у промисловості зросла з 25 відсотків у 1825 р. до 75 відсотків у 1861 р.
Починаючи з 30-х років у промисловості стала викори¬стовуватися удосконалена техніка. В цукроварнях утвер¬дився паровий спосіб виробництва замість менш продук¬тивного вогневого. Зростаючі потреби в машинах приско¬рили розвиток машинобудування. До 1859 р. в Україні з'явилося близько двох десятків механічних заводів, які виробляли устаткування, знаряддя праці переважно сіль¬ськогосподарського призначення. У 50-ті роки потреби в металі задовольняли кілька десятків чавуноливарних та залізоробних підприємств на Чернігівщині, Київщині, Оде¬щині.
У складі регулярної російської армії діяли військові з'єднання з України: перший і другий Бузькі козацькі полки, Ізюмський, Маріупольський та Сумський гусарські і полки. Київський і Чернігівський драгунські полки. Українські солдати мужньо билися з ворогом поблизу міс-гечок Мир і Красне, під Смоленськом, а в серпні відзначи¬лися під Бородино.
Плани Наполеона щодо України не справдилися. Йому не вдалося підняти українців на партизанську війну про¬ти Росії. Наштовхнувшись на опір народного ополчення, його військам не вдалося захопити Київ, прорватися в глиб України і захопити великі запаси продовольства, фуражу, військового спорядження. Під час контрнаступу в діючій армії Росії перебувало понад 20 тис. українських козаків.
Важливу допомогу російським військам надавали українські партизанські загони. Серед їх ватажків органі¬заційним талантом, мужністю та відвагою відзначився уродженець Чернігівської губернії Єрмолай Четвертак. Його формування діяло на території Смоленщини і зни¬щувало ворожі обози та фуражирів. Зібравши 3 тис. рат¬ників, озброєних сокирами, рогатинами і мисливськими рушницями. Четвертак звільнив від французів Гжатський повіт й інші місцевості та утримував їх до підходу регу¬лярних частин. Рядовий Єлисаветградського гусарсько¬го полку Федір Потапов після втечі з полону організу¬вав під Полоцьком загін месників з місцевих селян і ко¬лишніх полонених.
Проте сподівання українського населення на покращання свого життя після війни не справдилися. Царський уряд не збирався відновлювати автономію України, повертати селянам волю та землі, забрані в них у попередні роки.
Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні Незважаючи на те що переважнабільшість земель перебувала у влас-Дворянства, а селяни - у крі-
посницькіи залежності від помі¬щиків та держави, в усіх сферах суспільно-економічного життя, в тому числі й сільському господарстві, розвивалися ринкові відносини. Поглиблю¬вався суспільний поділ праці, зростала чисельність місько¬го населення. Протягом 1811-1858 рр. міське населен¬ня України зросло в 2,5 раза. Збільшувалася чисельність людей, які були зайняті в обробній промисловості.
Розширювалися посівні площі під технічні культури:
коноплю та тютюн у Полтавській і Чернігівській губер¬ніях, льон у Катеринославській та Херсонській, цукро¬вий буряк - на Правобережжі та Лівобережжі. Процеси спеціалізації спостерігалися також у садівництві, город¬ництві та тваринництві. Вони були переконливим виявом пристосування сільського господарства до потреб внутріш¬нього ринку, який формувався в Росії.
У незначній частині поміщицьких господарств вдава¬лося запроваджувати досконаліші знаряддя праці, поши¬рювати кращі сорти культур, використовувати передову технологію обробітку ґрунту. Проте прогресивні зрушення в сільському господарстві гальмувалися кріпосниць¬кою системою господарства. Необхідну кількість сільсько¬господарської продукції на внутрішній та зовнішній ринок переважна більшість поміщиків постачала не завдя¬ки продуктивності праці, а за рахунок посилення експлуа¬тації кріпосних селян, використання панщини та різних натуральних повинностей.
Упродовж першої половини XIX ст. в Україні зростала кількість підприємств, насамперед у цукровій, горілчаній, тютюновій та в інших галузях харчової промисловості та обробки тваринної сировини. Їх засновниками були представники різних соціальних прошарків суспільства:
поміщики, купці, заможні селяни, міщани. На цих підприєм¬ствах, починаючи з 30-40-х років XIX ст., вже використо¬вувалася вільнонаймана праця, частка якої в цілому у промисловості зросла з 25 відсотків у 1825 р. до 75 відсотків у 1861 р.
Починаючи з 30-х років у промисловості стала викори¬стовуватися удосконалена техніка. В цукроварнях утвер¬дився паровий спосіб виробництва замість менш продук¬тивного вогневого. Зростаючі потреби в машинах приско¬рили розвиток машинобудування. До 1859 р. в Україні з'явилося близько двох десятків механічних заводів, які виробляли устаткування, знаряддя праці переважно сіль¬ськогосподарського призначення. У 50-ті роки потреби в металі задовольняли кілька десятків чавуноливарних та залізоробних підприємств на Чернігівщині, Київщині, Оде¬щині.
Новости загрузка новостей...