Головна Головна -> Реферати українською -> Філософія -> Роль літератури в житті європейського суспільства доби просвітництва

Роль літератури в житті європейського суспільства доби просвітництва

Назва:
Роль літератури в житті європейського суспільства доби просвітництва
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
12,19 KB
Завантажень:
101
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0



Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Література бароко мусила виконувати потрійну функцію: навчати, вражати і розважати. Функціональний підхід до літературної творчості призвів до розквіту багатьох “малих жанрів” поезії – епіграми, панегірика, гербового вірша тощо, але створювалися також величезні поеми, що за обсягом перевищували епос Гомера.

Бароко стало періодом, коли почали активно розвиватися різноманітні поетичні школи, між якими при цьому існувала гідна подиву подібність у прийомах і методах творчості. Як ніколи розвивається емблематична, а також “фігурна” і “курйозна” поезія різних ґатунків, яку можна вважати прямим попередником модерністських пошуків виражальних засобів поетики на початку ХХ ст.

У фундаменті барокової поетики перебувало уявлення про необхідність вираження у кожному творі певного концепту (такого собі концентрату думки, ідеї, настрою тощо), який є змістом твору. Те ж, в який спосіб, у якій формі виражено цей концепт, цілком залежить від волі й майстерності автора, його бажання цілком виявити чи навпаки, приховати, зашифрувати даний концепт від певного кола читачів. Сам концепт міг бути як порівняно простим, так і дуже складним, насиченим відтінками і нюансами, бути багатозначним і кількарівневим, серйозним і несерйозним, але завжди до певної міри грайливим. Процес “роздягання” закладеного у твір концепту входив у правила гри між письменником і читачем, становив для “людини бароко” значну художньо-естетичну цінність, оскільки мислився способом пошуку побутової або філософської істини через окреме художнє “впізнавання”. Найпоширенішими прийомами концептистів були несподіване порівняння, складні асоціації, зіткнення контрастуючи понять, гра слів, афористичність вислову та ін. Засновником концептизму вважають іспанського поета Лоно Ледесма (1552-1623), який у 1600 р. ніби в дусі арабського тайнопису назвав свою збірку віршів словосполученням, яке одночасно можна перекласти і як “Чисельні осягнення”, і як “Інтелектуальні загадки”, і як “Духовні парадокси”. І “осягнення”, і “загадки”, і “парадокси” – варіанти перекладу слова “comceptos”.

Бароковий концептизм в Англії призвів до розквіту такого дещо забутого з часів античності жанру, як метафізична лірика (найбільший представник школи – Джон Донн). Важливим змістовим елементом метафізичної поезії стало художньо-ідейне осмислення нової картини світу, представленої геліоцентричною моделлю М.Коперніка. “Людей бароко” турбували соціокультурні наслідки засвоєння цієї моделі світосприйняття. Після дискримінації геоцентричної системи світу Птоломея запанувала думка, що людина – це нікчемна іграшка у руках Провидіння, мала піщинка у безмежності Всесвіту. Здобуває поширення антична концепція циклічності часу. В Англії “нульовий” момент повернення до початку висловлювався терміном “революція”, пов’язаним з ідеєю руху за орбітами. Але скоро цей термін метафорично було перенесено на соціальні катаклізми тогочасного світу (вперше – на Неаполітанське повстання 1647-1648 рр. під проводом рибалки Мазаньєлло). Поета середини 17 ст. Роберта Хіта у зв’язку з цим найбільше цікавив уже не стільки астрономічний, скільки соціально-політичний бік справи:

Оскільки зараз Орбітальність в центрі мод,

І царства падають в речей коловорот,

Принади всі Утопії своєї

Здобути хочуть люди Революцією.

Поряд з поетами-метафізиками в Англії активно працювали також так звані евфуїсти (“благозвучними”). У творах найпослідовніших майстрів бароко можна помітити якесь внутрішнє перенасичення почуттями, багатозначну гру світла та тіні, поєднання вишуканості з виставлянням перед очі читачам гострих кутів нерозв’язних проблем, захоплення далекими екзотичними країнами поряд з вихвалянням переваг повсякденної буденності тощо.

Італієць Джамбатіста Маріно (1569-1625) став засновником цілої течії у літературі – маринізму. Це вишукана поезія, сповнена мудрувань, гри слів, метафор. Головним твором Маріно стала епічна поема “Адоніс” (1623) про кохання богині Венери до прекрасного юнака Адоніса. Маріно оповідає історію кохання богині з дещо насмішкуватою граційністю, оздоблюючи мову тонкими еротичними натяками. Однак крізь галантно-еротичну тематику твору автор доносить до читача ідею трагічної примарності земного життя:

Ледь-ледь на світ вродилася людина,

І очі вже її для сліз відкриті.

Переїхавши до Франції, Маріно здобув при королівському дворі чималу популярність, потіснивши колишнього придворного поета Малерба, який вважається першим класицистом. Під впливом Маріно у Франції виникла так звана преціозна (вимоглива) літературна школа.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Роль літератури в житті європейського суспільства доби просвітництва

BR.com.ua © 1999-2016 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок