1 2 3 4

Норма процента показує рівень реалізації власності на грошовий капітал або міру одержання доходу від його застосування. Ставка процента є динамічною величиною. Вона залежить в першу чергу від середньої норми прибутку. Норма доходу з позичкового капіталу не перевищує норми прибутку.

Величина ставки залежить від попиту і пропозиції позичкового капіталу, рух яких визначається різними чинниками: масштабами виробництва, розмірами грошових нагромаджень і заощаджень населення, співвідношеннями між сумою кредитів наданих державою та її заборгованістю, циклічними коливаннями виробництва, рівнем інфляції, а також – міжнародними чинниками: станом платіжних балансів, валютних курсів тощо. Процентні ставки диференціюються в залежності від виду кредиту, його терміну, розміру, характеру забезпечення.

Лише в якихось екстремальних випадках бізнесмен може брати позичковий капітал при такій нормі процента, яка перевищує рівень збільшення капіталу. Це може бути, приміром при запобіганні банкрутству підприємства. Щодо мінімальної ставки процента, то вона не піддається точному визначенню. У період різкого економічного спаду вона може знижуватись до рівня, що наближається до нуля.

На норму процента як своєрідну “ціну” товару-капіталу впливає співвідношення попиту і пропозиції. Так, якщо попит більше пропозиції, процент підвищується, а в протилежному випадку він знижується.

Нині в більшості розвинутих країн спостерігається систематична недостача позичкового капіталу. Це зв’язано з тим, що в умовах НТР великі компанії витрачають великі кошти на нову техніку і програми перекваліфікації робітників. Високий попит на позичковий капітал має також держава. Все це викликає збільшення норми процента. При цьому зазначимо, що рівень норми процента в багатьох випадках залежить від соціального становища позичальника. Так, наприклад, великим монополістичним підприємствам позика надається на дуже вигідних умовах. І, навпаки, для дрібних фірм і підприємців, широких верств населення встановлюються високі процентні ставки.

Сутність капіталу

Капітал – це авансова вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, самозростає.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як чисто технічні, техніко-організаційні моменти, так і соціально-економічні. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для організації ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних установ, щоб узяти необхідну суму грошей у борг. По-третє, він повинен найняти необхідну кількість робітників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

- 6 -

Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник повинен вступити в економічні стосунки з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та

послуги, та з індивідами, що в силу певних причин отримують засоби для існування не за допомогою власної підприємницької діяльності, а шляхом найму за гроші.

Таким чином, капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є:

- високорозвинене товарне виробництво і обіг;

- наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

- зосередження у частини господарчих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;

- відсутність власних засобів виробництва у частини господарчих агентів, що змушує їх найматися.

Дане трактування капіталу може бути визначене як соціально-економічне. Звичайно є й інші погляди на сутність капіталу, зокрема так званий предметно-функціональний і грошовий підходи.

Значна частина дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять доход їх власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход. Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці. Дж. С. Мілль – як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя та матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу. Названі підходи до визначення капіталу дещо односторонні, пов’язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва. Вони звертають увагу на речову форму капіталу, хоч навіть з цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капітал, який ніяк не можна ототожнити із засобами виробництва і який призначається для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.

1 2 3 4