1 2 3 4 5 6 7 8 9

Різке скорочення попиту на робочу силу негативно вплинуло на співвідношення між незайнятими громадянами на ринку праці і вакантними робочими місцями. Навантаження на одне робоче місце почало стрімко зростати. Якщо в 1992р. на одне вільне робоче місце в середньому в Україні претендувала одна особа то на кінець 1997р.  близько 20 незайнятих осіб. А на окремих територіях Украйни спостерігається підвищене напруження з працевлаштуванням. Це стосується західного регіону, де навантаження на одне вільне робоче місце досягло 191 чол., таких областей як Волинська  112 чол., Закарпатська  66 чол.(рис.1).

За станом на 01.01.98 загалом в Україні рівень безробіття досягав 2,32% працездатного населення у працездатному віці. На 01.04.98 він зріс до 2,8%.

Характерною особливістю безробіття в Україні є те, що воно спричинене руйнівними процесами в економіці, а тому зумовлює деструкцію найбільш перспективних, кваліфікованих трудових ресурсів, зайнятих, зокрема, в наукомістких видах виробництва. Саме останні зазнали найсильнішої руйнації. Інша особливість безробіття  наявність серед працюючого населення багатоваріантного прихованого безробіття. Воно існує у вигляді неоплачуваних або частково оплачуваних відпусток, неповного робочого тижня, скороченого робочого дня та ін., а також заняття працівників дрібною торгівлею, випадковим бізнесом при формальному статусі працюючого на державному підприємстві. І на решті, в Україні існує в традиційному для зрівняльно-розподільчої системи вигляді “оплачуваного байдикування”, що нерідко є наслідком включення до штабного розпису надлишку вакантних осіб, які фактично не працюють.

табл.№1*

Зареєстроване безробіття по регіонах

Незважаючи на стрімке зростання безробіття, державне регулювання зводиться до пасивної політики, тобто виплати допомоги у разі безробіття, розмір якої у березні 1998р. був 40,6грн., що становить 23% середньомісячної заробітної плати робітників і службовців у галузях економіки. Темпи зростання безробіття і чисельність осіб, які одержують допомогу, у всіх регіонах істотно випереджають темпи збільшення працевлаштованих.*

Ситуація, що складається на ринку праці, потребує відмови від застосування пасивного варіанту політики зайнятості, яка нині домінує і вимагає орієнтації її на активні заходи, які створюватимуть можливості для працевлаштування незайнятого населення. З погляду макроекономічного регулювання напрямків політики зайнятості її доцільно спрямувати на стимулювання попиту на робочу силу.

Найближчим часом попит на робочу силу, головним чином, визначатиметься:

­ розмірами державних, приватних та іноземних інвестицій, які будуть спрямовані на розвиток виробництва;

­ позицією держави щодо надання всебічної допомоги вітчизняному виробництву;

­ політикою стимулювання розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу;

­ активністю державних і місцевих органів влади щодо сприяння розвитку само зайнятості

у галузі інвестиційної політики пріоритетним напрямом має бути розширення сфери докладання праці в регіонах, де не задовольняється попит населення на робочі місця(особливо у невеликих містах і сільських населених пунктах). Регулювати зростання попиту на робочу силу можна прямим інвестуванням у створення робочих місць для тих регіонів і галузей, де бажано перерозподілити робочі ресурси.

Вирішенню проблеми працевлаштування має сприяти і створення спеціальних економічних зон, певного режиму інвестиційної діяльності з метою залучення інвестицій у приоритетні галузі виробництва для створення нових робочих місць та працевлаштування вивільнюваних працівників.

Проблеми розвитку ринку праці, зайнятості і безробіття мають бути пріоритетними для влади, особливо за реалізації зовнішньоекономічної діяльності. Під час розгляду і підписання міжнародних договорів, у яких розглядаються питання інвестиційної політики, попередньо варто провести експертне обґрунтування впливу наслідків їх реалізації на внутрішньому ринку праці. Інвестиційна і податкова політика, встановлення митних тарифів, найперше, мають захищати вітчизняного виробника.

Важливим інструментом зростання попиту на робочу силу є гнучка податкова політика із застосуванням системи податкових і кредитних пільг для підприємств та організацій для створення умов економічної зацікавленості в прийманні менш конкурентноспроможних працівників на ринку праці.

У числі основних заходів передбачається використання таких економічних важелів, як заохочення інвестиційної діяльності; диференціація ставок оподаткування за видами діяльності; пільгове кредитування, економічна підтримка дрібного підприємництва, зайнятості у кооперативах і орендних господарствах, звільнення від платежів у бюджет; зниження бюджетних виплат і внесків на соціальне страхування за тимчасових і частково зайнятих працівників, а також відшкодування підприємству витрат, пов’язаних з організацією нестандартних форм зайнятості.

1 2 3 4 5 6 7 8 9