| Назва: | Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки |
| Тип: | Магістерські роботи |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 247,38 KB |
| Автор: | Добровольський Андрій Миколайович |
| Надіслав(ла): | Добровольський Андрій Миколайович |
| Опис: | Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу – Росії та США |
| Скачувань: | 133 |
У найближче десятиліття Близький Схід залишиться для США, по суті, «резервним» джерелом вуглеводнів на тривалішу перспективу, тоді як активно розвиватимуться латиноамериканський, африканський, канадський і каспійський напрями нафтовидобутку.
Нові технології забезпечать збільшення ефективності енергоспоживання, але частка альтернативних джерел в загальному енергобалансі виросте лише трохи. Для того, щоб поновлювані джерела енергії покрили хоч би половину необхідного приросту електроенергії, знадобиться збільшити їх потужності в 63 рази. Реалізувати таку програму протягом 10 років не представляється можливим. У вказаний період (до 2017-го) також практично нереально мобілізувати виробництво «альтернативної» нафти (надважка нафта, бітумінозні піски, сланець) або освоєння вуглеводнів в важкодоступних районах.
ЗПГ-ринок перетворюється з географічно розділеного в глобальний. Основного приросту попиту на зріджений газ варто чекати з боку Сполучених Штатів і країн АТР. США, вже будучи найбільшим імпортером природного газу, до 2017 року збільшуватимуть імпорт ЗПГ (на це націлено 55 проектів нових приймальних терміналів, що включають заводи по регазофікації ЗПГ). Швидше за все, Японія залишиться лідером на ринку ЗПГ аж до 2020-го, після чого за споживанням газу на перше місце вийдуть Сполучені Штати. Так або інакше, основний об'єм газу до 2017 року як і раніше доставлятиметься споживачам трубопровідним транспортом. Розвиток ЗПГ-проектів не здатний в найближче десятиліття переламати цю тенденцію.
Частка ядерної енергії скоротиться до 5,3%, що обумовлене політикою розвинених країн по підвищенню безпеки і екологічної надійності енергетичних систем. Уповільнення використання ядерної енергії в світі відбуватиметься за рахунок скорочення її виробництва в Європі (-1,1% на рік) і стабілізації споживання в Північній Америці. Послідовна ліквідація АЕС в Європі (окрім Франції та Фінляндії) замінятиметься їх введенням в лад в країнах АТР (Китай, Індія, Пакистан, Південна Корея і ін.), а також в Росії, Ірані і Бразилії. Споживання атомної енергії в Північній Америці, Японії і Франції найближчими роками декілька зросте, після чого відбудеться його стабілізація. У Росії є унікальний шанс збільшити свою частку в світовій атомній енергетиці. Але «вікно можливостей» невелике – 10–20 років.
1.3 Росія в світовій енергетиці
Більше, ніж хто-небудь з його попередників, Путін визнає важливість галузі, яка не тільки забезпечує теплом 143 мільйони громадян Росії, але і приносить державі 20% податкових надходжень, які складають щорічно 77 мільярдів доларів. Російський уряд заплатив 7,1 млрд. доларів дочірнім компаніям «Газпрому» за 10,7 відсотків акцій концерну, завдяки чому отримав контрольний пакет. Багато в чому, завдяки енергоносіям і умінню Путіна розпоряджатися ними, з 2001 року дохід на душу населення росте на 29% щорічно. У нинішніх умовах націоналізація російських ресурсів рівнозначна відновленню старої імперії. [10]
Президент Путін схвалив пропозицію передати всі родовища на континентальному шельфі Росії в управління державних компаній «Газпром» і «Роснефть». Експертів повідомлення про прийдешню націоналізацію всіх шельфових родовищ нафти і газу не здивувало. Подібні пропозиції поступали вже не раз. [11]
«Газпром» став головним акціонером проекту «Сахалін-2», придбавши у Royal Dutch Shell, Mitsui і Mitsubishi 50% плюс одна акція компанії Sakhalin Energy за 7,45 мільярдів доларів. [12].
Після придбання «Газпромом» проекту «Сахалін-2» Рахункова палата Росії оцінила збиток від порушень, допущених в ході реалізації проекту Сахалін-2, в $5 мільярди, які доведеться компенсувати. [13]
В цей час розглядається питання Хар’ягинського родовища. Так Рахункова палата виявила значні порушення в природоохоронній діяльності оператора Хар’ягинського родовища - компанії «Тоталь Розвідка і Розробка Росія». Хар’ягинське родовище в Ненецькому автономному окрузі - одне з трьох в Росії, що розробляються на умовах угоди про розділ продукції. Загальні запаси нафти на родовищі оцінюються в 160,4 млн. т, в контрактній зоні - 97 млн. т. Хар’ягинська Угода про розподіл продукції була укладена 20 грудня 1995 року строком на 29 років з можливістю продовження до 33 років і набуло чинності 12 лютого 1999 року. Інвесторами проекту стали французькі Total (50%), норвезька Norsk Nydro (40%), а також Ненецька нафтова компанія (10%), діяльність якої контролює адміністрація Ненецького автономного округу. [14]
«Газпром» придбав Південно-тамбейське родовище, розташоване на півночі півострова Ямал. Його запаси оцінюються в 1,2 трлн кубометрів газу і 40-60 млн. тонн газового конденсату. Це одне з найбільших родовищ в світі. Загальна вартість родовища оцінюється в 5-6 млрд доларів. До середини 2005 року ліцензія на нього належала компанії «Тамбейнефтегаз». [15]
Основними проектами «Газпрому» [16] є:
Освоєння ресурсів півострова Ямал
Нові технології забезпечать збільшення ефективності енергоспоживання, але частка альтернативних джерел в загальному енергобалансі виросте лише трохи. Для того, щоб поновлювані джерела енергії покрили хоч би половину необхідного приросту електроенергії, знадобиться збільшити їх потужності в 63 рази. Реалізувати таку програму протягом 10 років не представляється можливим. У вказаний період (до 2017-го) також практично нереально мобілізувати виробництво «альтернативної» нафти (надважка нафта, бітумінозні піски, сланець) або освоєння вуглеводнів в важкодоступних районах.
ЗПГ-ринок перетворюється з географічно розділеного в глобальний. Основного приросту попиту на зріджений газ варто чекати з боку Сполучених Штатів і країн АТР. США, вже будучи найбільшим імпортером природного газу, до 2017 року збільшуватимуть імпорт ЗПГ (на це націлено 55 проектів нових приймальних терміналів, що включають заводи по регазофікації ЗПГ). Швидше за все, Японія залишиться лідером на ринку ЗПГ аж до 2020-го, після чого за споживанням газу на перше місце вийдуть Сполучені Штати. Так або інакше, основний об'єм газу до 2017 року як і раніше доставлятиметься споживачам трубопровідним транспортом. Розвиток ЗПГ-проектів не здатний в найближче десятиліття переламати цю тенденцію.
Частка ядерної енергії скоротиться до 5,3%, що обумовлене політикою розвинених країн по підвищенню безпеки і екологічної надійності енергетичних систем. Уповільнення використання ядерної енергії в світі відбуватиметься за рахунок скорочення її виробництва в Європі (-1,1% на рік) і стабілізації споживання в Північній Америці. Послідовна ліквідація АЕС в Європі (окрім Франції та Фінляндії) замінятиметься їх введенням в лад в країнах АТР (Китай, Індія, Пакистан, Південна Корея і ін.), а також в Росії, Ірані і Бразилії. Споживання атомної енергії в Північній Америці, Японії і Франції найближчими роками декілька зросте, після чого відбудеться його стабілізація. У Росії є унікальний шанс збільшити свою частку в світовій атомній енергетиці. Але «вікно можливостей» невелике – 10–20 років.
1.3 Росія в світовій енергетиці
Більше, ніж хто-небудь з його попередників, Путін визнає важливість галузі, яка не тільки забезпечує теплом 143 мільйони громадян Росії, але і приносить державі 20% податкових надходжень, які складають щорічно 77 мільярдів доларів. Російський уряд заплатив 7,1 млрд. доларів дочірнім компаніям «Газпрому» за 10,7 відсотків акцій концерну, завдяки чому отримав контрольний пакет. Багато в чому, завдяки енергоносіям і умінню Путіна розпоряджатися ними, з 2001 року дохід на душу населення росте на 29% щорічно. У нинішніх умовах націоналізація російських ресурсів рівнозначна відновленню старої імперії. [10]
Президент Путін схвалив пропозицію передати всі родовища на континентальному шельфі Росії в управління державних компаній «Газпром» і «Роснефть». Експертів повідомлення про прийдешню націоналізацію всіх шельфових родовищ нафти і газу не здивувало. Подібні пропозиції поступали вже не раз. [11]
«Газпром» став головним акціонером проекту «Сахалін-2», придбавши у Royal Dutch Shell, Mitsui і Mitsubishi 50% плюс одна акція компанії Sakhalin Energy за 7,45 мільярдів доларів. [12].
Після придбання «Газпромом» проекту «Сахалін-2» Рахункова палата Росії оцінила збиток від порушень, допущених в ході реалізації проекту Сахалін-2, в $5 мільярди, які доведеться компенсувати. [13]
В цей час розглядається питання Хар’ягинського родовища. Так Рахункова палата виявила значні порушення в природоохоронній діяльності оператора Хар’ягинського родовища - компанії «Тоталь Розвідка і Розробка Росія». Хар’ягинське родовище в Ненецькому автономному окрузі - одне з трьох в Росії, що розробляються на умовах угоди про розділ продукції. Загальні запаси нафти на родовищі оцінюються в 160,4 млн. т, в контрактній зоні - 97 млн. т. Хар’ягинська Угода про розподіл продукції була укладена 20 грудня 1995 року строком на 29 років з можливістю продовження до 33 років і набуло чинності 12 лютого 1999 року. Інвесторами проекту стали французькі Total (50%), норвезька Norsk Nydro (40%), а також Ненецька нафтова компанія (10%), діяльність якої контролює адміністрація Ненецького автономного округу. [14]
«Газпром» придбав Південно-тамбейське родовище, розташоване на півночі півострова Ямал. Його запаси оцінюються в 1,2 трлн кубометрів газу і 40-60 млн. тонн газового конденсату. Це одне з найбільших родовищ в світі. Загальна вартість родовища оцінюється в 5-6 млрд доларів. До середини 2005 року ліцензія на нього належала компанії «Тамбейнефтегаз». [15]
Основними проектами «Газпрому» [16] є:
Освоєння ресурсів півострова Ямал
Новости загрузка новостей...