| Назва: | Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки |
| Тип: | Магістерські роботи |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 247,38 KB |
| Автор: | Добровольський Андрій Миколайович |
| Надіслав(ла): | Добровольський Андрій Миколайович |
| Опис: | Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу – Росії та США |
| Скачувань: | 133 |
У найближче десятиліття нафта залишиться провідним енергоджерелом, забезпечуючи близько 40% енергоспоживання. За нею йдуть природний газ (28%), вугілля (20%), поновлювані джерела (7%) і ядерна енергія (5%). Частки природного газу і нафти будуть рости, тоді як частки вугілля і ядерної енергії – скорочуватися. Можливо, що до кінця десятиліття рівень споживання ядерної енергії стабілізується і почне розширюватися сфера застосування альтернативних джерел, але це не вплине на базові тенденції принаймні протягом найближчих 15–25 років.
У віддаленій перспективі (до 2067-го) структура світового енергобалансу, ймовірно, прагнутиме до трансформації головним чином за двома сценаріями.
Перший передбачає поступовий перехід від нафти до газу, приблизно так само, як свого часу нафта витіснила вугілля. Потім очікується зрушення до поновлюваних джерел і, очевидно, до атомної енергії. При цьому нафта збереже позиції як важливе джерело енергії в усякому разі до середини XXI століття.
Так під час всесвітнього економічного форуму у Довосі, Рекс Тіллерсон, голова найбільшої в світі нафтової компанії ExxonMobill, запропонував всім облишити навіть надію на те, що споживання вуглеводнів може серйозно скоротитися: у 2030 році вони забезпечуватимуть 80% вироблюваної енергії. [6]
За всіма прогнозами в найближчі 25 років частка поновлюваної і атомної енергії скоріше зменшуватиметься, чим збільшуватися. Імпорт до Європи нафти і газу до 2030 року зросте: нафти - з нинішніх 75 до 90 відсотків, газу - приблизно з 50 до 80 відсотків.
Власне європейський видобуток падає. Непогані темпи збільшення видобутку газу в Норвегії (10% на рік) не в змозі компенсувати падіння в британському секторі Північного моря і поступового зниження виробництва Нідерландами. За минулий рік вони на двох втратили 14 млрд. куб. м в порівнянні з 2004 роком. А Велика Британія з 2000 року позбулася 20% видобутку власного газу, і ця цифра буде рости, внаслідок чого країна може потрапити в розряд енергодефіцитних. [7]
Згідно другому сценарному плану, якщо в найближче десятиліття буде досягнутий прогрес в області водневих технологій, сприяючих швидкому витісненню бензинових двигунів, то скорочення споживання нафти почнеться набагато раніше – приблизно до 2025 року. Але це поки маловірогідне.
Енергоємність світового господарства (переважно за рахунок розвинених країн) поступово знижуватиметься, але збережеться лінійна залежність між зростанням ВВП і збільшенням енергоспоживання. Підйом світової економіки, що продовжується, ще якийсь час тягнутиме за собою попит на енергоносії.
Глобальне споживання нафти зростатиме в основному за рахунок щорічного збільшення об'ємів її використання в країнах Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР), (в середньому на 2,8%), перш за все в Китаї (4,5%) і Індії (3,5%), а також в Північній Америці (1,4%), Латинській Америці (2,6%) і на Близькому Сході (2,1%).
Споживання газу найшвидше буде рости в країнах АТР (в середньому на 3,6% на рік), в Центральній і Південній Америці (3,2%), на Близькому Сході (3,1%), в Африці (4,1%), збільшуючись за рахунок здешевлення і вдосконалення технологічних систем його транспортування (включаючи ЗПГ) і використання. Пропозиція газу розшириться завдяки реалізації ряду найбільших проектів по його видобуванню: у Росії (на півострові Ямал, в Східному Сибіру, на Далекому Сході і шельфі Карського моря), Ірані (Північний і Південний Парс і ін.), Катарі, Саудівській Аравії, ОАЕ, Кувейті, Алжирі, Лівії, Азербайджані, Казахстані, Туркменії (шельф Каспійського моря) і інших регіонах.
Унаслідок прогнозованого зниження рівня видобування нафти в промислово розвинених країнах можуть істотно вирости об'єми її імпорту, в першу чергу з політично і економічно нестабільних країн Персидської затоки. Тим самим стає актуальним питання про диверсифікацію джерел постачання. В зв'язку з цим зрозуміло, чим обумовлена все більш пильна увага основних країн – споживачів енергоресурсів і крупних міжнародних корпорацій до ресурсно-сировинної бази держав, що не входять до ОПЕК. Зокрема до Росії і ряду її сусідів на пострадянському просторі.
У віддаленій перспективі (до 2067-го) структура світового енергобалансу, ймовірно, прагнутиме до трансформації головним чином за двома сценаріями.
Перший передбачає поступовий перехід від нафти до газу, приблизно так само, як свого часу нафта витіснила вугілля. Потім очікується зрушення до поновлюваних джерел і, очевидно, до атомної енергії. При цьому нафта збереже позиції як важливе джерело енергії в усякому разі до середини XXI століття.
Так під час всесвітнього економічного форуму у Довосі, Рекс Тіллерсон, голова найбільшої в світі нафтової компанії ExxonMobill, запропонував всім облишити навіть надію на те, що споживання вуглеводнів може серйозно скоротитися: у 2030 році вони забезпечуватимуть 80% вироблюваної енергії. [6]
За всіма прогнозами в найближчі 25 років частка поновлюваної і атомної енергії скоріше зменшуватиметься, чим збільшуватися. Імпорт до Європи нафти і газу до 2030 року зросте: нафти - з нинішніх 75 до 90 відсотків, газу - приблизно з 50 до 80 відсотків.
Власне європейський видобуток падає. Непогані темпи збільшення видобутку газу в Норвегії (10% на рік) не в змозі компенсувати падіння в британському секторі Північного моря і поступового зниження виробництва Нідерландами. За минулий рік вони на двох втратили 14 млрд. куб. м в порівнянні з 2004 роком. А Велика Британія з 2000 року позбулася 20% видобутку власного газу, і ця цифра буде рости, внаслідок чого країна може потрапити в розряд енергодефіцитних. [7]
Згідно другому сценарному плану, якщо в найближче десятиліття буде досягнутий прогрес в області водневих технологій, сприяючих швидкому витісненню бензинових двигунів, то скорочення споживання нафти почнеться набагато раніше – приблизно до 2025 року. Але це поки маловірогідне.
Енергоємність світового господарства (переважно за рахунок розвинених країн) поступово знижуватиметься, але збережеться лінійна залежність між зростанням ВВП і збільшенням енергоспоживання. Підйом світової економіки, що продовжується, ще якийсь час тягнутиме за собою попит на енергоносії.
Глобальне споживання нафти зростатиме в основному за рахунок щорічного збільшення об'ємів її використання в країнах Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР), (в середньому на 2,8%), перш за все в Китаї (4,5%) і Індії (3,5%), а також в Північній Америці (1,4%), Латинській Америці (2,6%) і на Близькому Сході (2,1%).
Споживання газу найшвидше буде рости в країнах АТР (в середньому на 3,6% на рік), в Центральній і Південній Америці (3,2%), на Близькому Сході (3,1%), в Африці (4,1%), збільшуючись за рахунок здешевлення і вдосконалення технологічних систем його транспортування (включаючи ЗПГ) і використання. Пропозиція газу розшириться завдяки реалізації ряду найбільших проектів по його видобуванню: у Росії (на півострові Ямал, в Східному Сибіру, на Далекому Сході і шельфі Карського моря), Ірані (Північний і Південний Парс і ін.), Катарі, Саудівській Аравії, ОАЕ, Кувейті, Алжирі, Лівії, Азербайджані, Казахстані, Туркменії (шельф Каспійського моря) і інших регіонах.
Унаслідок прогнозованого зниження рівня видобування нафти в промислово розвинених країнах можуть істотно вирости об'єми її імпорту, в першу чергу з політично і економічно нестабільних країн Персидської затоки. Тим самим стає актуальним питання про диверсифікацію джерел постачання. В зв'язку з цим зрозуміло, чим обумовлена все більш пильна увага основних країн – споживачів енергоресурсів і крупних міжнародних корпорацій до ресурсно-сировинної бази держав, що не входять до ОПЕК. Зокрема до Росії і ряду її сусідів на пострадянському просторі.
Новости загрузка новостей...