1 2 3 4 5 6 7 8 9

ня всiх повноважень, вiднесених Конституцiєю до вiдання парламенту, вiдома свiтовому конституцiоналiзму. Вiзьмiмо Конституцiю США. Роздiл 8 ст. I перелiчує права американського конгресу (17 пунктiв), а останнiй пункт (п. 18) уповноважує конгрес <видавати всi закони, котрi будуть необхiднi для здiйснення як вищевказаних прав, так i всiх iнших прав, якими ця Конституцiя надiляє Уряд Сполучених Штатiв, його департаменти або посадових осiб>.

Стаття 92, що аналiзується, наведеним недолiком не вичерпується. Вона закрiплює ще один механiзм обмеження законодавчої сфери загальнодержавного представницького органу народу. А саме: з низки питань, включених у перелiк, Верховна Рада повноважна визначати i встановлювати лише <засади>, або <основи>. Назвемо, зокрема, основи соцiального захисту; основи державної служби; засади утво

рення i дiяльностi полiтичних партiй, iнших об'єднань громадян, засобiв масової iнформацiї; засади мiсцевого самоврядування.

46 М""/ 9 (66) 1997

У кiлькiсному вираженнi частка <засад> i <основ> щодо загального перелiку досить вагома.А конкретнi данi виглядають так. Весь перелiк питань, що визначає законодавчий простiр Верховної Ради, як уже зазначалось, мiстить ЗI

пункт. Iз них дев'ять закрiплюють засади> ( 5,8,9,10,11,14, 15,22,1) i чотири - <основи> (6, 12,14, 17). Це означає, що з питань, перелiчених у вказаних тринадцяти пунктах, Верховна Рада, виходячи iз змiсту ст. 92, не може здiйснювати повне законодавче регулювання, а лише обмежене - рамочне. Отже, Конституцiя створює поле для первинної нормотворчосгi Президента та iнших органiв, яке гарантується вiдповiдним суб'єктам Основним Законом поза межами встановлених ним <засад> та <основ>. Таким чином, в

однiй i тiй же статтi проводиться ще одна лiнiя на звуження компетенцiї парламенту на користь Президента i Кабiнету Мiнiстрiв. Усунення розглядуваного антипарламентського механiзму пов'язується з виключенням iз ст. 92

Конституцiї <засад> та <основ>. Внесення вiдповiдних змiн у пункти: 5,6,8,9,10,11,12,14,15,17,22,1 ст. 92 Конституцiї знiме наявнi у цiй статтi бар'єри i дасть Верховнiй Радi змогу вирiшувати у формi закону весь комплекс питань, що конституцiйне вiднесенi до повноважень Верховної Ради.

Доктрина закритого перелiку викликає обгрунтовану критику, зосереджену переважно на тому фактi, що ця <новацiя> звужує предмет законодавчого регулювання парламентом суспiльних вiдносин.

Але є ще один надзвичайно важливий, проте менш вi-

домий аспект, котрий поки що не дiстав належної наукової розробки. Йдеться про те, що доктрина, про яку мова, породжує негативнi наслiдки також в галузi теорiї i практики закону.

\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\

Рiч у тiм, що обмеження законодавчої компетенцiї парламенту обумовлює втрату законом як унiверсального характеру, так i вищої юридичної сили. Розхитується фундаментальний принцип верховенства закону в iєрархiї нормативних актiв. Наведене доповнює аргументацiю щодо необхiдностi реформування ст. 92 Конституцiї України.

Механiзм обмеження Верховної Ради як єдиного законодавчого органу побудовано також за допомогою iнших конституцiйних iнструментiв. З цiєю метою використовується iнститут всеукраїнського референдуму. На особливу увагу заслуговує питання про суб'єкти призначення все-

Чiче/ 9 (66) 1997

народного волевиявлення. Коли попереднiй головний акт України вiдносив прийняття рiшень про проведення всеукраїнських референдумiв до виключного вiдання органу народного представництва (п.18,ст.97),то новий - закрiплює двох суб'єктiв призначення всенародного волевияв

лення. Цс - Верховна Рада i Президент (ст. 73; п. 2 ст. 85; ' п. 6 ст. 106; ст. 156). При цьому чинна Конституцiя мiстить записи, що гарантують пiднесення глави держави над загальнодержавним представницьким органом у сферi прий-

,' ^ няття рiшень референдною процедурою. Це досягається - ^незрозумiлим i дивним визначенням питань, якi станов

, дiлять предмет референдумiв, призначуваних парламентом i Презвдентом. Однак цiлком зрозумiле тiльки одне - те, що критерiєм розчденування об'єкта референдуму i суб'єктiв його призначення служить забезпечення переваг глави держави над законодавчим органом.

Як передбачають ст. 73 та ст. 85, п. 2, Верховна Рада уповноважена призначити всеукраїнський референдум тiльки з одного питання - про змiну територiї України. Але! Норма - принцип Основного Закону з дослiджуваного питан-

ня проголошує чiтко i ясно: <Територiя України в межах iснуючого кордону є цiлiсною i недоторканною> (ст. 2). Наявнi протирiччя: ст. 73 Конституцiї суперечить ст. 2 цього акта. Виходячи з теорiї спiввiдношення конституцiйних норм, вони є нормами Основного Закону, але мають неоднакову юридичну силу. Примат - на сторонi норм принципiв. Вказане положення одержало втiлення в Конституцiї України, що рельєфно вiддзеркалює порядок внесення змiн до рiзних роздiлiв Основного Закону.

Екстраполюючи це положення на розглядувану нами

1 2 3 4 5 6 7 8 9