1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

3. Після Першої Світової війни і розпаду Австро-Угорщини постало питання про Закарпаття: до складу якої країни воно належитиме? Відносно цього сформувалися три течії: до України, до Угорщини, до Чехословаччини. Слід сказати, що ідея українства значно зросла в роки світової війни. Багато закарпатців - русини, угорці, румуни, словаки - була на Україні як солдати, зустрічалися з українцями. Це обумовило потяг русинів до України. В містах і селах виникали Ради, які вимагали воз"єднання з Україною, що підтвердив і Всезакарпатський з"їзд 21 січня 1919 року в Хусті. Треба підкреслити, що населення вважало себе русинами, але бажало об"єднатися з братами українцями. Як свідчать дослідження, етнічна свідомість населення Закарпаття не виходила за межі русинізму. У роки Першої Світової війни близько 300 тисяч жителів із східних регіонів Австро-угорщини перебували в полоні в Італії. З них мало хто називав себе українцями. На запитання. Хто вони такі, більшість заявляли, що є «австрійцями», «рутенами», «руськими», «русинами», «руснаками». Звичайно, етноніми «русини», «руські», «Карпатська Русь» та наявність «Угорська Русь» вказують на усвідомлення населенням Закарпаття, як і на Галичині та Буковині їх тісних зв'язків з Руссю, в першу чергу з Київською Руссю, з українським народом.

Широко обговорювлося питання про залишення Закарпаття в складі нової, демократичної Угорщини, яка утворилася на руїнах монархії Габсбургів. Цю ідею підтримувало угорське населення Закарпаття та змадяризована частина русинської інтелигенції. Та врешті перемогла ідея приєднання до Чехословаччини (рішення Центральної Руської народної Ради від 8 травня 1919 року), яку підтримали і громадські організації закарпатської діаспори. У складі Чехословацької республіки Закарпаття одержало нову назву - Підкарпатська Русь.

В умовах демократичної Чехословаччини відбулося справжнє національне відродження русинів: зростання шкіл, видавничої та бібліотечної справи, можливість навчання дітей навіть з нижчих станів у вузах Чехословаччини, - все це прискорило підвищення культурного рівня всього населення.

Розділ II. Течії українофільства, русофільства та русинофільства на Закарпатті.

Саме в 20-30-х роках, коли Закарпаття перебувало у складі Чехословаччини, розпочалася цілеспрямована пропаганда українофільства серед різних різних верств населення. Її успіхам сприяла не тільки матеріальна допомога уряду Чехословаччини, але й його позиція щодо русинів Підкарпатської Русі. Як президент Т. Масарик, так і його однодумець Е. Бенеш неодноразово заявляли, що русини є частиною малоруського, тобто українського народу, а опікунство над Підкарпатською Руссю є лише тимчасовим - поки український народ не стане національно об'єднаним. Провідні вчені-мовознавці Чехословаччини розглядали русинську мову як один із діалектів української мови. Все це сприяло українофілам, і їх громадсько-політичний рух зростав з кожним днем. 1930 р. у своєму відомому нарисі "Земля без імені " чеський письменник Іван Ольбрахт відзначив, що " підкарпатський люд ще не є народом, а лише етнографічною масою", що тут йде боротьба, яка "повинна згуртувати етнографічну масу русинського населення в народ і дати йому імя". Таким іменем, стверджує Олекса Мишанич, стало їмя України, до якого дійшли закарпатці ще до встановлення тут радянської влади. У своїх виступах О. Мишанич спирається на історичну, культурну, релігійну традицію, доказує, що українство на Закарпаття принесла не радянська Армія на багнетах у 1944 році, а що воно є наслідком природного процесу перетворення етнічної маси в народ. Живучи тривалий час на Закарпатті у 1930-х роках, І. Ольбрахт помітив, що "русини і українці не що інше , як дві назви одного й того ж народу. Лемки,бойки й гуцули – це українці". Тому він твердо заявив:"Підкарпатська Русь стане українською".

Пропаганда українофільства була в центрі уваги створеної в 1920 році в Ужгороді громадсько-культурноі організації "Просвіта". Вона об'єднала всю проукраїнську частину інтелігенції Закарпаття, провела плідну роботу по вивченню історії Закарпатя, організувала масові заходи культурно-громадського характеру.

Ідеологію українофілів утверджувала також крайова Комуністична організація Закарпаття, яка мала значний вплив у народі. У пресі, в науковій літературі комуністи доводили, що русини є українцями, і вимагали воз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.

Повною протилежністю концепції українофілів була точка зору тієї частини інтелегенції, як закарпатської, так і емігрантів з Росії, яка гуртувалась навколо культурно-освітнього товариства імені О. Духновича, створеного 1923 року. Вони вважали русинів карпаторосами і закликали слов'янське населення Закарпаття "почувствовать свою глубокую внутреннюю связь с русским народом, с Россией".

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10