1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Перелічені специфічні особливості Закарпаття показують, що політико-етнічні процеси, які там відбуваються, обумовлені цілим комплексомрізних факторів, історично детерміновані, а тому до них необхідно ставитися спокійно і виважено. Слід розуміти, що переважно більшість закарпатців, в тому числі й ті, хто називає себе "русин" або "русин-українець", глибоко усвідомлює спільність історичного походження, свою спорідненість з українським народом, вважає себе у крайньому випаду західною галузкою української нації, бачить своє майбуття у складі незалежної і демократичної української держави. Природний процес українізації повинен здійснюватись шляхом поступових і послідовних перетворень. Мова йде про поступову розробку відповідного законодавства, реальне втілення в життя місцевого самоврядування, забезпечення прав всіх національних меншин, тобто про демократичний, цивілізований підхід.

Наслідки, до яких може привести незастосування специфічного підходу до Закарпаття, скоріш за все можуть бути такими:

-рухи національностей та їх організіцій радикалізуються і поступово будуть перетворюватись в національно-політичні обєднання, вимагаючи створення вже не національно-адміністративних автономій, а національних анклавів, ізольованих від навколишнього українського державного утворення;

- існуючі територіальні претензії з боку певних політичних сил у сусідніх країнах, разом з наявністю іноетнічного населення своїм статусом і становищем може стати каталізатором таких конфліктів;

-національні меншини, які складають більш як 20 відсотків населення, - досить могутня сила, зацікавлена у більш вільному міждержавному спілкуванні та виникненні регіональних обєднань із сусідніми країнами. Спроби адміністративно обмежити або хоча б загальмувати процес піднесення рівня відкритості, міждержавного та транскордонного співробітництва трактуватимуться як етнополітична проблема.

Таким чином, зволікння з вирішенням проблеми майбутнього самоврядування Закарпаття може спричинити перетворення національної проблеми у джерело перманентних регіональних конфліктів.

Висновок

Викладений матеріал дає підстави для висновку, що русинізм як течія суспільного життя на Закарпатті не вносився іззовні ворожими силами, а є наслідком внутрішніх етносоціальних процесів. Зумовлений він глибоким усвідомленням слов'янського населення, що віками проживало на південних схилах Карпат, належності до могутньої колись Київської Русі, України-Русі. Цього почуття єдності з братами на Сході, стверджує Іван Гранчак, іноземні гнобителі не могли викоренити з народної пам'яті протягом віків. І ті, хто називає русинізм бур'яном на закарпатському грунті, хто бачить у ньому продукт впливу московських імперських сил чи органів КДБ колишнього СРСР, той зовсім не знає історії народу Закарпаття. Спираючись на свій сорокарічний досвід вивчення історії Закарпаття, його зв"язків з Україною-Руссю і сусідними країнами - Словаччиною, Чехією, Угорщиною, Іван Гранчак запевнює, що русини віками жили в мирі і дружбі з усіма жителями Карпат (угорцями, словаками, румунами, євреями, німцями, циганами), що вони є цементуючою силою етнокульутрної спільності народу Закарпаття. Русини завжди добре ставились до України, розраховували як на її допомогу, так і наймогутнішої із слов'янських країн - Росії в боротьбі за визволення з-під іноземного гніту, за об'єднання із великим українським народом. Звичайно, є серед русинів і діячі, які виношують ідею про перегляд кордонів Укрїни, можливу передачу всього чи бодай частини Закарпаття Угорщині, Румунії, Словаччині чи іншим держвам. Є й такі особи, що наполягають на негайному проголошенні Підкарпатської Русі. Проте їх небагато і вони не становлять небезпеки для України. Вони не можуть змінити історичного настрою народу Закарпаття, який ідентифіукє себе лише з Україною. Водночас закарпатці сподіваються, що, розбудовуючи свою державність, Україна врахує і їх інтереси й побажання, висловлені на референдумі 1 грудня 1991 року, - мати особливий статус у складі України. Отож Закарпаття нехай залишиться Закарпаттям, а русини – русинами.

Використана література:

1. Віднянський С. Прояв «закарпатського сепаратизму»? // Політикаі час. – 1993 р., №12, стор. 51-56.

2. Гранчак І. Хто такі русини і чого вони хочуть? // Політикаі час. – 1993 р., №12, стор. 45-50.

3. Ребкало В.А., Обушний М.І., Майборода О.М. Етнонаціональні процеси в сучасній Україні. – К., 1996 р.

4. "Карпаторусинство" – історія і сучасність. Міжнародна Асоціація Україністів. – К., 1994 р.

5. Карпатський Єврорегіон. Пять років діалогу та співробітництва. – Ужгород, 1998 р.

6. Маркусь В. “Пудкарпатська рипубліка на політичній шахівниці” // Віче. – 1993 р. №12, стор. 105-122.

7. Мишанич О. Від підкаратських русинів до закарпатських українців. – Ужгород, 1991 р.

8. Мишанич О. Карпати нас не розлучать. – Ужгород. 1993 р.

9. Мишанич О. “Карпаторусинство” – його джерела й еволюція у XX столітті. – Дрогобич, 1992 р.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10