1 2 3 4 5

Під час політичних конфліктів, які виникли на національному грунті, відбувається боротьба за принципи, цінності і норми, якими "не можна поступитися". Компроміс при цьому досягається зі значними труднощами, адже у самосвідомості учасників конфлікту він пов'язаний зі зрадою "духу крові, справі предків" та "зникненням культурних традицій". Носії ірраціональних ціннісно-нормативних установок майже не здатні сприймати аргументацію протилежної сторони, навіть тоді, коли існує можливість компромісу. Утруднення в нейтралізації такого роду конфліктів викликані тим, що активізація таких складових політичної діяльності як релігійний фанатизм, етнічна нетерпимість і радикальний націоналізм не завжди безпосередньо детермінується погіршенням матеріального рівня життя. Деструктивні цінності і конфліктний тип поведінки іноді можуть формуватися в свідомості тих представників політичної діяльності, які належать (у матеріальному відношенні) до благополучних соціальних груп.

Політичні конфлікти на грунті націоналізму – це найгостріша проблема для більшості держав – колишніх республік СРСР, і Україна серед них – не виняток. Загроза націоналізму її не минула і було б необачним залишити поза увагою його конфліктогенний потенціал.

Для визначення ступеню загрози націоналізму як джерела конфліктів цікаво ознайомитися з гіпотезами Стефана ван Евера, які зводяться до наступних застережень.

Безпосередні причини конфліктів

1. Чим більше існує національностей, що не володіють атрибутами державності, тим більшим є ризик війни;

2. Чим більше національностей переслідують мету возз'єднання зі своїми національними діаспорами і чим більше останні дотримуються анексіоністських стратегій для цього, тим більшим є ризик війни;

3. Чим більш гедоністичними є цілі, що переслідують національності одна щодо іншої, тим більшим є ризик війни;

4. Чим більш жорстоко пригноблюються національні меншини, що проживають в окремій країні, тим більшим є ризик війни.

Підгрунтя безпосередніх причин і умови їхньої реалізації визначаються наступними факторами.

Структурні фактори

1. Національності, які не володіють атрибутами державності, представляють більший ризик, якщо їм притаманне стійке і правдоподібне прагнення до свободи, а центр силоміць перешкоджає цьому;

2. Чим густіше змішані національності, тим вищий ризик війни:

- ризики, пов'язані зі змішуванням, найвірогідніші при компактному проживанні ("дім до дому"), чим регіональні ("область до області");

- ризики, що виникають в разі змішування, більш ймовірні, якщо визволення співвітчизників діаспорою є важким, але можливим, і навпаки -якщо визволення неможливе або ж надзвичайно легкодоступне;

3. Чим більш захищені й легітимні політичні кордони та міцніші співвідношення між політичними й общинними кордонами, тим менший ризик війни:

- чим більш небезпечні і менш захищені кордони новостворених національних держав, тим більшим є ризик війни;

- чим більше міжнародна легітимність кордонів новостворених національних держав, тим меншим є ризик війни;

- чим. більше кордони новостворених національних держав відповідають етнічним кордонам, тим меншим є ризик війни.

Політичні фактори і ті, що пов'язані з навколишнім середовищем

Чим більше в минулому однією національністю скоєно злочинів щодо іншої, тим більшим є ризик війни:

- якщо більшість и,их злочинів пам'ятаються жертвами, тим вищим є ризик війни;

- чим більшу частку відповідальності за минулі злочини можна адресувати групам, які ще діють на громадсько-політичній сцені, тим більшим є ризик війни;

- чим менше покаяння і розкаяння демонструють групи, що завинили, тим більшим є ризик війни;

- чим жорсткіше національності притісняють меншини, які на даний час мешкають у країні, тим більшим є ризик війни.

Перспективні фактори

Чим більшою є розбіжність у віруваннях національностей у свою загальну історію та її сучасні умови, тим більшим є ризик війни:

- чим менш легітимними є уряд і лідери національних рухів, тим більшою є їхня схильність бути провідниками міфологічних національних вірувань, а відтак - більшим є ризик війни;

- чим більше держава вимагає від своїх громадян, тим більш вони схильні бути провідниками міфологічних національних вірувань, а відтак - більшим є ризик війни;

- якщо економічні умови погіршуються, громадська думка стає більш налаштованою до пошуків "цапа відбивайла", отже, війна стає більш вірогідною;

- якщо незалежні оцінювальні інститути недостатньо компетентні, такі міфи найчастіше превалюють у громадській думці, а відтак війна стає більш ймовірною.

Існують підстави виділяти наступні види націоналізму, що набули політичної форми: український, російський, русинський і кримськотатарський. Вони якісно відрізняються один від одного своєю формою, історичними традиціями, умовами існування в громадсько-політичному житті, претензіями і, відповідно, своїм конфліктогенним потенціалом.

1 2 3 4 5