| Назва: | Полiтична свiдомiсть, культура i громадянство |
| Розмiр: | 49,26 KB |
| Надіслав(ла): | Hetman |
| Опис: | 50,4 k |
| Скачувань: | 5352 |
Консерватизм, лібералізм, соціалізм та інші доктрини включають у себе різноманітні течії, мають різні напрями. У цих доктрин чимало точок зіткнення. І це природно, оскільки жодна еволюція в сучасному плюралістичному суспільстві не може бути результатом дій тільки однієї політичної сили. Відбувається зіткнення інтересів, боротьба ідейних платформ, що відображають ці інтереси. В ході боротьби різні платформи взаємно збагачуються і коректу¬ються. Сили, що протистоять, вбирають у себе більш широкі інтереси. Цей процес лежить в основі руху від заідеоло¬гізованої до реалістичної політики, який спостерігається дедалі виразніше.
Спектр сучасних соціально-політичних доктрин широкий — від таких, що вважають за необхідне збереження капіта¬лістичного ладу, протидію суспільному прогресові, аж до таких доктрин, які повністю заперечують усі нині існуючі форми суспільного устрою.
НЕОКОНСЕРВАТИЗМ ЯК ДОКТРИНА ЗАХИСТУ ТРАДИЦІЙ І ОДВІЧНИХ ЦІННОСТЕЙ
З кінця 70-х років найбільш популярною політологічною концепцією стає неоконсерватизм. Загалом консервативна тенденція іде від таких різних за своїми позиціями мисли¬телів, як Платон, Арістотель, Ціцерон, Макіавеллі, Ніцше та ін. Писемна історія консерватизму починається з часів Великої Французької революції кінця XVIII ст. З першої половини XIX ст. консерватизм виступає як ідейно-політична доктрина, що відображала здебільшого інтереси дворянства в його боротьбі проти буржуазії. Пізніше, сприйнявши окремі положення класичного лібералізму, консерватизм стає ідей¬но-політичною платформою окремих фракцій буржуазії. Він виступає також як захисна реакція середніх і дрібних підприємців перед невблаганним динамізмом капіталістич¬ного розвитку, що загрожував їх існуванню.
В цілому консерватизм спрямований на збереження, підтримку таких, що історично склалися, форм державного і суспільного життя, насамперед морально-правових його засад. Він спирається на певні стереотипи масової свідомості і традиціоналістські уявлення, завдяки чому має широку соціальну базу серед представників різних верств. На користь консерватизму "працюють" негативні явища, що супровод¬жують суспільний прогрес.
У процесі розвитку капіталізму не залишався незмінним зміст консерватизму. Основні його положення еволюціо¬нували як зворотна реакція на зміни в ідейно-політичних течіях, що йому протистояли. Після другої світової війни консерватизм вніс у свої доктрини ряд серйозних змін, покликаних оновити й посилити його соціально-охоронну функцію. Зокрема, він керується такими ліберальними прин¬ципами, як конституціоналізм, поділ влади, загальне виборче право та інші, які раніше заперечував.
Отже, термін "неоконсерватизм" не дуже вдалий, оскіль¬ки створює неправдиве уявлення стагнації і навіть ре¬акційності. Поза тим неоконсерватизм виявив значну відкри¬тість і гнучкість, здатність засвоювати цінні елементи доктрин. У теоретичному плані він є синтезом неолібералізму і деяких традиціоналістських консервативних цінностей. Про¬те консерватори сприймають лише такі зміни в своїх позиціях, які не зачіпають суті існуючих інститутів, системи влади та привілеїв.
Сучасний консерватизм не має стрункої ідеології. Йдеться про "філософію революційної турботи щодо збереження". Консерватизм не проголошує себе відкрито ворогом будь-яких змін, тим більше, прибічником простого повернення до минулого. Вся система його цінностей грунтується на впев¬неності, що минуле краще, ніж сьогодення. Звідси прагнення до змін, але ретроградних. Все цс визначає основні риси світосприйняття консерватизму (Г.-К. Кальтенбруннер). Пер¬ша з них — спадкоємність як вірність традиціям і цінностям, а отже, турбота про створення умов, за яких традиції і спадкоємність були б сприйняті й реалізовані суспільством. Далі, стабільність як головна умова ствердження істотної цінності орієнтації людини. Мається на увазі і така риса, як порядок, який забезпечується суспільними інститутами. Звідси необхідність протистояти згубному процесу звільнення людини від інституційно обгрунтованого порядку. Істотна і така риса, як державний авторитет. Йдеться про тс, що порядок, грунтуючись на лояльності громадян, потребує захисту державного суверенітету. Тому держава повинна бути не тільки сильною. Вона призначена стати провідником єдиної, чітко вираженої політичної волі. Важливою рисою с також принцип свободи — здатності здійснювати індивіду¬альну і суспільну ініціативу в межах, які допускаються ієрархічним порядком.
Спектр сучасних соціально-політичних доктрин широкий — від таких, що вважають за необхідне збереження капіта¬лістичного ладу, протидію суспільному прогресові, аж до таких доктрин, які повністю заперечують усі нині існуючі форми суспільного устрою.
НЕОКОНСЕРВАТИЗМ ЯК ДОКТРИНА ЗАХИСТУ ТРАДИЦІЙ І ОДВІЧНИХ ЦІННОСТЕЙ
З кінця 70-х років найбільш популярною політологічною концепцією стає неоконсерватизм. Загалом консервативна тенденція іде від таких різних за своїми позиціями мисли¬телів, як Платон, Арістотель, Ціцерон, Макіавеллі, Ніцше та ін. Писемна історія консерватизму починається з часів Великої Французької революції кінця XVIII ст. З першої половини XIX ст. консерватизм виступає як ідейно-політична доктрина, що відображала здебільшого інтереси дворянства в його боротьбі проти буржуазії. Пізніше, сприйнявши окремі положення класичного лібералізму, консерватизм стає ідей¬но-політичною платформою окремих фракцій буржуазії. Він виступає також як захисна реакція середніх і дрібних підприємців перед невблаганним динамізмом капіталістич¬ного розвитку, що загрожував їх існуванню.
В цілому консерватизм спрямований на збереження, підтримку таких, що історично склалися, форм державного і суспільного життя, насамперед морально-правових його засад. Він спирається на певні стереотипи масової свідомості і традиціоналістські уявлення, завдяки чому має широку соціальну базу серед представників різних верств. На користь консерватизму "працюють" негативні явища, що супровод¬жують суспільний прогрес.
У процесі розвитку капіталізму не залишався незмінним зміст консерватизму. Основні його положення еволюціо¬нували як зворотна реакція на зміни в ідейно-політичних течіях, що йому протистояли. Після другої світової війни консерватизм вніс у свої доктрини ряд серйозних змін, покликаних оновити й посилити його соціально-охоронну функцію. Зокрема, він керується такими ліберальними прин¬ципами, як конституціоналізм, поділ влади, загальне виборче право та інші, які раніше заперечував.
Отже, термін "неоконсерватизм" не дуже вдалий, оскіль¬ки створює неправдиве уявлення стагнації і навіть ре¬акційності. Поза тим неоконсерватизм виявив значну відкри¬тість і гнучкість, здатність засвоювати цінні елементи доктрин. У теоретичному плані він є синтезом неолібералізму і деяких традиціоналістських консервативних цінностей. Про¬те консерватори сприймають лише такі зміни в своїх позиціях, які не зачіпають суті існуючих інститутів, системи влади та привілеїв.
Сучасний консерватизм не має стрункої ідеології. Йдеться про "філософію революційної турботи щодо збереження". Консерватизм не проголошує себе відкрито ворогом будь-яких змін, тим більше, прибічником простого повернення до минулого. Вся система його цінностей грунтується на впев¬неності, що минуле краще, ніж сьогодення. Звідси прагнення до змін, але ретроградних. Все цс визначає основні риси світосприйняття консерватизму (Г.-К. Кальтенбруннер). Пер¬ша з них — спадкоємність як вірність традиціям і цінностям, а отже, турбота про створення умов, за яких традиції і спадкоємність були б сприйняті й реалізовані суспільством. Далі, стабільність як головна умова ствердження істотної цінності орієнтації людини. Мається на увазі і така риса, як порядок, який забезпечується суспільними інститутами. Звідси необхідність протистояти згубному процесу звільнення людини від інституційно обгрунтованого порядку. Істотна і така риса, як державний авторитет. Йдеться про тс, що порядок, грунтуючись на лояльності громадян, потребує захисту державного суверенітету. Тому держава повинна бути не тільки сильною. Вона призначена стати провідником єдиної, чітко вираженої політичної волі. Важливою рисою с також принцип свободи — здатності здійснювати індивіду¬альну і суспільну ініціативу в межах, які допускаються ієрархічним порядком.
Новости загрузка новостей...