| Назва: | Полiтична свiдомiсть, культура i громадянство |
| Розмiр: | 49,26 KB |
| Надіслав(ла): | Hetman |
| Опис: | 50,4 k |
| Скачувань: | 5352 |
У системі консервативних цінностей важливе місце посі¬дає постулат про ненадійність прогресу. І це не випадково. Саме в кінці XX ст. як ніколи гостро постало питання щодо "ціни прогресу", передусім науково-технічного. Ускладнилася його взаємодія з соціальним прогресом. Виникла проблема збереження людського роду. Глибинні зрушення в усіх сферах змусили замислитися над тим, чи виправданий прогрес, який веде до відчуження, руйнування традиційних зв'язків. Звідси потяг людей до одвічних моральних та релігійних цінностей, традицій. Отже, виник сприятливий психологічний клімат для поширення консервативних ідей.
Найсильніша настанова неоконсерватизму — економічна, точніше — ринкова. Через призму економічної раціональ¬ності розглядається ситуація в інших сферах життя. Широке і гнучке використання ринкових принципів, орієнтація на індивіда, розв'язання особистої ініціативи, підприємництво та активність, усунення бюрократичних перешкод і водночас удосконалення, надання максимальної гнучкості вже створе¬ним регулюючим механізмам — усе це найбільш адекватно враховує вимоги економіки при переході до постіндуст-ріального, інформаційного суспільства.
Економічна програма виходить з концепції "економіки пропозицій", згідно з якою активною основою суспільства є капіталісти. Саме вони виконують важливі економічні функції, насамперед інвестицію у виробництво більшої ча¬стини своїх доходів. Звідси необхідність захистити багатство від будь-яких зазіхань, у тому числі податків. Оскільки вони неминучі, то єдино придатною вважається регресивна подат¬кова система. З цією метою треба покінчити з урядовим контролем над цінами, відмінити гарантований законом мінімальний рівень заробітної плати тощо. Для зменшення ж державного боргу необхідне скорочення витрат на соціальні потреби. У практичній діяльності неоконссрватизм усвідомив, що без певних соціальних амортизаторів сучасне суспільство не може існувати.
Щодо політичної сфери, то тут проголошується ідея "звуження зворотного зв'язку", тобто можливості громадян впливати на політичні процеси. Звідси апеляція до "сильної" в політичному плані держави. Основний наголос робиться на функції прямого насильства як головній формі реалізації влади, що передбачає насамперед поступовий демонтаж демократичних інститутів. Вважається, що якість управління і демократія несумісні, знаходяться в стані війни. Надлишок демократії рівнозначний дефіциту управління.
У концентрованому вигляді орієнтація на заперечення демократії втілюється в теорії демократичного панування еліт. Згідно з цією концепцією, політичне рівноправ'я і народний суверенітет не є абсолютними цілями.
У сфері міжнародних відносин неоконсерватизм спи¬рається на концепцію "політичного реалізму". Розстановка сил у сучасному світі до останнього часу розглядалася як біполярне протистояння наддержав. Єдино можливою формою такого протистояння проголошувалося нарощування воєнної могутності.
Міжнародні відносини обов'язково характеризуються жор¬стокою боротьбою за владу між державами, які свої власні інтереси ставлять вище від усіх інших. Тому і зовнішня політика визначається як боротьба за владу (Г. Моргентау). Вся світова історія, згідно з такою концепцією, складалася з того, що держави готувались до воєн, брали активну участь у них або відроджувались зі стану організованого насильства у вигляді війни.
Поряд з цим виявляється здатність нсоконсерватизму зважати на нові реалії у сфері міжнародних відносин. Досить сказати, що у 80-ті роки в питаннях війни і миру, міжнародної безпеки не тільки ліві сили відійшли від своїх небезпечних догм. Багато тверезих консервативних політиків зробили істотні кроки в цьому напрямі.
Вже цс дає підставу стверджувати, що неоконсерватизм перебуває на етапі певної кризи, що створюються умови для існування та розвитку інших ідейно-політичних доктрин. насамперед неолібералізму.
СУЧАСНИЙ ЛІБЕРАЛІЗМ
У період становлення капіталістичного ладу і утвердження панування буржуазії була висунута система поглядів, полі¬тичних орієнтацій, що отримали назву "класичного лібе¬ралізму". Вона грунтувалася на політичних ідеях Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Канта, А. Сміта, В. Гумбольта, А. Токвіля та інших.
Були обгрунтовані демократичні права і свободи, недо¬торканість особи, свобода приватної власності і промислової конкуренції, політика вільної торгівлі, невтручання держави в економіку. Великого значення надавалося поділові влади як гарантії щодо державного свавілля і "деспотизму натов¬пу". Проблема співвідношення особи і держави в цій доктрині розв'язувалася на основі положення -про право як реалізацію природного прагнення особи до свободи.
Найсильніша настанова неоконсерватизму — економічна, точніше — ринкова. Через призму економічної раціональ¬ності розглядається ситуація в інших сферах життя. Широке і гнучке використання ринкових принципів, орієнтація на індивіда, розв'язання особистої ініціативи, підприємництво та активність, усунення бюрократичних перешкод і водночас удосконалення, надання максимальної гнучкості вже створе¬ним регулюючим механізмам — усе це найбільш адекватно враховує вимоги економіки при переході до постіндуст-ріального, інформаційного суспільства.
Економічна програма виходить з концепції "економіки пропозицій", згідно з якою активною основою суспільства є капіталісти. Саме вони виконують важливі економічні функції, насамперед інвестицію у виробництво більшої ча¬стини своїх доходів. Звідси необхідність захистити багатство від будь-яких зазіхань, у тому числі податків. Оскільки вони неминучі, то єдино придатною вважається регресивна подат¬кова система. З цією метою треба покінчити з урядовим контролем над цінами, відмінити гарантований законом мінімальний рівень заробітної плати тощо. Для зменшення ж державного боргу необхідне скорочення витрат на соціальні потреби. У практичній діяльності неоконссрватизм усвідомив, що без певних соціальних амортизаторів сучасне суспільство не може існувати.
Щодо політичної сфери, то тут проголошується ідея "звуження зворотного зв'язку", тобто можливості громадян впливати на політичні процеси. Звідси апеляція до "сильної" в політичному плані держави. Основний наголос робиться на функції прямого насильства як головній формі реалізації влади, що передбачає насамперед поступовий демонтаж демократичних інститутів. Вважається, що якість управління і демократія несумісні, знаходяться в стані війни. Надлишок демократії рівнозначний дефіциту управління.
У концентрованому вигляді орієнтація на заперечення демократії втілюється в теорії демократичного панування еліт. Згідно з цією концепцією, політичне рівноправ'я і народний суверенітет не є абсолютними цілями.
У сфері міжнародних відносин неоконсерватизм спи¬рається на концепцію "політичного реалізму". Розстановка сил у сучасному світі до останнього часу розглядалася як біполярне протистояння наддержав. Єдино можливою формою такого протистояння проголошувалося нарощування воєнної могутності.
Міжнародні відносини обов'язково характеризуються жор¬стокою боротьбою за владу між державами, які свої власні інтереси ставлять вище від усіх інших. Тому і зовнішня політика визначається як боротьба за владу (Г. Моргентау). Вся світова історія, згідно з такою концепцією, складалася з того, що держави готувались до воєн, брали активну участь у них або відроджувались зі стану організованого насильства у вигляді війни.
Поряд з цим виявляється здатність нсоконсерватизму зважати на нові реалії у сфері міжнародних відносин. Досить сказати, що у 80-ті роки в питаннях війни і миру, міжнародної безпеки не тільки ліві сили відійшли від своїх небезпечних догм. Багато тверезих консервативних політиків зробили істотні кроки в цьому напрямі.
Вже цс дає підставу стверджувати, що неоконсерватизм перебуває на етапі певної кризи, що створюються умови для існування та розвитку інших ідейно-політичних доктрин. насамперед неолібералізму.
СУЧАСНИЙ ЛІБЕРАЛІЗМ
У період становлення капіталістичного ладу і утвердження панування буржуазії була висунута система поглядів, полі¬тичних орієнтацій, що отримали назву "класичного лібе¬ралізму". Вона грунтувалася на політичних ідеях Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Канта, А. Сміта, В. Гумбольта, А. Токвіля та інших.
Були обгрунтовані демократичні права і свободи, недо¬торканість особи, свобода приватної власності і промислової конкуренції, політика вільної торгівлі, невтручання держави в економіку. Великого значення надавалося поділові влади як гарантії щодо державного свавілля і "деспотизму натов¬пу". Проблема співвідношення особи і держави в цій доктрині розв'язувалася на основі положення -про право як реалізацію природного прагнення особи до свободи.
Новости загрузка новостей...