| Назва: | Полiтична свiдомiсть, культура i громадянство |
| Розмiр: | 49,26 KB |
| Надіслав(ла): | Hetman |
| Опис: | 50,4 k |
| Скачувань: | 5352 |
Визначається громадська думка дією багатьох факторів: складом тих спільностей, що висловлюють свої думки. ступенем збігу інтересів верств і груп, які входять до них, характером питань, що обговорюються, та ін. Сам же процес формування і функціонування громадської думки може проходити стихійно. Однак у сучасному суспільстві на цих процесах позначається певний вплив з боку численних соціальних установ — політичних організацій, засобів масової інформації.
Громадська думка може бути моністичною, плюраліс¬тичною і одностайною. Може виступати правильним, ре¬алістичним або хибним, ілюзорним уявленням щодо дійс¬ності. У цілому нинішній стан громадської думки ха¬рактеризується ідейною строкатістю, великою емоційною насиченістю. В цілому вона така, яка повинна бути в суспільстві, що знаходиться на шляху розбудови демокра¬тичної суверенної державності.
Основними каналами вияву громадської думки є рефе¬рендум, опитування населення, збори, маніфестації, всена¬родні обговорення. Особливе значення мають засоби масової інформації. В сучасній політології вони розглядаються як один із найважливіших інструментів завоювання і здійснення влади. Західні політологи називають засоби масової інфор¬мації "четвертою гілкою влади".
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЗАСІБ ЗАВОЮВАННЯ І ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАДИ
Спрямування політики та її дієвість визначаються не тільки існуючим співвідношенням соціальних сил, а й політичною культурою суспільства на певному етапі його розвитку.
В сучасних політичних дослідженнях існує понад ЗО визначень політичної культури. Значне розходження в по¬глядах на одне і те ж явище пояснюється його складністю і недостатнім вивченням. Так, Дж. Алмонд і С. Верба визначають політичну культуру як сукупність психологічних орієнтацій людей щодо політичних об'єктів. На їх думку, політична культура нації є особливий розподіл зразків орієнтації стосовно політичних об'єктів серед представників певної нації. Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо на увазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінках населення.
Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя, тому її не можна зводити до окремих, хоча й дуже важливих явищ цієї сфери суспільного життя, наприклад, тільки до політичної свідомості або політичної поведінки.
Звичайно, політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку.
До неї відносяться: знання про політику; оцінка полі¬тичних явищ, оціночна думка того, як повинна здійс¬нюватися влада, емоційний бік політичних позицій — любов до Батьківщини, ненависть до її ворогів тощо; визнання певних взірців поведінки, які діють в суспільстві, намагання їх наслідувати.
Політична культура характеризує як суспільство в цілому, так і певні його складові частини — класи, соціальні групи, нації, окремих індивідів. Щодо суспільства в цілому, то мається на увазі синтез політичних культур усіх діючих в ньому спільностей при домінуючій ролі культури панівного класу або певної соціальної групи. Не можна тлумачити політичну культуру суспільства як суму субкультур. Вона вбирає в себе найбільш стійкі, типові ознаки, які характе¬ризують політичну свідомість і поведінку основної маси населення, ті політичні стереотипи, які переважають у певному суспільстві. Політична культура утримує в собі сліди політичної культури і традицій минулого.
Під політичною культурою класів або інших великих соціальних груп розуміється сукупність рис, що визначаються насамперед соціально-політичним статусом спільності — чи вона панівна, чи ні, консервативна чи революційна, а також її загальною, передусім духовною культурою. Політична культура спільності включає в себе певні уявлення про справедливість чи несправедливість існуючого ладу, його правомірність чи неправомірність, цілі і способи політичної боротьби.
Саме різноманітність культур у часі і просторі пояснює, чому деякі політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються неефективними в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших. У зв'язку з цим особливого значення набувають відмінності, які випливають зі своє¬рідності національних культур. Досвід політичного розвитку засвідчує, що національний характер істотно позначається на політичній поведінці того або іншого народу в різних життєвих ситуаціях, на його політичній культурі.
Громадська думка може бути моністичною, плюраліс¬тичною і одностайною. Може виступати правильним, ре¬алістичним або хибним, ілюзорним уявленням щодо дійс¬ності. У цілому нинішній стан громадської думки ха¬рактеризується ідейною строкатістю, великою емоційною насиченістю. В цілому вона така, яка повинна бути в суспільстві, що знаходиться на шляху розбудови демокра¬тичної суверенної державності.
Основними каналами вияву громадської думки є рефе¬рендум, опитування населення, збори, маніфестації, всена¬родні обговорення. Особливе значення мають засоби масової інформації. В сучасній політології вони розглядаються як один із найважливіших інструментів завоювання і здійснення влади. Західні політологи називають засоби масової інфор¬мації "четвертою гілкою влади".
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЗАСІБ ЗАВОЮВАННЯ І ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАДИ
Спрямування політики та її дієвість визначаються не тільки існуючим співвідношенням соціальних сил, а й політичною культурою суспільства на певному етапі його розвитку.
В сучасних політичних дослідженнях існує понад ЗО визначень політичної культури. Значне розходження в по¬глядах на одне і те ж явище пояснюється його складністю і недостатнім вивченням. Так, Дж. Алмонд і С. Верба визначають політичну культуру як сукупність психологічних орієнтацій людей щодо політичних об'єктів. На їх думку, політична культура нації є особливий розподіл зразків орієнтації стосовно політичних об'єктів серед представників певної нації. Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо на увазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінках населення.
Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя, тому її не можна зводити до окремих, хоча й дуже важливих явищ цієї сфери суспільного життя, наприклад, тільки до політичної свідомості або політичної поведінки.
Звичайно, політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку.
До неї відносяться: знання про політику; оцінка полі¬тичних явищ, оціночна думка того, як повинна здійс¬нюватися влада, емоційний бік політичних позицій — любов до Батьківщини, ненависть до її ворогів тощо; визнання певних взірців поведінки, які діють в суспільстві, намагання їх наслідувати.
Політична культура характеризує як суспільство в цілому, так і певні його складові частини — класи, соціальні групи, нації, окремих індивідів. Щодо суспільства в цілому, то мається на увазі синтез політичних культур усіх діючих в ньому спільностей при домінуючій ролі культури панівного класу або певної соціальної групи. Не можна тлумачити політичну культуру суспільства як суму субкультур. Вона вбирає в себе найбільш стійкі, типові ознаки, які характе¬ризують політичну свідомість і поведінку основної маси населення, ті політичні стереотипи, які переважають у певному суспільстві. Політична культура утримує в собі сліди політичної культури і традицій минулого.
Під політичною культурою класів або інших великих соціальних груп розуміється сукупність рис, що визначаються насамперед соціально-політичним статусом спільності — чи вона панівна, чи ні, консервативна чи революційна, а також її загальною, передусім духовною культурою. Політична культура спільності включає в себе певні уявлення про справедливість чи несправедливість існуючого ладу, його правомірність чи неправомірність, цілі і способи політичної боротьби.
Саме різноманітність культур у часі і просторі пояснює, чому деякі політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються неефективними в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших. У зв'язку з цим особливого значення набувають відмінності, які випливають зі своє¬рідності національних культур. Досвід політичного розвитку засвідчує, що національний характер істотно позначається на політичній поведінці того або іншого народу в різних життєвих ситуаціях, на його політичній культурі.
Новости загрузка новостей...