1 2 3 4 5 6

Україна, зі свого боку, може обстоювати умови приєднан¬ня до НАТО нових членів, наприклад, нерозміщенням ядер¬них арсеналів на нових територіях чи навіть розширенням без'ядерного «коридору». За таких підходів можна апелювати до держав Заходу, до безпосередніх сусідів. Власне, у НАТО такий підхід знаходить розуміння. Це підтверджено в заяві НАТО про відсутність «планів і намірів та причин» розміщен¬ня в країнах-претендентах ядерної зброї.

Важлива подія у відносинах Україна — НАТО сталася 7 травня 1997 р. У Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО. До речі, це перший такий центр у країні, що не входить до альянсу. Він покликаний оперативно надавати достовірну поточну та узагальнюючу інформацію про справи в НАТО.

З відкриттям Інформаційного центру НАТО почалася струк-туризація відносин по лінії Київ — Брюссель. Зацікавленість сторін формуватиме стосунки, що їх офіційні особи називають особливим партнерством, яке визнає міжнародну вагомість України та її безперечний потенціал у європейській безпеці. Підготовка підписання майбутнього документа Україна — НАТО перейшло у практичну площину. 29 травня 1997 р. в Сінтері (Португалія) парафовано Хартію про особливе партне¬рство НАТО з Україною. На цій церемонії були присутні мініс¬три всіх 16 країн — членів НАТО, які брали участь у засіданні Північноатлантичної Ради. Президент України та глави дер¬жав і урядів блоку підписали Хартію про особливе партнерст¬во на саміті НАТО в Мадриді в липні того ж року. НАТО обстоює принципи стабільності й недоторканності

кордонів держав-членів, гарантує їм територіальну цілісність. Такі засади альянсу дуже вагомі для нашої країни. Адже з боку окремих політичних сил сусідніх держав неодноразово висувалися певні територіальні претензії до України. Нато¬мість НАТО визнає територіальну цілісність, кордони України та її демократичний вибір.

Україна, займаючи важливе місце в Європі, є одним із виз¬начальних чинників нового геополітичного становища в цьому регіоні. Конкретний вклад нашої держави у справу безпеки полягає в тому, що вона не успадкувала «ядерного менталіте¬ту» СРСР, відмовилася від конфронтаційних підходів, усвідо¬мила власну відповідальність за міжнародну безпеку. Цей ви¬важений підхід засвідчили такі політико-правові акти, як Дек¬ларація 1990 р. про державний суверенітет, Основні напрями зовнішньої політики, схвалені 1993 р. Верховною Радою, а та¬кож Концепція національної безпеки України, прийнята на початку 1997 р.

Надзвичайно важливу роль для зміцнення стабільності та безпеки в регіоні відіграють Конституція України та підписан¬ня нових політико-правових документів нашої держави з без¬посередніми сусідніми країнами. Основний Закон держави стає важелем консолідації суспільства, нарощування демократич¬них перетворень і ствердження територіальної цілісності Ук¬раїни. Так, якщо впродовж досить тривалого часу відносини України з Росією лишалися центральним питанням політич¬ного життя Києва і невирішеною проблемою національної зов¬нішньої політики, то підписання у травні 1997 р. широкомас¬штабного українсько-російського договору та інших докумен¬тів знаменує формування якісно нових політико-правових за¬сад відносин між двома найпотужнішими країнами на постра¬дянських теренах. Досягнуті домовленості унеможливлюють конфронтацію в міждержавних відносинах, піднімають рівень безпеки в регіоні та стабілізують новий геополітичний простір.

Україна впевнено розвиває відносини і з іншими колишні¬ми республіками СРСР, а нині незалежними державами. Во¬дночас Київ послідовно виступає проти перетворення СНД на конфедерацію чи федерацію нового типу, розглядаючи її як міждержавний форум для активного дво- та багатосторонньо¬го співробітництва, передусім економічного характеру. Украї¬на тут виходить з історичних зв'язків, що склалися в колишньо¬му Радянському Союзі, вбачає за доцільне переводити Їх на належну ^політико-правову основу.

Не менш важливими для геополітичного становища є спільні заходи України з іншими безпосередніми сусідами: надання

українсько-польським відносинам характеру стратегічного партнерства, ратифікація україно-молдовського договору в 1996 р., підписання 1997 р. договорів із Білоруссю про держав¬ний кордон та з Румунією про відносини добросусідства і спів¬робітництво. Вагомим внеском у зміцнення міжнародних від¬носин стало підписання лише в 1996 р. з сусідніми країнами понад 10 державних, 120 міжурядових і ЗО міжвідомчих угод і документів. Тобто, Україна по всьому периметру своїх кордо¬нів, у новому геополітичному просторі залагодила практично всі проблеми, встановлюючи партнерські й добросусідські від¬носини.

1 2 3 4 5 6