1 2 3 4 5

Згідно з вченням Фіхте, між державою та індивідом укладається своєрідний договір, за яким індивід погоджується на певне обмеження своєї свободи і зобов`язується підпорядкуватися загальним настановам держави, а держава відповідно гарантує безпеку індивідові та його власності. Держава як надсила, що переважає силу кожного окремого індивіда, може і повинна здійснювати примус стосовно будь-якого члена суспільства, якщо він порушив узяті на себе зобов`язання. Але, підкреслював Фіхте, цей примус повинен бути правомірним, тобто влада повинна діяти лише відповідно до цивільних і кримінальних законів.

Сучасною версією ідеології правової держави є неоліберальна концепція політики, протиставлення держави й суспільства, розуміння уряду як надпартійної, нейтральної регулюючої сили,сповідування реагуючого стилю політики.

Процес формування правової держави характерізується певною ознакою - рухом людства до свободи, усвідомленим намаганням обмежити державу, змусити її поважати закони та захищати честь і гідність людини як найвищу цінність. У правовій державі має бути офіційно визнаним принцип підлеглості меншості більшості а також рівноправ"я усіх громадян; політичні права, які було вказано в законодавстві. Загальна Декларація прав людини 1948р. проголосила, що кожен громадянин повинен наділятися всіма правами і свободами. Їх здійснення обмежується тільки законом з метою забезпечення прав і свобод інших громадян.

Похідними від головних признаків правової держави є : вибірність головних органів держави та посадових осіб, їх відповідальність перед виборцями; підконтрольність та відповідальність органів ( та службовців) держави, що формуються шляхом назначення , перед вибірнини закладами; гласність у діяльності держави тощо. Розрізняються інститути представницької (прийняття основних рішень повноважними вибірними закладами) та безпосередньої демократії (прийняття основних рішень безпосередньо громадянами, наприклад, шляхом референдуму).

Дізнатися, яким чином людина стає громадянином правової держави, як громадянське суспільство може врівноважувати державну владу, що має в своєму розпорядженні не тільки управлінський апарат, а й озброєні сили, на чому грунтується автономія громадянського суспільства і автономія людини- громадянина ми можемо розглядаючи сферу відносин власності

Як інститут, що фіксується в численних структурах - системах соціальних груп, позицій, статусів,ролей і владних утворень, власність є підвалиною громадянських відносин. Важливе значення має створення умов для реальної економічної свободи через розвиток різноманітних форм власності, в тому числі права людини на державну власність. Існування приватної власності на засоби виробництва не є перешкодою процесові соціалізації суспільства, а навпаки, сприяє йому.

Приватна форма організації виробництва може поєднуватися з соціально ефективним перерозподілом створених благ (наприклад, через систему оподаткуваня) , за рахунок чого досягається висока якість соціальних гарантій і рівень життя всіх членів суспільства.

"Немає підстав пов"язувати відносини експлуатації винятково з приватною власністю. В умовах державного монополізму в економіці, що супроводжується нерозвиненістю демократичних інститутів, держава може відігравати роль сукупного експлуататора - гіршого, ніж капіталіст. Навіть в умовах трудової приватної власності, за яких суб"єкт праці і суб"єкт власності здебільшого збігаються, трудівник - власник може бути об"єктом експлуатації через сферу обігу"(Семкін О.І.-285 стор.).

Відносини експлуатації можливі при будь-якій формі власності, А намагання пов"язати феномен присвоєння чужої праці лише з приватною власністю має не науковий, а ідеологічний характер. Тому в основі сучасної оцінки феномена приватної власності повинно лежати насамперед розуміння об"єктивної необхідності її існування на сучасному етапі розвитку цивілізації, а також уявлення про принципову можливість пом"якшення супроводжуючих її негативних соціальних явищ, що вимагає значної і тривалої роботи всього суспільства.

1 2 3 4 5