| Назва: | Взаємозв'язок між внутрішньою та зовнішньою політикою |
| Розмiр: | 27,42 KB |
| Надіслав(ла): | Hetman |
| Опис: | 28 k |
| Скачувань: | 2563 |
Власне месіанство у зовнішній політиці - це природна хвороба наддержав. Сьогодні такою наддержавою на земній кулі залишилися тільки США. Правлячим та дипломатичним колам цієї країни непросто змінити глобальні орієнтири за відсутності "візаві". Американський дослідник Рональд Стіл навіть пропонує створити нову американську дипломатію, позбавлену ментальності "холодної війни". Він вважає, що така дипломатія повинна, перш за все, концентрувати свою увагу на відповідальності держави перед своїми громадянами. У зв'язку з цим виникає низка запитань.
1. У яких випадках припустиме військове втручання інших держав, і яку ціну варто за це платити?
2. Як слід діяти - брати відповідальність на себе, чи ділити її з іншими?
3. У який момент гуманітарна допомога (їжа для голодуючих чи спасіння жертв від катів) перетворюється на політичний акт втручання однієї держави у внутрішні справи іншої. 4. Яке місце посідає мораль у сучасній зовнішній політиці^?
^ 5{ее1 К. ТЬе Вотеаііс Соге оГ Роге^п Роіісу // ТЬе Аііапііс МопІЬІу. - 1995. - -Типе. - Р. 85-92. 18
Відповіді на всі ці запитання можна знайти, виходячи з двох класичних констант - моральності у політиці та захисту власних національних інтересів. Причому національні інтереси - це також поняття, яке у суспільстві сприймається неоднозначне і залежить від конкретного суспільно-політичного та господарського контекстів. Слід зазначити, що господарські міркування не завжди співпадають із загальнонаціональними інтересами. Останні можуть стати жертвою перших. Як приклад візьмемо українсько-російські відносини, .у яких вирішальне значення залишається за енергетичним важелем.
Втручання у внутрішні справи територіальне віддаленої держави можна виправдати або принаймні пояснити міркуваннями морального порядку, поєднуючи категорії великої політики з конкретним національним контекстом.
Національні політичні системи існують у міжнародному середовищі, формуються ним та підпорядковуються йому. У свою чергу і міжнародні системи формуються подіями, що відбуваються у цих структурах. Такі взаємозалежні національно-інтернаціональні зв'язки визначають політичну картину світу. Отже, будь-які зміни чи події розглядають як складову загального процесу.
Абсолютно всі події та явища світової історії й політики пов'язані між собою, є наслідками тривалого попереднього розвитку і, відповідно до філософського закону переходу кількості у якість, накопичуються, створюючи якісно нову ситуацію. І національна, і міжнародна системи є політичними системами, мають не так уже й багато, як видається на перший погляд, розбіжностей. Тому чітко відокремити одну систему від іншої на сучасному етапі розвитку цивілізації досить складно.
Це помітив Вольфрам Ханрідер і увів поняття пенетративної політичної системи (репеігаіесі 5у8іет)^. її основними ознаками є значний вплив зовнішньополітичних подій на формування внутрішньої політики та широкий консенсус у прийнятті внутрішньополітичних рішень. Існують три варіанти політики, які враховують: 1) переважно внутрішні аспекти; 2) зовнішні вимоги; 3) обидві групи факторів.
^ Напгіесіег ІУоУгат Р. СотраііЬШіу ап(3 Сопаепаиа: А Ргороааі Гог ІЬс СопсерШаІ Ьіп^а@е оГ Ехіетаі апсі Іпіетаі Оітепяіопа оГ Рогеі@п Роіісу // Атегісап Роіііісаі 5сіепсе К-еуіеуу 61. - 1967. - ОесетЬег - Р. 971-982.
19
Третя група найбільш точно характеризує пенетративну систему. Сьогодні у світі серед розвинених держав переважають саме ті, які мають пенетративні політичні системи, тому що, з одного боку, неможливо повністю відокремитися від зовнішнього впливу, а, з другого, - не варто нехтувати внутрішньою політикою заради міжнародної.
Навіть наддержави у тому вигляді, у якому вони існували під час "холодної війни", не можна назвати ні національними, ні міжнародними системами, оскільки сам факт існування політичного протистояння свідчить, що й міжнародна система має вплив на національну. З розвитком телекомунікацій в останній чверті XX століття можна стверджувати, що повної ізоляції будь-якої країни та відсутності зовнішнього впливу на неї не існує. Навіть тоталітарні режими на зразок сталінського, так чи інакше зазнають впливу ззовні. Про це свідчить і те, що дедалі частіше громадяни, які відчули на собі вплив тоталітарної системи, звертаються до інших держав з проханням політичного притулку.
Як бачимо, міжнародний контекст проникає у будь-яку національну систему і надає їй пенетративного характеру. Зовнішню політику держави слід розглядати як процес, що поєднує міжнародну та внутрішню політику. У цьому процесі Вольфрам Ханрідер виділяє два аспекти: сумісність та консенсус". Сумісність завдань міжнародної та зовнішньої політики держави визначається тим, наскільки вони доповнюють одне одного.
1. У яких випадках припустиме військове втручання інших держав, і яку ціну варто за це платити?
2. Як слід діяти - брати відповідальність на себе, чи ділити її з іншими?
3. У який момент гуманітарна допомога (їжа для голодуючих чи спасіння жертв від катів) перетворюється на політичний акт втручання однієї держави у внутрішні справи іншої. 4. Яке місце посідає мораль у сучасній зовнішній політиці^?
^ 5{ее1 К. ТЬе Вотеаііс Соге оГ Роге^п Роіісу // ТЬе Аііапііс МопІЬІу. - 1995. - -Типе. - Р. 85-92. 18
Відповіді на всі ці запитання можна знайти, виходячи з двох класичних констант - моральності у політиці та захисту власних національних інтересів. Причому національні інтереси - це також поняття, яке у суспільстві сприймається неоднозначне і залежить від конкретного суспільно-політичного та господарського контекстів. Слід зазначити, що господарські міркування не завжди співпадають із загальнонаціональними інтересами. Останні можуть стати жертвою перших. Як приклад візьмемо українсько-російські відносини, .у яких вирішальне значення залишається за енергетичним важелем.
Втручання у внутрішні справи територіальне віддаленої держави можна виправдати або принаймні пояснити міркуваннями морального порядку, поєднуючи категорії великої політики з конкретним національним контекстом.
Національні політичні системи існують у міжнародному середовищі, формуються ним та підпорядковуються йому. У свою чергу і міжнародні системи формуються подіями, що відбуваються у цих структурах. Такі взаємозалежні національно-інтернаціональні зв'язки визначають політичну картину світу. Отже, будь-які зміни чи події розглядають як складову загального процесу.
Абсолютно всі події та явища світової історії й політики пов'язані між собою, є наслідками тривалого попереднього розвитку і, відповідно до філософського закону переходу кількості у якість, накопичуються, створюючи якісно нову ситуацію. І національна, і міжнародна системи є політичними системами, мають не так уже й багато, як видається на перший погляд, розбіжностей. Тому чітко відокремити одну систему від іншої на сучасному етапі розвитку цивілізації досить складно.
Це помітив Вольфрам Ханрідер і увів поняття пенетративної політичної системи (репеігаіесі 5у8іет)^. її основними ознаками є значний вплив зовнішньополітичних подій на формування внутрішньої політики та широкий консенсус у прийнятті внутрішньополітичних рішень. Існують три варіанти політики, які враховують: 1) переважно внутрішні аспекти; 2) зовнішні вимоги; 3) обидві групи факторів.
^ Напгіесіег ІУоУгат Р. СотраііЬШіу ап(3 Сопаепаиа: А Ргороааі Гог ІЬс СопсерШаІ Ьіп^а@е оГ Ехіетаі апсі Іпіетаі Оітепяіопа оГ Рогеі@п Роіісу // Атегісап Роіііісаі 5сіепсе К-еуіеуу 61. - 1967. - ОесетЬег - Р. 971-982.
19
Третя група найбільш точно характеризує пенетративну систему. Сьогодні у світі серед розвинених держав переважають саме ті, які мають пенетративні політичні системи, тому що, з одного боку, неможливо повністю відокремитися від зовнішнього впливу, а, з другого, - не варто нехтувати внутрішньою політикою заради міжнародної.
Навіть наддержави у тому вигляді, у якому вони існували під час "холодної війни", не можна назвати ні національними, ні міжнародними системами, оскільки сам факт існування політичного протистояння свідчить, що й міжнародна система має вплив на національну. З розвитком телекомунікацій в останній чверті XX століття можна стверджувати, що повної ізоляції будь-якої країни та відсутності зовнішнього впливу на неї не існує. Навіть тоталітарні режими на зразок сталінського, так чи інакше зазнають впливу ззовні. Про це свідчить і те, що дедалі частіше громадяни, які відчули на собі вплив тоталітарної системи, звертаються до інших держав з проханням політичного притулку.
Як бачимо, міжнародний контекст проникає у будь-яку національну систему і надає їй пенетративного характеру. Зовнішню політику держави слід розглядати як процес, що поєднує міжнародну та внутрішню політику. У цьому процесі Вольфрам Ханрідер виділяє два аспекти: сумісність та консенсус". Сумісність завдань міжнародної та зовнішньої політики держави визначається тим, наскільки вони доповнюють одне одного.
Новости загрузка новостей...